Необхідність та ознаки правозастосування.

Складною формою реалізації права є застосування. Ця форма має місце у чітко визначених випадках. Вони мають місце тоді коли для реалізації права є необхідним спеціальний суб’єкт, що має визначенні повноваження:

1. Коли права та обов’язки, що передбачені правовою нормою виникають лише після винесення владного рішення державного органу про надання прав та покладання обов’язків ( наказ про прийняття на роботу)

2. У випадку спору про право, коли сторони не в змозі узгодити рішення про наявність чи межу прав та обов’язків ( судовий спір між учасниками цивільного договору)

3. У випадку правопорушення, що виникає необхідність застосувати засоби державного примусу ( накладання штрафу)

4. При необхідності офіційного встановлення наявності, або відсутності юридичних фактів чи документів ( рішення про батьківство)

5. В процесі здійснення виконавчо – розпорядчої діяльності органами держави чи самоврядування ( рішення на підвищення на посаді)

6. Здійснення органом Д. дій на користь конкретного суб’єкта права

7. В процесі вирішення питань про статус об’єднання ( реєстрація юридичної особи)

8. При вирішенні організаційних питань органами держави ( рішення про висвітлення питань роботи ВР).

Правозастосування є діяльністю суб’єктів, що має процесуальний характер змістом процесу застосування права є :

• Надання суб’єктам прав та покладання обов’язків;

• Вирішення спору про право;

• Визначення міри відповідальності суб’єкта, що скоїв правопорушення.

Правозастосування – це здійснювана в особливому процедурно – процесуальному порядку владна діяльність компетентних органів держави чи посадових осіб, змістом якої є конкретизація правових приписів до певних суб’єктів чи випадків шляхом припинення юридичного документу, що має форму правозастосовного акту.

Ознаки :

1. Має владний характер, тобто здійснюється уповноваженими органами держави;

2. Має індивідуалізований характер і є персоніфікованою до випадку чи суб’єкта;

3. Має процесуальний характер, оскільки є офіційною і реалізується в межах стадій;

4. Має інтелектуальний характер;

5. Має нормативний характер.

Форми реалізації права визначають :

• Можливості досягнення мети правового регулювання;

• Зміст правового регулювання стосовно втілення суб’єктивних прав, юридичних обов’язків та заборон;

• Роль держави у забезпеченні правового регулювання ( застосування права);

• Різноманітність видів правового регулювання;

• Залежність правового регулювання від усвідомлення та волі суб’єктів права;

• Співвідношення мети правового регулювання та результатів;

• Ефективність правового регулювання;

• Можливість правового регулювання поза правовідносинам ( дотримання заборон).

№5

Поняття , ознаки, функції правосвідомості.

Особливу форму відображення світу складає свідомість. Вона виявляється в оцінках та пропозиціях щодо функціонування певних явищ та процесів.

Однією із особливих форм свідомості є правосвідомість. Вона супроводжує право протягом історії існування права. Вона визначає:

• Ставлення людей і суспільства до права;

• Їх ставлення до правової поведінки людей;

• Відношення до правової діяльності держави;

• Визначає позитивне чи негативне ставлення до права;

• Відображає погляди на формування та розвиток права;

• Впливає на функціонування і розвиток правової системи;

• Є активним елементом системи правового регулювання;

• Дає можливість оцінити право з погляду життєвих потреб та інтересів суб’єктів, справедливості;

• Дає уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів реформування законодавства та юридичної практики.

Правосвідомість є складною категорією, що розуміється вченими не однотипно. З одного боку, вона є сукупністю ідей, уявлень, почуттів, що відображають ставлення суспільства до права, його структури механізму правового регулювання суспільних відносин.

З іншого боку, правосвідомість можливо розглядати як засіб впливу права через свідомість окремих індивідів на закріплення навичок їх правової позитивної поведінки.

Правоствідомість – це поняття, що має певний зміст, який складають 4 – и основних різновиди оціночних відносин. Це :

• Відношення до правової поведінки оточуючих ( злочини, злочинність, злочинці);

• Відношення до правоохоронних органів ( суду, юстиції, прокуратури);

• Відношення до власної правової поведінки ( самооцінки);

Результатом дії вказаних елементів є вироблення правової орієнтації, тобто сукупності правових установок індивіда чи групи, що формують програму діяльності в юридично значущих ситуаціях.

Правосвідомість і право є взаємообумовленими явищами, що характеризуються :

• Спільними рисами:

• 1. Належать до правової системи;

• 2. Виконують нормативно закріпленні функції;

• 3. Регулюють суспільні відносини;

• 4. Обумовлюються одними соціально – економічними, політичними , ідеологічними. Культурними цінностями4

• 5. Мають структуру;

• 6. Є елементом ідеології.

• Відмінності:

Право :

1. Має самостійне значення;

2. Характеризує додержання права, аналогію права та закону;

3. Є об’єктивним, реальним, інституційним утворенням;

4. Змістом є система загальнообов’язкових, формально – визначених норм;

5. Має визначену форму;

6. Відображає уявлення про справедливе;

7. Забезпечує регулювання відносин;

8. Структурні елементи утворюють систему;

9. Механізм дії …

10. Є діючою системою норм;

11. Має єдиний зміст;

12. Це нормативний елемент правової системи;

13. Основний, початковий елемент МПР;

14. Дає у встановлених часових межах;

15. Види норм права є ієрархічно підпорядкованими.

