4. Психологічні особливості тренінгової групи

Цілі та завдання тренінгової роботи. Психологічні механізми групового психотренінгу. Групові норми. Рольові позиції в групі. Поняття групової згуртованості. Гомогенність та гетерогенність тренінгових груп. Кількісний та якісний склад. Переваги групової форми роботи.

1. Практично всі знані теоретичні напрями психології ХХ століття певним чином використовували групові форми роботи. Особливе місце серед них посідають психоаналітичний (А.Адлер) та гуманістичний (К.Роджерс, Д.Морено та ін.) напрями. Провідним змістом роботи груп виступає аналіз типових зразків взаємодії, співставлення поведінки в актуальній ситуації «тут-і-тепер» із її характером і наслідками в минулому. Завдяки тактовній участі ведучого, який заохочує та спрямовує дискусію, сприяє проявам атмосфери доброзичливості і співпраці, така аналітична робота фасилітує переживання корективного емоційного досвіду, який є неминучим для перебігу процесу навчання.

Внаслідок існування досить різнобічних трактувань поняття тренінгу в цій галузі спостерігається також різноманітність цілей. Проте, спираючись на думку відомих дослідників (А.А.Олександров, 1997; К.Рудестам, 1993 та ін.), стає можливим виділити загальні цілі, що поєднують різні за спрямованістю та змістом тренінгові групи:

• дослідження психологічних проблем учасників групи, надання допомоги у їх розв'язанні;

• покращення суб'єктивного самопочуття та зміцнення психічного здоров'я;

• вивчення психологічних закономірностей, механізмів та ефективних способів міжособистісної взаємодії з метою створення підґрунтя більш ефективного і гармонійного спілкування з людьми;

• розвиток самосвідомості і самодослідження учасників у напрямку корекції та запобігання емоційних порушень на підставі внутрішніх і поведінкових змін;

• сприяння процесові особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягнення оптимального рівня життєдіяльності і відчуття щастя й успіху.

На думку А.А.Осіпової, в загальному вигляді групові цілі визначаються як розкриття, аналіз, усвідомлення та проробка проблем клієнта, його внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів та корекція неадекватних відносин, установок, емоційних та поведінкових стереотипів на підставі аналізу і використання міжособистісної взаємодії. У поведінковій сфері вони можуть бути визначені, як формування ефективної саморегуляції. Конкретніше завдання групової роботи можуть бути сформульовані таким чином:

• у пізнавальній сфері (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення): усвідомлення всіх зв'язків «особистість-ситуація-проблема», інтерперсонального контексту власної особистості, її історичного і генетичного плану;

• в емоційній сфері: отримання емоційної підтримки, формування більш сприятливого ставлення до себе, безпосереднього переживання і усвідомлення нового досвіду в групі та самого себе; чіткого розпізнання і вербалізації власних емоцій; переживання знову та усвідомлення попереднього емоційного досвіду і одержання нового у групі;

• у поведінковій сфері: бачення власних неадекватних поведінкових стереотипів; набуття навичок відвертого, глибокого, вільного спілкування; подолання неадекватних форм поведінки; закріплення нових форм поведінки, зокрема тих, які будуть сприяти адекватній адаптації та функціонуванню у реальному житті і т. ін.

2. Психологічний аналіз групового психотренінгу не можна назвати повним за відсутністю розгляду психологічних механізмів корекційного впливу. Сучасні уявлення щодо їх особливостей грунтуються на роботах вітчизняних дослідників І.Ялома (1970) та С.Кратохвіла (1978).

Провідними механізмами корекційного впливу І.Ялом визначає:

1) повідомлення інформації; 2) вселення надії; 3) універсальність страждань; 4) альтруїзм; 5) коригуючі рекапітуляції первинної сімейної групи; 6) розвиток техніки міжособистісної взаємодії; 7) імітаційну поведінку; 8) інтерперсональний вплив; 9) групову згуртованість; 10) катарсис.

С.Кратохвіл визначає такі механізми: участь у групі, емоційну підтримку, самодослідження і самокерівництво, зворотний зв'язок або конфронтацію, контроль, корективний емоційний досвід, розвиток соціальних навичок тощо.

Учасники групи серед провідних механізмів найчастіше називають: усвідомлення нового (самого себе, сприйняття іншими), переживання у групі позитивних емоцій; набуття нових способів поведінки і ін.

На думку А.А.Осипової, означені механізми охоплюють усі три площини змін: когнітивну, емоційну, поведінкову і можуть бути представлені у вигляді трьох провідних узагальнених механізмів: коригувальні емоційні переживання; конфронтація; научіння.

