5.2. Регулювання концентрації засобів масової інформації

Уряди демократичних країн стурбовані концентрацією власності на газетному ринку, що, на їхню думку, небезпечно для суспільства, тому що зосередження засобів масової інформації в руках деяких осіб або груп обмежує плюралізм думок і підриває конституційні основи свободи слова. Саме тому уряди здійснюють як правове регулювання власності на засоби масової інформації, так і спеціальні програми сприяння друкованим виданням. Протягом останніх 40 років у центрі уваги світового і європейського співтовариства перебувають проблеми концентрації засобів масової інформації – небезпечного економічного явища, що має такі негативні наслідки як обмеження свободи слова, плюралізму думок тощо. Концентрація засобів масової інформації спостерігається в усьому світі. Як економічне явище концентрація засобів масової інформації має об'єктивну причину – зміни матеріально-технічної бази засобів масової інформації, характерні для масових комунікацій усіх розвинених країн (насамперед, створення і впровадження нових засобів телекомунікацій), що, у свою чергу, об'єктивно приводить до централізації капіталів, що обертаються у сфері масових комунікацій, до виходу конкуренції у засобах масової інформації на якісно новий рівень, до формування могутніх інформаційно-фінансових груп власними корпоративними інтересами.

Концентрація засобів масової інформації відбувається в різних формах. Мають місце так звані перехресне володіння (між телевізійним і радіомовленням, між телерадіомовленням і періодичними друкованими виданнями), вертикальна інтеграція у сфері засобів масової інформації (тобто вкладення капіталу в організації, пов'язані з основним бізнесом), а також проникнення іноземного капіталу.

У різних країнах процеси концентрації засобів масової інформації відбуваються по-різному, а також по-різному ведеться боротьба з цими процесами. Так, у США основними засобами державного протистояння монополіям і концентрації засобів масової інформації є антитрастові закони, що неодноразово використовувалися американськими судами.

Як зазначається в низці документів Європейського Союзу, потенційним недоліком діючих у Європі моделей правового регулювання плюралізму засобів масової інформації є їхня схильність зосереджувати увагу виключно на традиційних засобах масової інформації. Так, є декілька випадків виникнення вузлових проблем в галузі нових комунікаційних технологій і послуг, таких як контроль над системами умовного доступу для цифрового телебачення. Крім того є небезпека того, що технологічна конвергенція між галузями мовлення, телекомунікацій і комп'ютерних технологій може сприяти створенню панівного положення на ринку і розвитку концентрації засобів масової інформації.

Держави-учасники Європейського Союзу мають прийняти законодавство, спрямоване на запобігання і протидію концентрації, що може загрожувати плюралізму засобів масової інформації на національному, регіональному або місцевому рівнях. У своєму законодавстві або процедурах реєстрації, ліцензування або схожих процедур державам слід передбачити можливість визначення максимальних рівнів державного контролю для того, щоб обмежити вплив, який комерційна компанія або група може справляти в одному або декількох секторах засобів масової інформації. Такі рівні, наприклад, можуть набувати форми максимальної частки аудиторії, або ґрунтуватися на доході/обороті комерційних компаній у сфері засобів масової інформації. Також передбачається обмеження частки капіталу в комерційних компаніях засобів масової інформації. При встановленні рівнів впливу держави мають брати до уваги обсяг ринку засобів масової інформації і рівень наявних на ньому ресурсів. Компанії, що досягли дозволеного рівня впливу на ринку, не повинні одержувати на ньому додаткових мовних ліцензій. Окрім зазначених заходів, національні органи, які відповідають за видачу ліцензій, зокрема мовникам, при здійсненні своїх функцій повинні звертати особливу увагу на сприяння плюралізму засобів масової інформації.

Держави-учасники Європейського Союзу розглядають можливість створення спеціальних органів у сфері засобів масової інформації, наділених правом протидіяти злиттю компаній та іншим операціям з концентрації, що загрожує плюралізму засобів масової інформації, або правом наділення такими правами вже діючих органів регулювання мовного сектору. У разі, якщо держави не вважають це за доцільне, органи влади, які займаються загальними питаннями конкуренції, повинні звертати особливу увагу на плюралізм засобів масової інформації при перевірці злиття компаній або інших операцій з концентрації в секторі засобів масової інформації. Держави-учасники мають вжити особливих заходів у тих випадках, коли вертикальна інтеграція – тобто здійснюваний окремою компанією або групою компаній контроль за ключовими елементами виробництва, мовлення, поширення і суміжних видів діяльності – може стати загрозою для плюралізму.

Слід зазначити, що окрім спільних наробок, в окремих європейських країнах здійснюється досить детальне регулювання цієї проблеми особливими законодавчими актами про засоби масової інформації. Так, наприклад, уряд Австрії субсидує всі щоденні газети для того, щоб допомогти їм вижити на ринку преси, і тим самим підтримує існування широкого спектра думок. Крім того, діє спеціальна програма підтримки декількох невеликих газет, що відіграють особливо важливу роль у формуванні різних політичних думок. Шведський уряд фінансує так звані газети "іншого ряду" (які посідають друге місце за тиражами). Крім того, у північноєвропейських державах надається фінансова підтримка партійним виданням, гійній пресі і газетам думок.

