Причини неправильного виховання в родині
У сучасній родині усе помітніше спостерігається криза. Учені констатують, що нинішні молоді батьки не вміють виховувати власних дітей, а іноді усувається від даного процесу. Причин до цьому багато.
Перша. Низький матеріально-економічний рівень більшості родин. В існуючих умовах батьки значну частину часу витрачають на добування засобів до існування: серед населення досить великий рівень безробіття; низька заробітна плата й інші причини не сприяють створенню сприятливих умов для спілкування в родині, бажанню займатися вихованням дітей.
Друга. Низька педагогічна культура батьків. Навіть маючи високий рівень утворення, багато матерів і батьки мають слабке подання про те, як потрібно виховувати дітей. У багатьох з них негативне відношення до педагогіки, вони живуть за принципом: «не знаючи педагогіки, наші батьки нас же виховали! А чому ми своїх дітей не зможемо виховувати?» І виховують, використовуючи принципи «батога й пряника».
Третя. Зменшення чисельності родини. Якщо раніше молодим батькам допомагали старші, то в цей час таке спостерігається рідко. Молоді родини намагаються жити окремо, без батьків. Дітям не вистачає пещення й ніжності бабусі й дідуся. Молодим батькам - ради, підказки старших.
Четверта. Внаслідок урбанізації суспільства підсилилася анонімність поводження дітей. Якщо раніше, у селі, усі знали, чий це дитина, як він поводиться, то в місті, особливо у великому, дитині дуже легко «загубитися», а батькам - набагато сутужніше довідатися про його коло спілкування, поводження.
П'ята. Високий відсоток розлучень. Наслідок цього неповні родини, де вся вага й виховання, і матеріального забезпечення лягає на плечі матері. Навіть у тих родинах, де є батьки, багато хто з них усуваються від процесу виховання, воліючи проводити вільний час поза спілкуванням з дітьми (гри, читання, заняття фізичною культурою й т.п.), а в компанії трьох «Т» (тапочки, тахта, телевізор).
Шоста. Збільшення розриву між родиною й школою. Внаслідок ряду причин знизилася роль школи в наданні допомоги батькам у педагогічній освіті й безпосереднім вихованні дітей. Та й самі батьки не поспішають іти за радою до вчителя, до класного керівника.
Сьома. Підвищується рівень психологічної експлуатації. Нерідко хтось зі членів родини - частіше дорослі - дозволяють собі емоційно розрядиться, переносячи на дітей і інші члени родини злість і агресію, що виникла на роботі, у транспорті.
Знання родителями причин неефективного виховання дітей у родині сприяє правильному вибору засобів впливу на дітей.
Стилі сімейного виховання
У сучасній практиці сімейного виховання досить виразно виділяються три стилі (виду) відносин: авторитарне, демократичне й попустительское відношення батьків до своїх дітей.
Авторитарний стиль батьків у відносинах з дітьми характеризується строгістю, вимогливістю, безапеляційністю. Погрози, понукання, примус - головні засоби цього стилю. У дітей він викликає почуття страху, незахищеності. Психологи затверджують, що це веде до внутрішнього опору, що проявляється зовні в брутальності, облудності, лицемірстві. Батьківські вимоги викликають або протест і агресивність, або звичайну апатію й пасивність.
В авторитарному типі відносин батьків до дитини А. С. Макаренко виділяв два різновиди, які він називав «авторитетом придушення» і «авторитетом відстані й чванства». Авторитет придушення він уважав найстрашнішим і диким видом авторитету. Жорстокість і терор - от основні риси такого відношення батьків (частіше батька) до дітей. Завжди тримати дітей у страху - такий головний принцип деспотичних відносин. Це неминуче приводить до виховання дітей безвладних, боягузливих, ледачих, забитих, «сльотавих», озлоблених, мстивих і, нерідко, що самодурствують.
Авторитет відстані й чванства проявляється в тім, що батьки або «з метою виховання», або по сформованих обставинах намагаються бути подалі від дітей - «щоб вони краще слухалися». Контакти з дітьми в таких батьків - явище надзвичайно рідке, виховання вони доручили бабусям і дідусям. Батьки не хочуть упустити свій престиж в очах дітей, а одержують зворотне: починається відчуження дитини, а разом з ним приходять неслухняність і трудновоспитуемость.
Ліберальний стиль припускає всепрощенство, терпимість у відносинах з дітьми. Джерелом є надмірна батьківська любов. Діти ростуть недисциплінованими, безвідповідальними. Попустительский тип відносини А. С. Макаренко називає «авторитетом любові». Суть його полягає в потаканні дитині, у погоні за дитячою прихильністю шляхом прояву надмірного пещення, уседозволеності. У своєму прагненні завоювати дитину батьки не зауважують, що виховують егоїста, людини лицемірного, розважливого, що вміє «приграватися» до людей. Це, можна сказати, соціально небезпечний спосіб відносин з дітьми. Педагогів, що проявляють таке всепрощенство стосовно дитини, А. С. Макаренко називав «педагогічними бестіями», що здійснюють самий нерозумний, самий аморальний вид взаємин.
Демократичний стиль характеризується гнучкістю. Батьки, мотивуючи свої вчинки й вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їхню позицію, розвивають самостійність суджень. У результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власного достоїнства. Вони бачать у батьках зразок гражданственности, працьовитості, чесності й бажання виховати дітей такими, якими є самі.