5. Економічне життя суспільства

У попередньому розділі суспільство розглянуте як надскладна система суспільних відносин. Подальший аналіз .цієї системи передбачає розгляд кожної сфери суспільного життя, ц роль в житті людини і суспільства, виділення основної, визначальної сфери, яка не тільки була історично першою, але й "прародичкою" всіх інших сфер життя суспільства. Такою є економічна сфера життєдіяльності, його матеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей (а останнє і є продукт духовного виробництва, про яке мова йтиме далі); певної системи відносин людей до природи і між людьми (що становить продукт суспільних відносин); певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності (тобто "виробництво людини", формування певного типу особистості); матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.

Матеріальне виробництво - не лише база виникнення інших видів суспільного виробництва, але й умова їх розвитку. Воно також визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Що ж таке матеріальне виробництво? Це процес трудової діяльності людей, які з допомогою наявних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб. Отже, воно має двоїстий характер, одночасно спрямоване і на перетворення природи, і на суспільне "самоперетворення" людини.

У структурі матеріального виробництва розрізняють дві взаємопо’язані підсистеми з одного боку, техніко-технологічними особливостями виробництва, з іншого - економічний спосіб виробництва.

Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв'язку з техніко-технологічними особливостями виробництва. Другий, тобто економічний, - це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку. Цей спосіб виробництва в літературі називають способом виробництва матеріальних благ, він є предметом вивчення як політичної економії, так і конкретних економічних наук: економіки промисловості, будівництва, транспорту тощо. продуктивних сил як активної форми відношення людей до природи та виробничих відносин як сукупності відносин, що складаються між людьми у процесі освоєння ними природи.

Продуктивні сили. Головною продуктивною силою суспільства є люди, трудящі, які приводять у рух всі інші елементи продуктивних сил. Адже людина як виробник матеріальних благ включена у процес виробництва і характеризується деякими властивостями:

- по-перше, певним рівнем і складом фізичних сил;

- по-друге, навичками до праці, тобто вмінням оперувати знаряддями пращі;

- по-третє, психічними здібностями до праці, тобто мисленням, волею, знаннями.

Продуктивні сили є системою суб'єктивних (людина) та речових (техніка і предмети праці) елементів, необхідних для процесу матеріального виробництва. Вони включають у себе, крім людини, засоби праці – це перш за все знаряддя праці, знаряддя виробничого процесу (інструменти, машини тощо), умови праці, а також виробничі будівлі, залізниці та й шосейні дороги, освоєні водні шляхи, канали, засоби зв'язку тощо та предмети праці. Предмети праці у сукупності із засобами праці становлять засоби виробництва

Розглянемо ці елементи продуктивних сил детальніше.

Знаряддя праці є зміненою частиною природи, за допомогою якої людина в процесі виробництва впливає на предмет праці. До них належать різноманітні механічні, фізичні, хімічні, біологічні та інші засоби зміни речей і явищ у природі.

Вони втілюють у речовій, матеріальній формі технічну сторону прогресу продуктивних сил, що забезпечує можливість передавання досягнень одного покоління іншому. Епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці здійснюється процес виробництва. Але самі по собі знаряддя праці, які разом з предметами праці утворюють речову форму продуктивних сил, не можуть саморозвиватися, більш того, вони втрачають свої корисні якості, якщо не охоплені живою працею людини.

Предмети праці є частиною природи, на яку спрямована праця людини для виробництва речей. Вони поділяються: на первинні, характерні головно для добувної промисловості (вугілля, нафта, газ, які видобуваються із землі; цілинні землі, які обробляються та ін.); вторинні - як необхідний компонент обробної промисловості, в якій вже вкладена людська праця: перероблена сировина і напівфабрикати, метал, бавовна тощо.

Предмети праці є найбільш пасивним елементом продуктивних сил. Але за його "асортиментом" можна робити висновки про міру освоєння суспільством природи, адже кількість різних речовин і явищ природи, які с предметами праці, - це показник того, наскільки природні ресурси включені у суспільне виробництво.