Коригувальні емоційні переживання пропонують насамперед емоційну підтримку. Остання означає прийняття учасника групою, визнання його людської цінності та значимості, унікальності його внутрішнього світу, готовності групи розуміти його, виходячи з власних відносин та установок.

Емоційна підтримка чинить позитивний стабілізуючий вплив на самооцінку, підвищує ступінь самоповаги, а отже, коригує такий важливий елемент системи відносин, як ставлення до себе. Інший аспект коригувального емоційного переживання пов'язаний з проекцією на групову ситуацію емоційного досвіду батьківської сім'ї. Аналіз цих переживань на підставі емоційної взаємодії у тренінговій групі дозволяє значною мірою проробити та розв'язати емоційні проблеми, які сягають корінням у дитинство.

Конфронтація, на думку більшості авторів, виступає провідним механізмом групової психокорекції. Вона розглядається як зіткнення клієнта із самим собою, власними проблемами, конфліктами, установками, відношеннями, емоційними і поведінковими стереотипами і відбувається за рахунок зворотного зв'язку між членами групи і групою як цілим.

Завдяки наявності зворотного зв'язку кожен з учасників групи отримує інформацію про те, які реакції в оточуючих викликає його поведінка, як він сприймається іншими, в яких випадках його інтерпретація емоційного змісту міжособистісної взаємодії виявляється неадекватною і викликає неадекватну реакцію оточуючих тощо.

Зворотний зв'язок дозволяє зрозуміти й оцінити власну роль у типових міжособистісних конфліктах, і, тим самим, усвідомити власні проблеми, співвіднести минулу та сучасну ситуацію. Учасник бачить себе нібито в різних дзеркалах, якими виступають інші члени групи.

Научіння в процесі групового психотренінгу може відбуватися безпосередньо та опосередковано. Група виступає як модель реальної поведінки, в якій учасник виявляє типові для нього поведінкові стереотипи, а, отже, створює умови для дослідження власної міжособистісної взаємодії, поведінки, дає можливість виокремити в ньому конструктивні і неконструктивні елементи.

Групова ситуація є ситуацією іншої реальної, емоційної, міжособистісної взаємодії, що значною мірою полегшує відмову від неадекватних стереотипів поведінки та вироблення навичок повноцінного спілкування. Ці зміни знаходять підкріплення у групі. Учасник починає відчувати здатність до змін, які приносять йому задоволення і позитивно сприймаються оточуючими.

Описані психологічні механізми співвідносяться з факторами, що впливають на ефективність корекційної роботи (Р.Корзіні, Б.Розенберг, І.Ялом, С.Кратохвіл, А.Осипова). Серед таких факторів спеціалісти найчастіше відзначають: універсальність, прийняття, альтруїзм, відреагування, саморозкриття, зворотний зв'язок, інсайт, корекційний емоційний досвід, перевірка нової поведінки, надання інформації тощо.

3. Специфіка групових форм активного психологічного впливу полягає у цілеспрямованому використанні в корекційних цілях явищ групової динаміки, тобто всієї сукупності групових дій та інтеракцій, що виникають внаслідок взаємовідносин і взаємодій між учасниками групи, їхньої діяльності та впливу на оточення. У загальному вигляді групову динаміку складають завдання і норми групи; її структура і структура лідерства; групові ролі; групова згуртованість; групова напруга.

Звернемося до аналізу поняття групової норми. Здебільшого, норми – це загальноприйняті правила поведінки, які керують діями учасників і визначають санкції покарання за умови їх порушення. Підкорення груповим нормам пов'язане зі статусом члена групи і груповою згуртованістю. Типовими нормами для психокорекційних груп виступають саморозкриття і чесність.

Робота тренінгової групи відрізняється низкою специфічних принципів, дотримання яких поступово стає нормою для учасників. Реалізація таких принципів-норм є необхідною для захисту учасників групи від негативного групового досвіду, можливих травматичних переживань. Серед таких принципів психологи відзначають: відвертість та щирість; відмова від використання «ярликів»; конструктивний зворотний зв'язок; контроль поведінки; відповідальність; правило «Стоп»; дотримання конфеденційності; толерантність (А.А.Осипова); принцип активності; дослідницької (творчої) позиції; об'єктивації (усвідомлення) поведінки; партнерського (суб'єкт-суб'єктного) спілкування (Н.Ю.Хрящева, С.І.Макшанов); принцип «тут-і-тепер»; принцип Я (самопізнання, самоаналіз та рефлексія), конфеденціальність (І.В.Вачков).

