Про Синтаксис і Пунктуацію

В деякому царстві, в неабиякому государстві, не за дрімучими лісами, не за високими горами, а в країні Граматиці жив собі Синтаксис. Він був во-лодарем Словосполучень і Речень. І був він розум-ним правителем. У Реченнях кожне слово стояло на своєму місці. Але Синтаксису цього було мало. Йому дуже хотілося, щоб думки виражалися з по-чуттям та відповідною інтонацією. Але в його царстві не було Розділових Знаків, Питальних і Окличних речень, навіть межі речень іноді важ-ко визначались. Це утруднювало сприймання роз-повіді, висловлювань. Одного разу засмучений Син-таксис гуляв вулицями свого міста і незчувся, як опинився в дрімучому лісі. Тут він побачив цікаве видовище…

(Завдання: описати зустріч Синтаксису з Пунк-туацією, використовуючи правила пунктуації). На-водимо уривки з творів учнів:

1. – Я – Пунктуація, а це мої помічники Розді-лові Знаки. Вони працюють у Реченнях. Без них було б незрозуміло, коли тебе гукають, чи запиту-ють, або просто щось розповідають….

2. – Я – Пунктуація. У країні Граматиці я за-відую розділом, який вивчає правила розстановки розділових знаків. Неправильно поставлений той чи інший розділовий знак або його пропуск нази-вається пунктуаційною помилкою. Тому правила, як треба ставити розділові знаки, також треба вчити…. Вивчення відомостей про прислівник, приймен-ник починаємо прослуховуванням казок.

Як Прислівник і Прикметник потоваришували

Давно це було. Стояла в лісі хатка, жили в ній Прикметники. А на сусідній галявині жили Прислівни-ки. Їм було дуже сумно одним у лісі, порадилися вони і вирішили попроситися на постійне місце мешкання до Прикметників. Підішли до хатки, постукали.

– Хто там?

– Це ми, прислівники. Пустіть нас до себе в хатку, ми хочемо разом з вами жити. Будемо до-помагати, чим зможемо.

– Ідіть краще до Дієслів, – відповідають Прик-метники, – ви ж дієслівного походження.

– Але ж ми і вам родичі, – просять Прислівни-ки. – Недарма деякі учні нас з вами сплутають.

– Зачекайте, ми порадимось.

Прикметники порадились і відповіли такими словами:

– Ми пустимо вас за умови, якщо ви будете означати ознаку дії, відповідати на питання ЯК? ДЕ? КУДИ? ЗВІДКИ? КОЛИ?, а в реченні висту-патимете найчастіше другорядним членом.

Прислівники трішечки повагались і погодились. З тих пір ці частини мови живуть у великій дружбі та згоді.

Як Прийменники посварилися з усіма словами

В тридесятім царстві, в тридесятім госу-дарстві, у країні Морфології жили собі приймен-ники. Жили – поживали, але добра не наживали, а тільки з усіма сварилися. Одного разу вони так по-сварились з Іменником, що він не стерпів і сказав:

хання. Дієслово говорить: "Люблю!", а вона йому: "Не люблю". Дієслово признається: "Вірю!", а вона йому: "Не вірю".

Частка Не ніколи не підходила до Дієслова близько і писалась від нього тільки окремо. Дієслово не відступало. І ось одного разу частка Не і гово-рить йому: "Я відповім тобі взаємністю, якщо докажеш, що жити без мене не можеш".

Сумно зітхнуло Дієслово і пішло блукати по словниках і підручниках. Коли ж воно повернулось до своєї коханої, вона, як завжди, відскочила від нього з криком: "Ненавиджу!". І раптом завмерла від несподіванки, опинившись в обіймах Дієслова.

Так Дієслово довело, що в деяких випадках не тільки воно, а й сама частка Не жити одне без одного не можуть.