Педагогічне керівництво процесом формування колективу

Колектив безупинно міняється, тому що безупинно міняються люди, його утворюючі. Змінюється й характер впливу колективу на особистість. У шкільних колективах процеси розвиваються так інтенсивно й швидко, що навіть фахівці не встигають за ходом подій. Ефективність керування залежить від того, якою мірою досліджені закономірності його розвитку, наскільки правильно вихователь діагностує ситуацію й вибирає засобу педагогічного впливу.

Управляти учнівським колективом — значить управляти процесом його функціонування, використовувати колектив як інструмент виховання школярів з урахуванням тої стадії розвитку, на якій він перебуває. Керування буде тим ефективніше, ніж повніше враховуються особливості колективу і його можливості самоврядування. Керування учнівським колективом являє собою два взаємозалежних і взаємообумовлених процеси: перший — збір інформації про учнівський колектив і вхідних у нього школярах, другий — організація адекватних його стану впливів, що мають метою вдосконалювати сам колектив і оптимізувати його вплив на особистість кожного окремого учня (А. Т. Куракин).

Оптимізація керування учнівським колективом пов'язана з вичленовуванням параметрів і розробкою критеріїв, що характеризують рівень розвитку колективу й положення школяра в системі колективних відносин; з розробкою методик вивчення колективу, форм і методів використання отриманої інформації. Найважливіша умова оптимизаций - інтеграція надаваних на колектив виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Така інтеграція досягається шляхом використання комплексу педагогічних впливів на колектив; постійної й багатобічної турботи членів колективу друг про друга в повсякденному житті; створення таких ситуацій у житті колективу, які сприяють його позитивному впливу на окремих членів; розширення функцій учнівського самоврядування; об'єднання зусиль всіх тих, хто бере участь у роботі з колективом.

У практиці педагогічного керування колективом школярів необхідно дотримувати наступних важливих правил:

• Розумно сполучити педагогічне керівництво із природним прагненням учнів до самостійності, незалежності, бажанням виявити свою ініціативу й самодіяльність. Не придушувати, а вміло направляти активність хлопців, не командувати, а співробітничати з ними. Строго дозувати педагогічний вплив, уважно стежачи за відповідною реакцією школярів. При негативному сприйнятті треба негайно змінити тактикові, шукати інші шляхи. Необхідно домагатися, щоб мети, завдання, які потрібно вирішити, ставили самі хлопці, і до цьому їх треба готовити. Вибирайте посильні цілі, видимі й зрозумілі кожному члену колективу.

• Колектив - динамічна система, він постійно змінюється, розвивається, міцніє. Тому педагогічне керівництво їм також не може залишатися незмінним. Починаючи як одноособовий організатор колективу на першій стадії, педагог у міру розвитку колективу поступово міняє тактику керування, розвиває початку демократії, самоврядування, суспільна думка й на вищих стадіях розвитку колективу вступає у відносини співробітництва з вихованцями.

• Високої ефективності колективного виховання класний керівник домагається лише тоді, коли опирається на колектив учителів, що працюють у цьому класі, включає колектив класу в загальношкільну діяльність і співробітництво з іншими колективами, підтримує тісний і постійний зв'язок з родиною. Організація й координація виховних впливів - найважливіший обов'язок класного керівника.

Не треба забувати, що пріоритет цінностей формує вчитель: які зразки він пропонує своїм вихованцям, такі якості в тих формуються.

• Показник правильного керівництва - наявність у колективі загальної думки по найважливіших питаннях життя класу. Колектив підсилює й прискорює формування необхідних якостей: пережити всі ситуації кожний вихованець не може, досвід товариша, колективна думка повинні переконати його й виробити необхідну лінію суспільного поводження.

• Демократизація виховання не означає скасування контролю за виконанням членами колективу своїх обов'язків. Виправдує себе випробувана в навчальних закладах вертикально-горизонтальна структура контролю й корекції. Сутність її в тім, що система контролю направляється на усе більше високий рівень розвитку колективу й кожного учня (по вертикалі), а конкретно здійснюють контроль і самоконтроль у первинному колективі (по горизонталі).

• Дослідження показали, що міжособистісні відносини в колективі мають багаторівневу структуру. Перший рівень утворить сукупність міжособистісних відносин безпосередньої залежності (персональних відносин). Вони проявляються в емоційній привабливості або антипатичности, спільності, затруднительности або легкості контактів, збігу або розбіжності смаків, більшої або меншої сугестивності. Другий рівень утворить сукупність міжособистісних відносин, опосередкованих змістом колективної діяльності й цінностями колективу (партнерські відносини). На цьому рівні відносини між членами колективу проявляються як відносини між учасниками спільної діяльності, товаришами по навчанню, спорту, праці, відпочинку. Третій рівень утворить систему зв'язків, що виражають відношення до предмета колективної діяльності (мотиваційні відносини): мотиви, мети колективної діяльності, відношення до об'єкта діяльності, соціальний зміст колективної діяльності.

• Одна із причин несприятливого положення учнів у системі колективних відносин - неадекватність виконуваних ними ролей реальним можливостям. Якщо постійні або тимчасові доручення не викликають їхнього інтересу або не відповідають їхнім можливостям, то вони виконуються формально або зовсім не виконуються. У цьому випадку хлопці фактично випадають із системи колективних відносин. От чому в розробці індивідуальних доручень варто йти не тільки від потреб колективу, але й від можливостей і інтересів самих школярів. Тоді положення кожного в системі колективних відносин виявиться найбільш сприятливим.

• Дослідження показали, що сприятливе або несприятливе положення в колективі школярі займають уже в початковий період свого перебування в ньому й надалі воно виявляється для більшості стабільним. Природно, ці висновки негайно ставлять перед педагогом питання про необхідність активного втручання в систему стихійно складних у колективі відносин. Для того щоб керівництво цим процесом було ефективним, необхідно контролювати фактори, що впливають на положення учня в системі стихійно складних внутріколективних відносин. До таких факторів ставляться особливості самого школяра (стриманість, емоційність, товариськість, оптимізм, зовнішня привабливість і т.д.), риси, що характеризують його моральний вигляд (уважне ставлення до товаришів, справедливість і ін.), фізичні дані (сила, краса, спритність і т.п.).

• Положення учня в колективі залежить також від норм і стандартів прийнятих у колективі відносин, колективних ціннісних орієнтації. Той самий учень в одному колективі може виявитися в сприятливому, а в іншому - у несприятливому положенні. Тому треба створювати тимчасові колективи, переводити неблагополучних учнів у той колектив, де вони можуть одержати більше високий статус.

• На положення школяра досить відчутне впливає зміна характеру діяльності в колективі. Тоді з'являються нові лідери, які займають у силу своєї компетентності провідне положення, тим самим відразу й набагато підвищуючи свій престиж. Вдумливий класний керівник постійно піклується про зміну характеру й видів колективної діяльності, що дозволяє вводити школярів у нові відносини.