Надмембранні та підмембранні комплекси клітини.

Клітинна оболонка загалом складається:

1. Із зовнішнього шару, розміщеного над плазмалемою.

2. Самої плазматичної мембрани.

3. А також деяких структур, розташованих під плазмалемою.

Надмембранні комплекси.

У тваринних клітин тонкий поверхневий шар завтовшки кілька десятків нанометрів – називають глікокаліксом. Глікокалікс – складається з глікопротеїдів і частково гліколіпідів. Він забезпечує:

- безпосередній зв'язок клітини із зовнішнім середовищем;

- завдяки наявності у ньому ферментів може відбуватись позаклітинне травлення;

- через глікокалікс клітина сприймає подразнення.

Оскільки його шар дуже тоненький, він не виконує опорної функції притаманної клітинним стінкам.

У клітин прокаріот, грибів і рослин плазматична мембрана ззовні вкрита клітинною стінкою, структура та хімічний склад якої відрізняються у різних систематичних груп.

Клітинна стінка рослин переважно складається з нерозчинних у воді волокон целюлози, зібраних в пучечки. Будова целюлозних волокон робить їх добре пристосованими до цієї ролі. Вони являють собою довгі ланцюги – приблизно із 10 000 тисяч залишків глюкози. З кожного ланцюга назовні виступає багато –ОН груп. Ці групи направлені в усі сторони і утворюють водневі зв’язки з сусідніми ланцюгами, що забезпечує дуже міцне поперечне зшивання всіх ланцюгів. Ланцюги об’єднані один з одним, утворюючи мікрофібрили, а мікрофібрили в більш крупні структури – макрофібрили. Макрофібрили розташовуючись шарами занурені в цементуючий матрикс - пектин, що складається з інших вуглеводів. При всій своїй міцності ці шари легко пропускають воду і розчинені в ній речовини. До складу клітинної стінки можуть входити й інші речовини: ліпіди, білки, неорганічні сполуки (двоокис кремнію, солі кальцію тощо). Клітинні стінки можуть дерев’яніти, тобто проміжки між волоконцями целюлози заповнюються особливою органічною сполукою – лігніном, що сприяє виконанню опорної функції.

Клітинна стінка містить пори вистелені мембраною, через які проходять міжклітинні цитоплазматичні містки – плазмодесми.

У різних груп грибів структура і хімічний склад клітинної стінки мають певні відмінності. Її основу становлять різноманітні полісахариди(целюлоза, глікоген, хітин тощо). Целюлозу містять клітинні стінки нижчих грибів одного класу – Ооміцетів. Хітин по своїй структурі теж близький до целюлози; це теж структурний полісахарид.

Хітин зустрічається у більшості грибів, де він відіграє опорну функцію в клітинних стінках завдяки своїй волокнистій структурі; зокрема в представників одного класу нижчих грибів – Зигоміцетів, а також у вищих грибів, як класу Аскоміцети так і класу Базидіоміцети. Крім того, до складу стінок деяких грибів входять темні пігменти (меланіни), розчинні цукри, пептиди, амінокислоти, фосфати тощо.

У прокаріот структура клітинної стінки досить складна. У більшості бактерій вона складається з високомолекулярної сполуки – мурену, що надає жорсткості клітинній стінці. До складу клітинних стінок бактерій також входять білки, ліпополісахариди, фосфоліпіди тощо.

Підмембранні комплекси клітини.

До підмембранних комплексів клітини належать білкові утворення (мікротрубочки та мікрофіламенти), які становлять опору клітини( цитоскелет).

Мікрофіламенти (мікронитки) – це тоненькі нитки (діаметр -4-7нм) зі скоротливих білків(актину, міозину тощо), які пронизують цитоплазму. Пучечки мікрофіламентів одним кінцем прикріплюється до однієї структури (наприклад, мембрани), а другим - до іншої (різні органели, молекули біополімерів).

Мікротрубочки – порожнисті циліндричні структури діаметром 10 -25нм, що складаються переважно з білка тубуліну. Вони беруть участь у формуванні веретена поділу еукаріотичних клітин, у внутрішньоклітинному транспорті речовин, входять до складу війок, джгутиків , центріолей.

Елементи цитоскелету виконують:

• опорну функцію;

• сприяють закріплення органел у певному положенні;

• переміщенню органел в клітині.