Правосвідомість :

1. Є проявом права;

2. Відсутня -.-.-.;

3. Є суб’єктивним явищем;

4. Зміст складають правові ідеї, цінності, поняття;

5. Не має форми;

6. Відображає уявлення про право;

7. Забезпечує вияв емоційних реакцій на правові явища.

8. Структурні елементи є самостійними;

9. Механізм дії полягає у оцінці права та правової поведінки…

10. Є оцінкою діючих норм;

11. Складаються з різноманітних суджень;

12. Пронизує всі елементи правової системи;

13. Впливає на форми та стадії МПР;

14. Існує поряд з чинним правом, описує уявлення про його минуле та майбутнє;

15. Види мають самостійне значення.

Взаємозвязок :

Право:

1. Складає основу правосвідомості;

2. Є результатом усвідомлення права,

3. Засновується на концепції як результату правовідносин;

4. Існування права нероздільно з реалізацією волі та свідомості людей;

5. Реалізація права пов’язується з його інтеграцією в правосвідомості.

Правосвідомість:

1. Залежить від права ;

2. Сприяє розвиткові правових уявлень;

3. Усвідомлює необхідність права;

4. Є основою прогнозування розвитку права.

Висновок :

• Розвиток правосвідомості обумовлений законодавством;

• Право є об’єктом пізнання та усвідомлення і сприяє розвитку правових уявлень та почуттів.

Особливості прояву правосвідомості

У правотворчості :

• Правова ідеологія є детермінантною право утворення;

• Усвідомлення стадій правотворчості;

• Громадянська думка;

• Розробка концепції та проекту акта;

• Усвідомлення результатів правового регулювання та мети акту.

у право реалізації :

• Правосвідомість утворює основу добровільного виконання норм;

• Є гарантією дотримання норм;

• Особлива роль правосвідомості у процесі застосування норм;

• Правосвідомість суддів є основою суддів розсуду за наявності прогалин у праві.

Правова культура – це різновид загальної культури, що складається з духовних та матеріальних цінностей, які відносяться до правової дійсності.

Вона виявляється в :

• Готовності особистості до активних, усвідомлених, творчих дій як в сфері правового регулювання, так і реалізація права;

• Законності дій, тобто переконливості в необхідності використовувати правові приписи.

Правову культуру можна визначати в двох аспектах :

1. Як оціночну категорію, що визначає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку.

Правова культура в цьому значенні розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що відображається в досягнутому рівні вдосконалення правових актів, правової та правозастосовної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості. В ступені взаємної відповідальності держави та особистості.

Отже, в оціночному аспекті правова культура – це знання, розуміння права та усвідомлення виконання приписів.

2. Як змістовна категорія, правова культура визначається як система елементів, що визначають сферу дії права і відображають у свідомості та поведінці людей.

Це розуміння :

• Права як система норм, що встановлюється державою;

• Правовідносин як системи суспільних відносин, учасники яких мають взаємні права та обов’язки;

• Правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності;

• Правових установ як системи державних органів та громадських організацій, що забезпечують правовий контроль та реалізацію права;

• Правову поведінку як діяльність, що відповідає чи протирічних прав приписів.

В сучасній літературі поняття Правова культура вживається у двох значеннях:

1. Широке значення надає можливість включаючи до правової культури всі правові явища та інститути ( законодавство, юридичної цстанови, юридичну практику, правову поведінку громадян, правосвідомість).

Правова культури – правова свідомість

2. Вузьке значення правової культури передбачає характеристику правової діяльності , її рівня. Саме у цьому значенні воно є найбільш вживаним.

Правова культура – це якісний стан правової дійсності, що відображається у рівні розвитку правової діяльності, якості нормативно – правових актів, правовій активності суб’єктів.

№6

Реальність права визначається в процесі діяльності суб’єктів суспільних відносин. Поведінка є важливою соціальною характеристикою особистості. В залежності від форми виразу поведінки може бути вербальною, тобто словесною та складатися із суджень,оцінок висловлювань що дають уяву про внутрішній стан індивіда та реальною, тобто практичною, що полягає у певних діях суб’єктів.

В залежності від відповідності поведінки встановленим соц.. ..вимогам вона може бути позитивною та анти суспільною. У сфері соціально – правової дійсності поведінка може бути правомірною чи протиправною. Цікавим є дослідження співвідношення категорій правове; «правомірне», « протиправне». Існує декілька позицій визначення їх взаємодії.

1. Поняття правомірне застосовується для означення поведінки, протилежної протиправній.

2. Поняття правомірний і протиправний не вичерпують всіх спектрів правової поведінки. Існує нейтральна поведінка, коли норми права дотримуються, однак реально не регулюють поведінки.

