44. У чому полягають особливості порядку тлумачення договору за Віденською конвенцією 1980р.

Конвенція 1980 р. є, по суті, кодифікацією міжнародних торговельних звичаїв, які застосовуються до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Сфера її застосування досить широка. Відповідно до ст. 1 даної Конвенції вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах за умови: а) коли ці держави є Договірними державами; або b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права підлягає застосуванню право Договірної держави. Конвенція 1980 р. регулює лише укладання договорів купівлі-продажу та ті права й обов’язки продавця та покупця, які випливають з такого договору. Оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується ані дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю, ані наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар. Конвенція не застосовується щодо відповідальності продавця за завдану товаром шкоду здоров’ю особи або заподіяну смерть. Питання, що стосуються предмета регулювання даної Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, а за відсутності таких принципів – за правом, застосовуваним у силу норм міжнародного приватного права. Для України Конвенція набула чинності 1 лютого 1991 р.

45. Визначіть види міжнародної уніфікації торгового права

Уніфікація зазвичай визнається найбільш ефективною і розповсюдженою формою зближення національних правових систем. В літературі переважає позитивна оцінка уніфікації як процесу прогресивного розвитку права. Нині у тлумаченні змісту уніфікація простежується дві тенденції: з одного боку під цим терміном розуміється процес створення уніфікованих норм, а з іншого – процес їх застосування. Обидва ці процеси супроводжують міжнародну уніфікацію права, яка за засобами здійснення поділяється на два види: Договірна або конвенційна уніфікація законодавства, яка передбачає створення за допомогою міжнародних договорів (конвенцій) єдиних для держав-членів норм. Основною перевагою конвенційного способу зближення національних систем права є можливістю варіювання масштабами правової інтеграції, оскільки такий міжнародний договір може містити як норми прямої дії, так і визначити лише загальні параметри зближення. Конвенційна уніфікація може відбуватися і в формі міжнародної кодифікації, яка або ототожнюється з уніфікацією, або розглядається як окремий процес. М’яка уніфікація, яка спирається на застосування джерел міжнародного права інших, ніж міждержавні конвенції, що одержали назву м’якого права. На відміну від конвенційних норм міжнародного права, обов’язковість норм м’якого права потребує підтвердження, яке відбувається різними способами. Основним з них є спосіб визнання таких норм обов’язковими у застосуванні через підтвердження державами-членами обов’язковості такого акта міжнародної організації при його прийнятті шляхом голосування. При тривалому застосуванні на практиці такі норми можуть набувати юридичної сили міжнародного звичаю. Нині виділяють такий вид зближення національних правових систем, як приватноправова уніфікація, що істотно відрізняється від уніфікації міжнародно-правової. Суть приватноправової уніфікації полягає в тому, що при такій уніфікації національних правових систем створюються єдині для них норми не у позитивній формі, а у формі звичаю міжнародного торгового обороту. Отже уніфікація у даному випадку відбувається не на основі норм міжнародного публічного права, а на основі особливого правопорядку, який отримав назву нового lex mercatoria. В класифікації також виділяють прецедентну уніфікацію. Прикладом такої уніфікації може бути імплементація рішень Європейського Суду з прав людини, які створюють обов’язковий судовий прецедент для країн-членів.