1. Виконання судового рішення як стадія цивільного процесу. Поняття та значення виконавчого провадження

Звернення судового рішення до виконання визначається наукою цивільного процесуального права як завершальна стадія цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду. Примусове виконання рішень судів гарантує здійснення прав сторін, визнаних судом, і підтверджених ним обов’язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. (у редакції вiд 04.11.2010, згідно з законом 2677-17), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та ін. законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З моменту постановлення судового рішення до часу відкриття виконавчого провадження відбувається трансформація поняття «позивач» – у «стягував» та поняття «відповідач» – у «боржник».

М.Й.Штефан зазначав, що для реалізації права на звернення до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження необхідна наявність певних обставин: 1) віднесення виконання рішення, ухвали, постанови судових і несудових органів до компетенції державної виконавчої служби; 2) втілення звернення до державної виконавчої служби у формі заяви з додаванням до неї виконавчого документа; 3) відповідність виконавчого документа вимогам, встановленим Законом України «Про виконавче провадження»; 4) подання заяви за місцем виконання; 5) подання такої заяви в межах строків, встановлених для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, містить ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Виконання за загальними правилами застосовується у разі відсутності підстав для застосування негайного виконання.

Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалене, видається один виконавчий лист. Підставою для виконання є також ухвали про забезпечення позову, визнання мирової угоди. Судовий наказ також має силу виконавчого документа.

Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом (ч. 2 ст. 268 ЦПК). Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами (ч. 3 ст. 368 ЦПК).