2. Особливості соціального пізнання

Суспільство - складне і динамічне утворення, тому його пізнання має свою специфіку, яка породжується об'єктом пізнання. Власне, суспільство "пізнає само себе", тобто водночас воно є і суб'єктом, і об'єктом пізнання -пізнання є самопізнанням. Звідси актуально й сьогодні звучать слова античних філософів: "пізнай себе" і "людина

- міра всіх речей". У суспільстві діють люди, звідси - скільки людей

- стільки й ідей, поглядів, міркувань. Це означає, що суспільні відносини приймають форму суспільних почуттів і настроїв, потреб та інтересів, цілей тощо. Тому специфіка соціального пізнання полягає у необхідності враховувати цілі, інтереси, мотиви людини у суспільстві.

Отже, перша особливість соціального пізнання в тому, що воно вимагає врахування суб'єктного фактора, тобто волі, цілей, мотивів людської діяльності. Але як пізнати наміри й мотиви людини? Перш за все необхідно враховувати, що реальні речі і відносини, з якими ми маємо справу у суспільстві, є свідомістю людей, опредметненою у їхній діяльності. Але в тому, якими і як ми бачимо ці речі і відносини, відображається й наш рівень розвитку, зокрема спосіб і стиль мислення, наукові методи, які ми використовуємо, а також цілі и мотиви.

Внутрішній світ людини безкінечно складний. Пізнання людини людиною є відтворенням її внутрішнього світу у своїй свідомості (за образним висловлюванням О. Бальзака, щоб зрозуміти людину, треба ввійти у таємницю її" думок і хвилювань), тому соціальне пізнання має органічний зв'язок із психологією, літературою та мистецтвом. Саме вони допомагають нам досліджувати суб'єктивний світ людей і проектувати його на пізнання суспільства.

Таким чином, закономірності суспільного розвитку є закономірностями діяльності людей. І хоча між законами природи і законами суспільства є спільне - їх об'єктивність, існують і суттєві відмінності між ними: довговічність або ж вічність законів природи - і недовговічність законів суспільства, адже вони виникають разом з виникненням суспільства; закони природи відбуваються, тобто діють стихійно, незалежно від людей, -закони суспільства проявляються у свідомій діяльності людей; закони суспільства мають більш складний характер, вони пов'язані з високим рівнем організації соціуму як форми руху матерії.

Другою особливістю соціального пізнання є його історичність. Людина завжди живе суспільним життям, покладається на ті цінності та культуру, які прийняті у суспільстві. Але історичне пізнання ніколи не може бути засвоєним наступними поколіннями повною мірою, для нього характерна неповнота інформації: щось завжди невідоме, щось ніколи не може бути відтвореним повністю, як, наприклад, духовна атмосфера того часу, так звана "аура" тощо.

Тому соціальне пізнання в історичному плані є складним процесом, більш того, воно залежить від того, які питання ставить суспільство сьогодні, пізнаючи минуле. Адже у минулому ми шукаємо відповідей, важливих для нашого сьогодення, ми заглядаємо у минуле, прагнучи зрозуміти теперішнє

становище.

Людина завжди є представником не лише свого часу, але й свого середовища, своїх потреб та інтересів, тому і відповіді на поставлені питання є різними у різні часи і в різних народів.

Отже, знання історії дає можливість визначити тенденції розвитку (а особливістю законів суспільства є те, що вони проявляються як тенденції). Тому у минулому соціальне пізнання цікавить те, що впливає на сучасність, нас мало сьогодні цікавлять хрестові походи, але питання становлення держави, менталітету, свободи людини є актуальними для нас і сьогодні, особливо для сучасного українського суспільства.

Накінець, третя особливість соціального пізнання в тому, що у порівнянні з природними явищами чи речами соціальна дійсність складніша й мінлива. Тому її важко відобразити в поняттях, у певній системі категорій. І якщо у природничих науках використовуються штучні мови - чіткі й однозначні - то у соціальному пізнанні ми використовуємо нашу багатозначну, природну мову, ті слова, які вживаємо і в буденній мові, і в науковому пізнанні. Адже сам характер соціальних явищ та процесів не дає можливості точних й однозначних оцінок: наприклад, такі поняття, як "доброта", "благородство", "справедливість", "рівність" та інші нелегко точно визначити. Але така невизначеність, нечіткість мови соціального пізнання пов'язана зі складністю предмета соціальної філософії.