Норми тренінгової групи створюють особливий психологічний клімат, який значною мірою відрізняється від мікроклімату в традиційних групах. Поступово учасники тренінгу усвідомлюють це і починають самостійно слідкувати за дотриманням групових норм.

Важливою складовою групової динаміки є рольові позиції у групі. Групова динаміка під час тренінгу досить часто розглядається як зміна ролей учасниками; провідне завдання керівника в цьому контексті полягає у свідомому (іноді провокаційному) «розхитуванні» наявних рольових взаємовідносин та зміні ролей, що є джерелом енергетики групових процесів. До визначення поняття ролі в сучасній соціальній психології існує багато підходів. Так, А.Осипова вказує, що роль – це поведінка, яка приймається членами групи і розглядається ними як така, що відповідає груповим інтересам. Спеціалісти виокремлюють достатню кількість ігрових ролей, назви яких є яскравими та метафорічними: експерт, аутсайдер, цап-відбувайло, ганчірка, жертва, хуліган, обвинувач тощо. На думку С.Кратохвіла, головна мета групової психотерапії полягає в розширенні репертуару ролей, що дозволяє учасникам групи функціонувати в зовнішньому світі, спираючись на нові для себе, випробувані в тренінгу та свідомо обрані ролі.

Іншою необхідною умовою ефективності групового психотренінгу є поняття групової згуртованості. Вона є показником міцності, єдності та стійкості міжособистісних взаємовідносин і взаємодій у групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи і задоволеністю групою. Групова згуртованість може виступати і як мети групового психотренінгу, і як необхідна умова успішної роботи. Результатом згуртованості є виникнення особливих відносин між членами групи, особлива атмосфера, що складається у процесі діяльності. Існують спеціальні технічні прийоми, спрямовані на підтримку згуртованості групи.

Узагальнення проведених досліджень (А.А.Олександров, 1997; Ж.Годфруа, 1992; К.Рудестам, 1993 та ін.) дозволяє визначити низку факторів, що сприяють груповій згуртованості: збігання інтересів, поглядів, цінностей та орієнтацій членів групи; атмосфера психологічної безпеки, доброзичливості, прийняття; достатній рівень гомогенності складу; активна, емоційно насичена сумісна діяльність, спрямована на досягнення мети, що є значимою для всіх учасників; кваліфікована робота ведучого, використання ним спеціальних психотехнічних прийомів і вправ з метою підвищення згуртованості; наявність іншої групи, яка може розглядатись як супротивник; присутність у групі девіанта.

Водночас серед факторів, які негативно впливають на стан групової згуртованості, найчастіше відзначають: виникнення малих підгруп у складі групи; знайомство між окремими членами; некваліфіковане керівництво; відсутність загальної мети тощо.

Згуртованість багато в чому визначає успіх тренінгової роботи вже тому, що робить групу стійкішою до ситуацій, які супроводжуються негативними емоційними переживаннями, допомагає долати кризи розвитку.

Феномен групової згуртованості досить тісно пов'язаний з такою характеристикої групової динаміки, як групова напруга. Під час сумісної діяльності члени групи можуть протистояти одне одному в поглядах, відносинах і потребах, що пов'язане з внутрішньою напругою кожного індивіда у групі. Здебільшого у груповій психокорекції напругу не знімають, навпаки, її намагаються виявляти у вербальній або символічній формі. Під час роботи у тренінговій групі велике значення має баланс між згуртованістю і напругою: згуртованість виступає стабілізуючим фактором, тоді як напруга, навпаки, є фактором спонукання. Важливо, щоб ці сили перебували в динамічній рвановазі, що контролюється психологом.

Напруга природно виникає у процесі взаємної інтеракції членів групи. Вона є необхідною рушійною силою, імпульсом, який стимулює прагнення змінити свій біжучий стан; як фактор підтримки орієнтації проведеного обговорення на висловлювання негативних переживань і почуттів; як фактор спонукання прояву негативних стереотипів поведінки.

4. Визначають такі параметри гомогенності або гетерогенності тр.груп: стать, вік, освіта, рівень інтелекту, соціальний статус, тип особистості та стиль поведінки, наявність психологічних проблем, ціннісні орієнтації, цілі участі у групі.

З одного боку достатньо зрозуміло, що однорідні за складом групи більш схильні до згуртованості, психологічна атмосфера в них більш комфортна, люди почуваються вільніше та розкутіше (І.Ялом). Натомість К.Рудестам вказує, що провідним недоліком гомогенних груп є недостатність грунту для конфронтації. Саме гетерогенність групи є важливою умовою продуктивності функціонування групи з позицій досвіду подолання особистісних конфліктів, типів особистості та емоційних переживань. Водночас гетерогенність групи розглядають як ситуацію моделювання реальної системи взамовідносин в оточуючому світі. У соціальній психології досить відоммий ефект збільшення продуктивності групової роботи у випадку певного сполучення людей різних типів та поглядів. Важливо, щоб при цьому різниця не була надто великою (напр., прибиральниця і директор школи).