3. Існують категорії правова та правомірна поведінка, оскільки протиправна протирічить правовим вимогам не знаходиться в межах правової поведінки.

4. Термін правомірна поведінка має декілька смислових значень:

• Поза правовим значенням ( пропорційний, відповідний, рівномірний) В. Даль;

• Частково правовим значенням, що враховує не лише правове регулювання ( внутрішньо виправданий, закономірний заснований на праві) – С. І. Ожегов;

• Суто правовим значенням ( законний, відповідний праву).

5. Найбільш поширеним є погляд на співвідношення категорій правова, правомірна і протиправна поведінка як загального ( правовва) та особливого. Таким чином правомірна та протиправна поведінка є формами вияву ( видами) правової.

Будь – яка поведінка в сфері права характеризується як правова.

Правова поведінка – це соціальна поведінка особи, що має усвідомлено – вольовий характер, врегульована нормами права, яка тягне юридичні наслідки.

Ознаки :

1. Має соціальне значення, як соціально – шкідлива ( правопорушення) чи соціально – корисна ( правомірна поведінка).

2. Має зовнішній характер ( дій чи бездіяльності).

3. Має усвідомлено – вольовий характер ( передбачає можливість усвідомлення обставин та можливість здійснювати волю і керувати власними вчинками).

4. Регламентується правовими нормами, що вміщаються в текстах правових актів, що передбачають моделі правової поведінки).

5. Викликає юридичні наслідки, оскільки правова поведінка повязується з :

• Реалізацією суб’єктом своїх інтересів;

• Реакцією держави на результати правової поведінки.

Різновиди :

1. За характером :

• Правомірна, що є соціально – корисною, оскільки відповідає нормам права;

• Неправомірна, що протирічить нормам права і є соціально…

• Зловживання правом – це поведінка, що відповідає нормам права, однак є соціально шкідливим ( перевищенням повноважень).

2. За формою зовнішнього прояву :

• Фізична( діяльність)

• Письмова ( документальна)

• Усна ( вербальна, тобто словесна).

№7

Право, законність, правопорядок.

У правовій системі суспільства є три категорії, що тісно взаємопов’язані між собою. Це право як система загальнообов’язкових норм; законність як рівень реалізації правового закону та правопорядок як рівень правового регулювання суспільних відносин.

Вказані категорії мають самостійне значення, характеризуються певним функціональним призначенням, структурою, принципам та змістом. Однак в процесі регулювання суспільних відносин вони є взаємодіючими і взаємопов’язаними,оскільки законність забезпечує реалізацію права, а правопорядок є результатом дії законності та права.

Взаємодія права, законності та правопорядку засновується на наявності спільних рис цих категорій та відмінностей.

Спільні риси забезпечують суспільно – політичний зміст права, законності і правопорядку, адже вони :

• Засновуються на єдиних принципах;

• Взаємопов’язані з державною владою;

• Функціонують в суспільстві;

• Мають спільний державно – владний зміст;

• Пов’язуються з інтересами певних суб’єктів ( народу, держави, групи чи індивіда);

• Пов’язані з правами, свободами та обов’язками суб’єктів права;

• Відображаються у відповідальності;

• Мають формальну визначеність;

• Характеризуються наявністю структури та змісту;

• Мають певне функціональне призначення;

• Охороняються і гарантуються державою;

• Забезпечують функціонування суспільства як певним чином упорядкованої системи.

Наявність соціальних рис не відкидає, а стверджує наявність відмінностей, які визначають якісну самостійність цих категорій. Схематично ці відмінності можливо визначити за наступними підставами:

1. За змістом та характером :

• Право ( це встановлена законом державна воля, що має формальну визначеність та нормативний вираз)

• Законність ( є стороною правової дійсності, характеризує діяльність суб’єктів права, є методом, принципом, режимом)

• Правопорядок ( стан правового життя суспільства, система правових відносин та зв’язків).

2. За призначенням у процесі реалізації волі влади і народу

• Право ( засіб формування та закріплення норм)

• Законність ( правова якість актів, що закріплюють волю та забезпечення їх реалізації)

• Правопорядок ( це реалізоване право, реалізована воля влади та народу).

3. За розвитком правової матерії

• Право ( складає початковий етап, тобто правове закріплення)

• Законність ( правовий рух, що забезпечує реалізацію права та можливість досягнення правового результату)

• Правопорядок ( є кінцевим результатом, оскільки визначає рівень упорядкованості суспільних відносин правом)

4. За функціональним призначенням у сфері права

• Право ( є юридичною основою правопорядку)

• Законність ( засіб встановлення правопорядку та його вимога)

• Правопорядок ( результат дії права та законності)

5. За регулюванням суспільних відносин

• Право ( визначає можливість регулювання суспільних відносин)

• Законність ( визначає реальність реалізації процесу регулювання суспільних відносин)

• Правопорядок ( характеризує дієвість регулювання суспільних відносин)

Таким чином, право та законність є своєрідними інструментами, що забезпечують досягнення певної мети – ефективного правопорядку. Тому досконалість правопорядку безпосередньо залежить від рівня законності та якості права як засобу надання суспільству рис системності.