50. Дайте загальну характеристику правового регулювання міжнародної купівлі-продажу товарів

В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу: Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.); Конвенція 00Н про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.); Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін. Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори. Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін. Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси, в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж. В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", тощо.

51. Визначіть суб’єктів – учасників правовідносин за договором міжнародного акредитиву (як вони називаються, їх основні права і обов’язки)

Акредитиви означають будь-яку угоду, якби вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені: повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива. Що ж стосується прав та обов’язків то: банк-емітент зобов'язаний: надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу по пред'явленню, акцепту або негоціації по відкличному акредитиву, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, проведені цим банком до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива; надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу з розстрочкою по відкличному акредитиву, якщо цей банк до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива. Банки повинні перевіряти всі, передбачені акредитивом, документи з розумною старанністю з тим, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Відповідність передбачених документів за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів. Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для виконання інструкцій заявника акредитива, роблять це за рахунок і ризик останнього. Банки не несуть жодної відповідальності, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть у тому разі, коли вони самі взяли на себе ініціативу в виборі іншого банку(ів). Сторона, що інструктує іншу сторону, зобов'язана сплатити за послуги та інші витрати, пов'язані з інструкціями, включаючи проценти за винагороду. Якщо акредитив передбачає, що сплата за послуги та інші витрати будуть проведені стороною іншою, ніж інструктуюча сторона, завжди залишається зобов'язаною сплатити. Заявник акредитива пов'язаний всіма зобов'язаннями і відповідальністю, що випливають з іноземних законів і звичаїв, і зобов'язаний надати банкам відшкодування, якщо такі зобов'язання і відповідальність будуть на них покладені.