1.Співвідношення навчальної, наукової та практичної юридичної діяльності.

2.Характеристика адвокатської юридичної діяльності.

_{Адвокат — це юрист, який подає правову допомогу громадянам і організаціям. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він захищає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень. Адвокат допомагає громадянам та організаціям правильно формулювати їх законні вимоги, юридично правильно передавати їх, визначає найефективніші шляхи захисту прав. Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і судовому слідстві; він забезпечує дотримання прав звинуваченого, змагальний судовий процес, який передбачає всебічність, повноту і об'єктивність розгляду справи. Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невинності чи пом'якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з клієнтом будуються на основі договору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта. Розрізняють такі основні види діяльності адвоката: пошукову — пошук фактів для пом'якшення вини підсудного чи доказу його невинності; організаційну — організація дій клієнта та учасників процесу, яких запрошує адвокат; комунікативну — спілкування з учасниками процесу. Адвокат повинен добре знати також особистість підзахисного, його психологію, мотиви злочину, причини та умови скоєння злочину. Тільки вивчивши, проаналізувавши і зробивши висновки про особу підзахисного, логічно обміркувавши власну лінію захисту, адвокат може досягти позитивних результатів. Захисник повинен мати моральне право брати участь у вирішенні питань правосуддя, оцінювати вчинки людей, розкривати їх психологічний зміст. А це означає, що адвокат повинен бути принциповим, чесним, непримиренним до порушення прав і законних інтересів підзахисного. Робота адвоката складається з трьох етапів: формування загальної концепції; розробка тактики захисту; застосування (реалізація) захисту.}

_{Білет 11}

1.Методологічні підходи юриспруденції.

_{Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації й побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему. Виходячи з цього визначення: • методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема пізнання (відбиття) об'єктів зовнішнього світу та організації (формування) систем наукових знань; • методологія практичної діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об'єкти, організації практичної діяльності як одного з об'єктів; • вчення про систему методів наукової і практичної діяльності — це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил застосування їх. Важливе місце в структурі методології юридичної науки займають її теорії і понятійно-категоріальний апарат. Правова теорія, якщо її використовують для дослідження державно-правових явищ, перетворюється в науковий метод, особливості застосування якого визначаються особливостями теорії, її призначенням, функціями понятійного апарату тощо. Теорія, виступаючи в ролі методу наукового пізнання, дає змогу пояснювати державно-правові явища, виявляти і досліджувати їхні нові властивості, прогнозувати розвиток явищ, є доказом і критерієм істинності їх. Подібно й поняття та категорії юриспруденції, зафіксовані у відповідних термінах і визначеннях, є одним із головних "інструментів" наукового правового дослідження, оскільки становлять узагальнені результати пізнання суттєвих властивостей, зв'язків і відношень державно-правових явищ.}