121. Визначіть обєкт науки міжнародного торгового права як галузі компаративної юриспруденції.

Нині в Україні сформувалося розуміння того, що порівняльно-правові дослідження, які утворюють окрему галузь наукового правового знання, є "перспективним напрямком розвитку наукових досліджень" і "виражають інтегративну функцію правової науки"¹.

У західноєвропейській академічній правовій думці домінує ще більш висока оцінка пізнавальних можливостей порівняльної юриспруденції аж до крайньої позиції — визнання виключно за компаративістикою статусу справжнього наукового дослідження права. Призначення порівняльного правознавства вбачається у тому, що "воно виводить правову науку з архаїчного стану, який заважає її розвитку, на міжнародний рівень" і покликане покласти край "національній обмеженості правового мислення"².

У правознавчій літературі переважає гранично широке розуміння об'єкта компаративної юриспруденції як усієї сукупності правових систем світу, правової дійсності, правової реальності або сукупності усіх правових явищ. Особливість предмета компаративістики полягає в його "бінарності" — до нього належать як загальні, так і специфічні аспекти правових систем світу³-.

Керуючись методом аналогії, ми можемо уточнити предметну галузь нашого дослідження. Компаративно-правовий характер дослідження обумовлює те, що його об'єктом має бути визначена певна сукупність правових інститутів договірного права держав — членів ЄС та контрактне право ЄС, що перебуває на стадії формування; а предметом— зближення цих складових як процес подолання їхніх розбіжностей (того, що є специфічним або

особливим) і формування на основі спільних елементів цих інститутів загальної для усього правового простору ЄС системи норм договірного права, що отримала в доктрині назву європейського контрактного права

122. Коли виникає компаративістика як напрям науково-правового дослідження. Як співвідносяться норми компаративного права та міжнародного торгового права?

Організаційно компаративістика як напрям науково- правового дослідження виникає у 1869 p., зі творенням французького товариства порівняльного законодавства. В 1900 р. відбувся І Міжнародний конгрес порівняльного права². 13 вересня 1924 р. в Гаазі була заснована Міжнародна академія порівняльного права .

Але й нині серед правників різних шкіл та країн немає єдиного погляду на те, як саме має називатися правознавча дисципліна, для якої порівняльний метод є головним⁴ — або "порівняльне право" (Comparative Law)⁵, або "порівняльне правознавство" (Comparative Jurisprudence)⁶.

Незважаючи на численні зауваження щодо доцільності терміна "порівняльне право", формально саме він залишається найбільш вживаним' і змістовно позначає не окрему галузь права, а окрему галузь юридичної науки⁸

Виходячи з того, що юридична компаративістика як наука є “збірним” поняттям, яке охоплює різноманітні наукові явища, враховуючи множинність її структуризацій, прагнучи відобразити її предметні та методологічні зв’язки з юридичними та компаративними науками, автором виокремлюються в цьому контексті дві її головні складові – юридична компаратологія та юридична компарація, які розрізняються за критеріями предметності, методології, форм організації та зв’язків компаративних правових досліджень. Юридична компаратологія репрезентується як автономна наукова дисципліна, що відбиває сталість, “традицію”, охоплює та організує переважно систематизуючі наукові дослідження, спрямовані на упорядкування наукового знання щодо предмета – універсального, загального, різного та унікального між правовими реальностями макросоціальних “одиниць”, а також світовим правопорядком. Юридична компарація охоплює ту частину юридичних компаративних досліджень, які характеризуються динамізмом, “новаційністю”, проблемністю, пошуковою спрямованістю, саморганізацією та домінуванням компаративної методології, доцільність використання якої зумовлена наявністю “іноземного елементу”, або в іншій інтерпретації – “передній край” юридичної компаративістики. Якщо компаративна методологія уможливлює відрізнити зазначені вище дослідження від некомпаративних, які ґрунтуються на інших методологічних підходах, то критерій “іноземного елементу” – від юридичних досліджень, які не передбачають зіставлення з ним, тобто від досліджень вітчизняної для дослідника правової реальності Порівняльна юриспруденція – це галузь (розділ) правознавства (юридичної науки), яка вивчає правові системи різних держав шляхом зіставлення однойменних держвних і правових інститутів, їх основних принципів і категорій.

Пізнавальна ціль компаративістики полягає у виявленні спільних закономірностей розвитку правових явищ та інститутів, оскільки тільки порівняння різних правових систем дозволяє відокремити загальне і особливе, випадкове і закономірне в праві. Таким чином порівняльний метод життєво необхідний при проведенні будь-якого наукового правового дослідження. Іншими словами – значення іноземного права дозволяє краще зрозуміти власне право, побачити його недоліки та переваги. В цій основі вивчення компаративістики є важливим компонентом при формуванні правового мислення майбутніх юристівю

Компаративістику почали застосовувати ще в глибокій давнині. Наприклад, Платон, порівнював закони різних грецьких полісів. Арістотель аби зробити висновки про закономірності політичної організації, зібрав, порівняв та проаналізував конституції 158 грецьких і варварських міст. В той же час древньоримькі юристи подібних дослідів не проводили, оскільки були переконанні у безспірній перевазі своїх законів над всіми іншими варварськими законами.

Подальший розвиток комп-ки одержав у Новий час. У Франції Шарль Монтеск'є у своїй праці "ПРО дух законів" удався до зіставлення різних правових систем і на пропозиціях щодо причин відмінностей між цими системами будував своє розуміння права. У Німеччині ідею про порівняння правових систем першим висунув Лейбниц.

Однак у якості самостійної наукової дисципліни порівняльне правознавство оформилося тільки в другій половині XIX століття. Найважливішими подіями для розвитку нової науки стали підстава французького Суспільства порівняльного законодавства (1869 г.) і проведення 1- го Міжнародного конгресу порівняльного права (1900 р.).

З початку ХХ століття кафедри порівняльного правознавства стали з'являтися в університетах Франції й деяких інших західних країн. Після Другої світової війни виникає багато періодичних видань, присвячених порівняльно-правовим дослідженням. Так, в 1949 р. у Парижу заснований Міжнародний журнал порівняльного права.

У цей час дослідження в області порівняльного правознавства ведуться в наступних закордонних наукових центрах: иАвстралійський;Інститут Макса Планка у складі Суспільства Макса Планка; Міжнародна Асоціація Конституційного Права Школа права Гарвардського університету.

За рубежем найбільший внесок у розвиток порівняльного правознавства внесли наступні вчені:Эрнст (Німеччина), Марко Ансель (Франція), Рене Давид (Франція), Конрад Цвайгерт (Німеччина), Хайн Котц (Німеччина), Родольфо Сакко (Італія).