Становлячи цілеспрямований процес, виробництво не може функціонувати, якщо воно не використовує поряд з матеріальними і духовні чинники, не забезпечує поєднання науки з виробництвом. Наукові програми, довгострокові плани і прогнози, науково-технічні рішення практичних завдань, система наукової організації управління виробничими процесами, технологічні цикли, нова техніка, які відображають якісні і кількісні зміни об'єктивних і суб'єктивних факторів праці, особливості їх взаємодії - все це невід'ємні складові сучасного виробництва.

Отже, основою практичної виробничої діяльності постає наука, котра виступає духовним регулятором виробництва і в процесі свого розвитку чинить істотний вплив на всі основні елементи продуктивних сил, у тому числі й на людину. Ось чому мова сьогодні йде про те, що наука перетворилася у безпосередню продуктивну силу.

Виробничі відносини. Соціальна природа способу виробництва виявляється у виробничих відносинах. Якого б розвитку не набула техніка, продуктивні сили в цілому, вони не розкривають соціальної сутності виробництва - його мети, стимулів людської діяльності, тому й соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені насамперед у виробничих відносинах.

Виробничі відносини - друга сторона способу виробництва. Це ті відносини між людьми, які складаються в процесі виробництва. Вони включають у себе: по-перше, відносини з приводу знарядь, предметів, засобів праці, адже для початку виробничого процесу виробник повинен з'єднатися зі знаряддями праці, а це поєднання може бути різним, залежно від того, кому належать ці знаряддя -суспільству, групі чи окремій людині.

Отже, відносини власності є головною, визначальною стороною виробничих відносин. Це - по-перше. По-друге, відносини людей з приводу речей поширюються і на вироблені продукти, які створені для використання. А для цього вони повинні бути попередньо розподілені, потім обмінені і, насамкінець, спожиті.

Тобто відносини розподілу, обміну і споживання є важливими складовими виробничих відносин. Але ж ці відносини залежать від власності, визначаються нею. Власник засобів праці завжди присвоює вироблений продукт; залежно від характеру виробничих відносин вироблені матеріальні блага розподіляються та споживаються або спільно - як у первісному суспільстві, або ж панівна меншість присвоює додатковий продукт.

Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин. Таким чином, продуктивні сили того чи іншого суспільства в їх історично конкретному поєднанні з виробничими відносинами утворюють економічний спосіб виробництва. При цьому продуктивні сили виступають як його зміст, а виробничі відносини - як його форма, у якій люди здійснюють виробництво. Взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин є суттєвим, необхідним, стабільним. Він є основою загального закону розвитку суспільства - закону про відповідність виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Об'єктивна, матеріальна природа виробничих відносин визначається тим, що вона формується не волею і бажаннями людей, відповідно до стану наявних продуктивних сил. Як і будь-яка форма, виробничі відносини здійснюють активний зворотний вплив на розвиток продуктивних сил. Це можна уявити таким чином: продуктивні сили створюються і розвиваються, зберігаються чи виходять з ладу в результаті практичної діяльності людей, які керуються певними мотивами й конкретним чином організовані для суспільного виробництва, а це все визначається існуючими виробничими відносинами. Активний зворотний вплив виробничих відносин на продуктивні сили може бути подвійним: вони можуть прискорювати суспільний прогрес (за умови їх відповідності) і суттєво гальмувати розвиток суспільства (коли між ними виникає невідповідність, а тим більше - конфлікт).

Таким чином, основним соціологічним законом, дія якого прослідковується протягом всієї історії людства, є закон про визначальну роль способу виробництва у суспільному житті. Адже зі зміною способу виробництва змінюється саме суспільства трансформується соціальна структура, про що йтиметься у наступному розділі; відбуваються зміни у системі управління, виникають нові організації, установи; змінюються погляди людей, їхня психологія - формується певний тип особистості.