2. Учасники цивільних відносин

Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим та територіальні громади. Учасниками майнових та особистих немайнових відносин в цивільному праві є в першу чергу громадяни. Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елемен­тами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздат­ність.

Цивільна правоздатність – це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК). Правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з мо­менту народження і припиняється зі смертю. Хоча, за загаль­ним правилом, правоздатність фізичної особи виникає у мо­мент її народження, у випадках, встановлених законом, охоро­няються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може по­в'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини.

Виникнення цивільної правоздатності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можливість бути власником вогнепальної гладкоствольної мис­ливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21-річого віку.

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину передбачених адміністративним чи кримінальним законами. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбав­ляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання, обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Цивільна дієздатність фізичної осо­би – це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати та цивільні обов'язки, само­стійно їх виконувати, і нести відповідальність у разі їх невиконання.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою ви­знається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати права і здійс­нювати їх, брати на себе і виконувати обо­в'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно відрізняються залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я. Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різно­видів дієздатності:

• повна – з 18 років;

• неповна – від 14 до 18 років;

• часткова – до 14 років;

• обмежена;

• визнання фізичної особи недієздатною.

Повна цивільна дієздатність – здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати належну йому правоздат­ність у повному обсязі. Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього віку визначає закон.

За загальним правилом, повна цивільна дієздатність настає із досягненням 18-літнього віку (ст. 34 ЦК), хоча ЦК передба­чає випадки і порядок надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі (ст.ст. 34-35 ЦК). Зокрема, повна цивіль­на дієздатність може бути надана:

1. за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішен­ням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам;

2. фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

3. неповнолітній особі, котра записана матір’ю або батьком дитини;

4. фізичній особі, яка досягла 16 років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Неповну цивільну дієздатність має фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) і має право: самостійно розпоряджати­ся своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; са­мостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасни­ком (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (гро­шовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Часткову цивільну дієздатність має фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа), має право: са­мостійно вчиняти дрібні побутові правочини (до них нале­жать ті, які задовольняють побутові потреби особи, відпові­дають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійсню­вати особисті немайнові права на результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду, оскільки ця категорія осіб не є деліктоздатною.

Обмежена цивільна дієздатність. Фізична особа може бути обмежена судом у цивільній дієздатності у випадках, передбачених ст. 36 ЦК України: якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'яза­на утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Визнання фізичної особи недієздатною. Підставою цього є хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною: над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шко­ду, заподіяну недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ст. 41 ЦК України).

Оголошення фізичної особи безвісті відсутньою та померлою. Тривала відсутність фізичної особи у місці її проживан­ня та відсутність протягом одного року відомостей про місце й перебування можуть призвести до невизначеності майно­вих, аліментних, пенсійних, трудових та інших прав та інте­ресів осіб, з якими вона перебуває у правовідносинах. З ме­тою усунення такої юридичної невизначеності ст. 43 ЦК України передбачає створення спеціального легального статусу для такої особи – визнання безвісно від­сутньою.

Про особу у місці постійного проживання можуть бути відсутні відомості більш тривалий термін, аніж один рік (ст. 46 Цивільного кодексу України). У такому разі фізич­на особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її пе­ребування протягом 3 років, а якщо вона пропала без­вісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного ви­падку, - протягом 6 місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу помер­лою і до завершення цього терміну, але не раніше як за 6 місяців.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.