19. Вегетативне розмноження рослин. Значення вегетативного розмноження.

Вегетативне розмноження рослин – це розмноження за допомогою неспеціальних органів. В основі вегетативного розмноження лежить здатність до регенерації. Для вегетативного розмноження використовуються як надземні, так і підземні вегетативні органи.

Для вегетативного розмноження використовуються такі видозміни пагону як:

1. Кореневище – підземний пагін, для якого характерне вертикальне і горизонтальне галуження, кріпиться до субстрату за допомогою додаткових коренів, вкритий лускоподібними листками, містить зачаткові бруньки.

2. Бульби – являються вмістилищем поживних речовин, листки у них редуковані, а у вузлах (вічках) містяться зчаткові бруньки.

3. Цибулина – являє собою вкорочене стебло (денце), що несе чисельні тісно зближені м’ясисті листки. На верхівці денця знаходиться брунька, а знизу від денця відходять корені.

4. Бульбоцибулина – подібна на цибулину, але морфологічно ближча до бульби: всі листки в неї сухі, а запасні продукти відкладаються в потовщеній стебловій частині.

5. Вуса – являють собою видовжені міжвузля. У вузлах формуються додаткові корені і вузли вкорінюються. З вкоріненого вузла формується пазушна брунька і утворюється нова рослина

Для вегетативного розмноження також використовуються листки (наприклад, фіалка). Ці листки можуть утворювати додаткові корені, якими рослина кріпиться у субстраті, після чого починається процес вегетації цієї рослини.

Також деякі рослини розмножуються відсадками (малина). Відсадки утворюються в результаті розвивання вегетативної бруньки, що знаходиться в основі пагона.

Одним з видів штучного вегетативного розмноження є щеплення. При цьому використовують 2 рослини: прищепу – рослину, яку ми будемо прищеплювати, та іншу рослину, яку називають підщепою. Для цього в корі підщепи роблять Т-подібний розріз кори, куди переносять частинку пагона з брунькою прищепи. Після цього фіксують прищепу.

Вегетативне розмноження має велике значення, оскільки за короткий період збільшується кількість рослин, при цьому зберігається їх генетична однорідність.

Широко використовується вегетативне розмноження в селекції рослин.

20. Квітка – орган насіннєвого розмноження рослин. Будова і різноманітність.

Квітка являє собою видозмінений вкорочений пагін, пристосований для утворення мікро- і мегаспор, гамет і для перехресного запилення. В результаті запилення і наступного статевого процесу утворюються насіння і плоди.

Будова. Стеблова частина квітки – квітконіжка і квітколоже. На квітколожі розташовані видозмінені листки (квітколистки): чашолистки, пелюстки, тичинки, маточки. Найчастіше вони розташовані колами. Кіл може бути 4 або 5(одне – чашолистків, одне – пелюсток, одне або два – тичинок і одне – маточок).

Квітки, які мають і тичинки і маточки, незиваються двостатевими; роздільностатеві містять або тичинки (тичинкові), або маточку (маточкові). Рослини, на яких розташовані і тичинкові і маточкові квітки, називають однодомними, а рослини, на яких розташований тільки один вид квіток – дводомні.

1. Оцвітина – частина квітки, яка не бере участі у заплідненні, але виконує захисну функцію і функцію приваблювання запилювачів. Оцвітина, яка диференційована на чашечку (сукупність чашолистків) і віночок ( сукупність пелюстків), які забарвлені неоднаково, називається подвійною. А забарвлена в один колір – простою. Квітки, які не мають оцвітини, називають голими.

Чашечка найчастіше утворюється одним колом чашолистків, які бувають вільними або більш-менш зрослими.

Віночок складається здебільшого з яскраво забарвлених пелюсток, які можуть зливатися або залишатися вільними. Віночки можуть бути правильними (антиморфними) і неправильними (зигоморфні) і асиметричними.

2. Андроцей – це сукупність тичинок однієї квітки, яких може бути від однієї до кількох сотень. Тичинки можуть бути зрослими або вільними.

Якщо зростаються всі тичинки їх називають однобратніми, якщо одна тичинка залишається вільною- двобратніми, якщо тичинки зростаються в кілька груп- многобратніми.

Тичинки складаються з тичинкової нитки і пиляка. Пиляк складається з двох половинок, зв’язаних між собою в’язальцем. В кожній із половинок є два гнізда, або пилкових мішки. В пилковому мішку формується спорогенна тканина , з клітин якої утворюються мікроспори(1п ), мікроспори в середині пиляка проростають і утворюють пилок(маленька генеративна клітина, і велика клітина трубки.Зовні пилок вкритий інтиною та екзиною).Пилок і є чоловічим гаметофітом.

По мірі дозрівання пилку він висипається і в подальшому за допомогою різних чинників переноситься на приймочку маточки.

3.Гінецей – сукупність маточок однієї квітки. Гінецей, що складається з одного плодолистика(мегаспорофілу), який утворює маточку, називається одночленним, а з кількох плодолистків – багаточленними. Багаточленний гінецей може бути апокарпним, якщо плодолистки не зростаються між собою і утворюють багато маточок, і ценокарпним (якщо плодолистки зростаються в одну маточку). Маточка складається з приймочки, стовпчика і зав’язі. Зав’язь – це закрите вмістилеще для насінних зачатків. Зав’язь по відношенню до інших частин квітки буває верхня,середня і нижня. В залежності від кількості гнізд, які сполучаються між собою, бувають одногніздна, двогніздна і багатогніздна. В середені зав»язі утворюються насінні зачатки. Місце прикріплення насінного зачатка до стінки зав’язі називається плацентою

Насінний зачаток зовні має покриви-інтегументи:які на верхівці не зростаються і утворюють отвір-мікропіле(пилковхід) Під інтегументом сформованого насінного зачатка розташована багатоклітинна тканина –нуцелус(мегаспорангій).Одна з його клітин стає археспоріальною. Знеї утворюються 4-мегаспори. Одна дає початок 8-ядерному зародковому мішку.