До сказаного можна, мабуть, додати ще одну специфічну рису соціального пізнання - обмеженість застосування методу експерименту, надзвичайного важливого метод у природничонауковому пізнанні, різновиді суспільної практики. Людству сумновідомі масові експерименти, які проводилися у нацистській Німеччині (холокост та ін.), у сталінські часи в СРСР (Гулаг, масові депортації народів тощо); їх трагічні наслідки відчуваються й сьогодні, у тому числі і в Україні.

3. Соціальна філософія у системі суспільних наук

Наголошуючи знову і знову на надзвичайній складності суспільства як природно-історичного процесу, на його динамізмі, можна зробити висновок, що його пізнання не може здійснюватися засобами якоїсь однієї чи декількох наук. Суспільство як соціальна система пізнається системою суспільних наук, його пізнання вимагає комплексного підходу. Ці науки (їх називають і соціальними, останнім часом - гуманітарними) мають один об'єкт - суспільство, але їх роль у цьому пізнанні зводиться до того, що предметом дослідження є окремі сфери суспільства - матеріальні чи духовні.

Отже, суспільствознавство є сукупністю наук про суспільство, його функціонування та розвиток. Кожна з цих наук вивчає:

> процес виникнення суспільства (такими є антропологія як наука про виникнення й розвиток людини як суспільної істоти; історія первісного суспільства, археологія, яка вивчає пам'ятки матеріальної культури минулих суспільств та інші);

> процес функціонування суспільства відповідно до видів суспільних відносин: економічні науки (від політичної економії до економік галузей виробництва - промисловості, її галузей, сільського господарства та інших); соціально-політичні науки (політологія) ; юридичні науки; психологічні науки тощо.

У вивченні суспільства значна роль належить соціології як науці про закономірності виникнення і розвитку соціальних систем, форм спільності тощо. Філософія історії розглядає й оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії. Пізнання суспільства неможливе без пізнання його історичного розвитку, тобто його історії. Історична наука займається описом історичних подій у їх взаємозв'язку і послідовності; прослідковує дії загальних закономірностей у конкретній історії різних країн та народів; розкриває, власне, історичні закони, які визначають своєрідність історичних подій.

Отже, кожна із суспільних наук досліджує один і той же об'єкт -суспільство, але з різних сторін, тобто кожна з них має власний предмет пізнання і свої засоби пізнання.

Специфіка ж підходу до вивчення суспільних явищ із позицій соціальної філософії виявляється у розгляді суспільних явищ з точки зору причин їх виникнення, у з'ясуванні найбільш загальних законів їх розвитку і функціонування. Якщо говорити про своєрідний "стрижень" соціальної філософії, то ним є вивчення відносин людини і суспільства у всій складності їх відтінків, тобто суспільного буття людини,

Отже, головною особливістю соціальної філософії є те, що вона вивчає не ту чи іншу сторону життя суспільства, а суспільство в цілому, суспільство як цілісну систему - це і є її предметом. Соціальна філософія на основі узагальнення знань про суспільство розглядає його в цілому, здобуває інтегративне знання про суспільство як систему, яка має свою історію, досягла певного рівня розвитку, функціонує у тісній взаємодії економічних, соціальних, політичних, психологічних та інших, коротко кажучи - матеріальних та духовних факторів.

Соціальна філософія є світоглядною наукою, оскільки вивчає закономірності й проблеми розвитку суспільства через визначення місця і ролі в ньому людини. До числа її ключових проблем належать:

* проблеми людського начала: як виникла людина? Які основні визначальні чинники її появи та існування? Природне в людині та суспільстві тощо;

* проблеми індивідного начала у суспільстві: яким чином можливе перетворення індивідного в суспільне і навпаки? Взаємодія індивідів як основний елемент соціуму;

* проблеми розвитку та функціонування законів соціальної системи;

* проблеми способів людського буття у суспільстві: діяльності, праці, виробництві;

* проблеми соціальних форм духовного, його об'єктивації та індивідуального освоєння;

* проблеми спрямованості людської історії.

Соціальна філософія, таким чином, є розділом філософії, який включає в себе вивчення якісної своєрідності суспільства, його відмінностей від природи, відношення до держави, релігії, моралі, духовної культури; його цілей, суспільних ідеалів, генези і розвитку соціальної історії, її долі і перспектив.

Розглянувши це питання, перейдемо до аналізу природного, економічного, соціального та етносоціального, політичного та духовного буття (життя) суспільства.