5. Позовна давність у цивільному праві

Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого пра­ва. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно, довго утримувати боржника під загрозою за­стосування заходів державно-примусового впливу. Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскіль­ки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом.

Загальна і спеціальна позовна давність. Строки позовної давності можуть бути двох видів: загальні (ст. 257 ЦК) та спеціальні (ст. 258 ЦК).

Загальний строк по­зовної давності – 3 роки. Слід зазначити, що цивільне зако­нодавство багатьох іноземних держав передбачає більш три­валі загальні строки позовної давності. Так, у Німеччині та Франції цей строк становить 30 років, Швейцарії – 10, в різних штатах США від 4 до 10 років. Згідно з Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 p., строк позовної давності за договорами міжнародної купівлі-продажу товарів встановлюється у 4 роки.

Спеціальна позовна давність – встановлюється законодав­ством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин, може бути як скорочена, так і більш тривала порів­няно із загальною позовною давністю. Скорочена позовна дав­ність в 1 рік застосовується до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування недостовірної інформації, опублікованої у засобах масової інформації;

• про переведення на співвласника прав та обов’язків покуп­ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної власності (ст. 362 ЦК);

• у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

• про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

• у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

• про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках:

• про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, - 5 років;

• про застосування наслідків нікчемного правочину – 10 років.

Незважаючи на те, що строки позовної давності встанов­лені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положен­ня не надає сторонам права змінювати порядок обчислення позовної давності.

Обчислення позовної давності. Згідно зі ст. 26 і ЦК перебіг строку позовної давності починаєть­ся з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про по­рушення свого права чи про особу, яка його порушила. Іс­нуючі підходи до визначення початку перебігу строку давності пояснюються тим, що при порушенні відносних (зобов'язаль­них) правовідносин особа дізнається про порушення свого права в момент закінчення строку виконання зобов'язання, тобто одночасно; а при порушенні абсолютних прав (права власності, інших речових прав, авторських прав тощо) можли­вий розрив у часі між самим фактом порушення права і мо­ментом, коли особа дізнається про це.

Зупинення і переривання перебігу строку позовної давності. ЦК передбачає випадки, коли перебіг строку позовної дав­ності зупиняється (ст. 263) і переривається (ст. 264).

Підстава­ми для зупинення перебігу строку позовної давності є:

• надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непере­борна сила);

• мораторій – відстрочення виконання зобов'язань на підста­вах, встановлених законом;

• перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону вій­ськових формуваннях, переведених на воєнний стан;

• зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Непереборна сила – це юридичний факт-подія, явище, що не залежить від волі, свідомості та бажання людини. Категорія непереборної сили містить в собі тільки стихійні природні явища: землетруси, повені, зсуви тощо.

Прикладом введення мораторію в сучасних умовах є Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію май­на» від 29 листопада 2001 р. Ним встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %. Наступний приклад, - Проект Закону України «Про запровадження мораторію на примусову реалізацію майна громадян за борги з житлово-комунальних послуг» від 16 січня 2012 р.

У разі виникнення однієї з наведених обставин, перебіг по­зовної давності зупиняється на весь час існування таких обста­вин, а від дня їх припинення продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання позовної давності. На відміну від зупинення перебігу позовної давності переривання має своїм наслідком те, що після нього перебіг позовної давності почи­нається заново.

Підставами для переривання строку позовної давності є:

• вчинення позову в установленому законом порядку, однак за­лишення судом позову без розгляду не зупиняє перебігу по­зовної давності;

• вчинення зобов'язаною особою дій, що свід­чать про визнання нею свого або іншого боргу, або іншого обов'язку (наприклад, часткова сплата боргу, звернення про його відстрочення, сплата неустойки (штрафу, пені), процентів річних тощо).

Застосування судом позовної давності. У ст. 75 ЦК УРСР 1963 р. зазначалося, що позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом не­залежно від заяви сторін. Нині позовна давність застосовуєть­ся судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення (ч. з ст. 267 ЦК України). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливання позовної давності.

У разі пропущення строку позовної давності її можна поновити, якщо суд, визнає, що строк було пропущено з поважної причини.