Як засвідчує практика, найбільш деструктивно впливають на роботу групи ситуації, коли одна людина суттєво відрізняється за певними параметрами від інших (напр., один чоловік і решта жінок або навпаки, людина з певними фізичними вадами і здорові люди). Недоцільним також є поєднання у групі людей різних вікових категорій – молодших 18 та старших 50. Існують думки, що для груп з коротким терміном існування та груп, спрямованих на отримання емоційної підтримки, показана більша гомогенність; для груп, зорієнтованих на довготривалу роботу, спрямовану на вироблення міжособистісного взаєморозуміння, більше підходить гетерогенний склад.

Існують також вимоги до якісного складу учасників тренінгових груп. За даними досліджень та практичної роботи, серед протипоказань для участі у тренінгу називають тяжкі психічні розлади. Недоцільною вважається участь осіб, які впродовж групових процесів стають надто тривожними або агресивними, у складних напружених ситуаціях демонструють такі сильні почуття до інших учасників груп, що ті почуваються переслідуваними; осіб із заниженою самооцінкою, що постійно потребують заспокоєння. Іншим протипоказанням вважається наявність певних відносин за межами групи (окрім сімейних). Проте на сьогодні все більшої популярності набуває т.з. «корпоративний» тренінг, що відбувається в межах однієї організації і характеризується довготривалим ефектом порівняно з групами, що розпадаються після тренінгу. Також важливим протипоказанням для включення у склад групи є низький інтелектуальний рівень, яскраво виражений інфантилізм.

Найдоцільніше проводити попередню психологічну діагностику потенційних учасників групи під час попередньої консультації або співбесіди.

Стосовно кількісного складу учасників т.г., також спостерігаються різні підходи. Великою мірою кількість залежить від цілі тренінгу. Так, вважається, що тренінг особистісного зростання повинен проходити для меншої кількості учасників, ніж навчальний.

Усталеними вважаються мінімальні кількісні межі групи, згідно яких загальна чисельність учасників не повинна бути менше чотирьох. Відоме також правило Келлермана, згідно якого оптимальний кількісний склад групи не повинен перевищувати вісім осіб, інакше група автоматично починає ділитися на підгрупи. За іншими даними, оптимальний склад груп особистісного зростання, розвитку самосвідомості повинен дорівнювати 12: така кількість дозволяє вільну взаємодію кожного з кожним, 12 також ділиться на 2,3,4,6, що дозволяє утворювати різноманітні підгрупи. Якщо утворилася група більша 12, вважається що її чисельність не повинна перевищувати 18 осіб. Інакше це призводить до різкого зниження рівня зворотнього зв’язку, зменшенню часу, що приділяється кожному з учасників, відсутності умов для виявлення активності кожного.

5. До провідних переваг групової роботи відносять такі фактори:

1) груповий досвід протидіє вітчудженню, допомагає розв’язанню міжособистісних проблем. Людина відкриває, що її проблеми не є унікальними, що інші також стикаються з подібними труднощами;

2) група відбиває соціум у мініатюрі, висвітлює такі приховані фактори, як тиск партнерів, соціальний вплив і конформізм. Група фактично є психологічно безпечною та комфортною моделлю реального життя учасників;

3) можливість отримання зворотного зв’язку та підтримки з боку людей, що переживають схожі проблеми; можливість поглянути у цілу галерею «живих дзеркал» - учасників, які добре розуміють характер твоїх проблем, оскільки переживали щось подібне і володіють способами їх подолання;

4) в групі є можливість начання нових умінь, експериментування з різними стилями відносин серед рівних партнерів – своєрідний безпечний «психологічний полігон»;

5) можливість ідентифікувати себе з іншим, зіграти, примірити роль іншої людини з метою кращого розуміння його і себе;

6) створення психологічної напруги, що дозволяє висвітлити проблеми кожного учасника. Цей ефект не виникає під час індивідуальної роботи;

7) група полегшує процеси саморозкриття, самопізнання і самоусвідомлення; інакше, ніж через інших, серед інших ці процеси неможливі; відкриття іншим і самому собі дозволяє краще зрозуміти самого себе, усвідомити приховані мотиви певної діяльності, змінити себе та підвищити впевненість у собі;

8) економічність, більша ефективність, порівняно з окремими формами індивідуальної корекції та психотерапії.