76. Які основні джерела правового регулювання міжнародних розрахунків у формі акредитиву в Україні

Акредитив — це договір, за яким банк-емітент за дорученням особи, яка має рахунок у цьому банку (наказодавець акредитиву), чи від свого власного імені бере зобов'язання при наданні особою, на користь якої має виконуватися платіж (бенефіціаром), документів чи виконанні пев¬них умов, визначених договором між наказодавцем акредитиву та бан-ком-емітентом, або виконати платіж, або ж зарахувати чи акцептувати переказні векселі, або ж надати повноваження іншому банку (авізуючому банку) виконати платіж, або ж зарахувати чи акцептувати переказні век¬селі. Акредитиви бувають відкличні і невідкличні. Відкличні акредитиви за дорученням наказодавця змінюються або відкликаються банком-емітен-том без попереднього повідомлення про це бенефіціара. Невідкличний акредитив не можна змінювати або відкликати без згоди бенефіціара. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива. В Україні дане питання регулюється такими актами: ЦКУ, ЗУ "Про Національний банк України", ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Постановою правління НБУ «про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями».

77. Визначіть основне призначення юнсітрал та основні конвенції розроблені цією комісією

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять: – сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі; – координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі; – сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі; – підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються. Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН: – Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі–продажу товарів (1974 p.); – Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 p.); – Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі–продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 p.); – Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 p.). Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 p.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів. ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.