1. Наявність правової норми;

2. Правосуб’єктність осіб;

3. Юридичні факти.

Правовідносини безпосередньо пов’язані з правовою нормою:

1. Вони є елементом механізму правового регулювання;

2. Норма права є підставою виникнення правовідносин;

3. Норма права визначає коло субєктівправовідносин;

4. Гіпотеза правової норми означає умови виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

5. Диспозиція правової норми конкретизує права і обов’язки суб’єктів;

6. Санкція правової норми визначає наслідки виконання чи невиконання прав та обов’язків суб’єктів ( покарання чи заохочення);

7. Правовідносини є засобом конкретизації правової норми до певних випадків чи суб’єктів ;

8. Правовідносини є основною формою реалізації правового припису.

В юридичній літературі існує дві точки зору на питання про співвідношення правовідносин та норм права.

Правовідносини – це результат дії норми права на суспільні відносини ( норма - сусп.віднос. – правов.)

Правовідносини це засіб регулювання суспільних відносин ( норма – правовідносини – суспільні відносини).

Взаємодія правовідносин та правового регулювання:

• Правовідносини визначають суб’єктів правового регулювання;

• Конкретизують об’єкт правового регулювання;

• Встановлюють статус суб’єктів правового регулювання;

• Визначають двосторонній характер правового регулювання;

• Конкретизують суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

• Конкретизують правове регулювання до певного випадку чи суб’єкта;

• Визначають тип правового регулювання ( регулятивний чи охоронний);

• Відображають та гарантують інтереси, покладені в основу правового регулювання;

• Забезпечують реалізацію регулятивної дії норми права.

Поняття та форми реалізації права

Метою створення правової норми є регулювання суспільних відносин. Воно забезпечується шляхом втілення правової норми у певну життєву ситуацію чи у діяльності суб’єкта права. Процес конкретизації правової норми є реалізацією норм права.

Реалізація правових норм – це втілення приписів у правомірній поведінці суб’єкта, щоб забезпечити суб’єктивний інтерес у сфері права. Це класичне визначення реалізації, яке в сучасній літературі доповнюється можливістю втілення права у протиправній діяльності суб’єкта, окрім правомірної, що що забезпечує втілення такого елементу норми, як санкція.

Реалізація права це складне явище, що має 2-ва визначення :

1. Як процес конкретизації норми, що претбачає діяльність суб’єктів по досягненню правового результату;

2. Як результат діяльності, що забезпечує реалізацію припису.

Реалізація охоплює декілька способів та форм на поведінку суб’єктів. Найбільш обґрунтованою в літературі є можливість виокремлення форм реалізації права за рівнем реалізації приписів, що вміщені в нормативних актах:

• Реалізація загальних настанов, тобто втілення норм вміщених в преамбулах законів, а також у статтях, що закріплюють завдання і принципи права. Ця форма реалізації має ідейний характер і відображає дух закону, а не його букву;

• Реалізація правових норм поза правовідносинами. Це втілення приписів, що встановлюють права та обов’язки без зв’язку чи відносин між суб’єктами права.

Існує у двох формах :

• Активні, що передбачає реалізацію загальних норм, якими користуються всі суб’єкти та які вміщають права та обов’язки;

• Пасивні, що передбачають реалізацію заборон. Реалізація правових норм у конкретних правовідносин.

Практичне значення має виокремлення форм реалізації права за характером дії суб’єктів розрізняють :

• Просту форму реалізації, що здійснюється всіма суб’єктами та характеризується такими видами реалізації права:

1. Виконання;

2. Використання;

3. Дотримання.

• Складну ( опосередковану), що здійснюється виключно з участю держави та має форму застосування.

Використання – це реалізація можливостей наданих правовими нормами у формі суб’єктивних прав, що забезпечують інтереси у сфері права. Є добровільною та передбачає, як активну так і пасивну поведінки ( реалізація права на працю).

Виконання – це обов’язкове здійснення активних дій, що передбачені правовими нормами. Як юридичний обов’язок, що здійснюється в інтересах уповноваженої сторони. Реалізація незалежно від бажання суб’єкта, передбачає активну поведінку ( сплата податків).

Дотримання – це утримання від вчинюваних дій, які передбачені правовими нормами, як заборони. Здійснюється незалежно від бажання суб’єктів та передбачає пасивну поведінку ( дотримання швидкості руху).