Правове регулювання здійснюється за допомогою загальних і спеціальних антитрастових законів. Так, у Великій Британії міністр торгівлі має повноваження обмежувати концентрацію преси в одних руках. Без його згоди неможлива передача видання (за тиражу понад 500 тис. прим.) у власність іншій особі, якщо в результаті передачі новий власник може закрити газету або поглинути її конкуруючим виданням. Крім того, англійський закон про мовлення (1990 р.) обмежує покупку засобів масової інформації різних видів однією особою. Законодавство Німеччини гарантує плюралізм друкованих органів як найважливіший фактор свободи преси шляхом заборони монополії. У Федеральному Законі про монополії є спеціальні положення, що дозволяють здійснювати контроль за малими і середніми об'єднаннями у сфері засобів масової інформації. Відповідно до нього Федеральне агентство з монополій може заборонити злиття компаній.

Уряд Канади обмежив право власності у галузі засобів масової інформації визначенням певної частки на ринку. Інших рекомендацій з обмеження концентрації немає. Але уряд має право розглядати власність з погляду Об'єднаного закону про ревізії і перешкоджати утворенню монополії, якщо її формування може завдати шкоди канадському суспільству. У Нідерландах не має спеціального правого регулювання власності на засоби масової інформації. Однак уряд розглядає проекти регулювання преси, для того, щоб один власник не міг володіти занадто великою часткою засобів масової інформації на ринку.

У США преса на загальних підставах є об'єктом регулювання з боку антитрастових законів або корпоративних законів штатів. Електронні засоби масової інформації є об'єктом спеціального нормативного регулювання, що опосередковано стосується і друкованих засобів масової інформації (наприклад, правило "один на ринку", заборона на одночасне володіння однією особою газетою і теле- радіостанцією в одному місті або на одному інформаційному ринку).

До 1995 року в США діяли законодавчо встановлені національні і місцеві обмеження на володіння теле- або радіостанціями. Так, наприклад, у загальнонаціональному масштабі дозволялося володіти 12 телестанціями (14, якщо додаткові дві станції контролюються расовими меншинами), і ці станції не мали права охоплювати більш 25 % національної аудиторії (30 % , якщо належать расовим меншинам). Власник місцевого телебачення зобов'язаний не перекривати частот станцій суспільного володіння "ступеня А" (68-74 сІВи, залежно від частоти станції). Щодо радіостанцій, в загальнонаціональному масштабі дозволялося володіти не більш 20 АМ і 20 ГМ станцій (або 25 АМ і 25 РМ станціями, контрольованими меншинами або малим бізнесом). На невеликих ринках (14 і менш станцій) не більше трьох станцій одного власника могли становити не більше 50 % станцій на ринку. На великих ринках (15 і більш станцій) не більш чотирьох станцій одного власника могли охоплювати не більше 25 % місцевої аудиторії.

Для прикладу більш детально розглянемо як здійснюється регулювання концентрації засобів масової інформації у Великій Британії та Франції.

Велика Британія

Політика в області обмеження концентрації ЗМІ З метою обмеження володіння мовленнєвими ліцензіями уряд Великої Британії в листопаді 1996 року затвердив нові положення, які вніс у відповідні виправлення в Додаток 2 до Закону про мовлення від 1990 року. Основні з них такі.

Загальні обмеження. Фізичні і юридичні особи за межами Європейської економічної зони (ЄЕА) не мають права володіти ніякими ліцензіями на аналогове наземне мовлення, але мають право володіти ліцензіями на кабельне, супутникове і цифрове наземне мовлення. Місцеві органи влади, організації, цілі яких мають цілком або в основному політичний або релігійний характер, рекламні агентства, а також ті, котрі, на думку регулювальних органів, можуть впливати на ЗМІ, не мають права володіти якими-небудь ліцензіями на мовлення, хоча за деяких обставин релігійні організації вправі володіти ліцензіями на кабельне, супутникове або радіомовлення.

Телебачення. Жодна фізична особа не вправі володіти двома або більше ліцензіями на телевізійне мовлення, що охоплює понад 15 % загальної телевізійної аудиторії. Жодна фізична особа не вправі володіти більш ніж однією регіональною службою "Каналу 3", наданої для того самого району.

Радіо. Жодна фізична особа не вправі володіти більш ніж однією ліцензією на місцеве середньохвильове мовлення і більш ніж однією ліцензією на ГМ-мовлення, що охоплює той самий район, за винятком випадків, коли це відбувається в інтересах суспільства. Жодна фізична особа не вправі мати більше трьох ліцензій на місцеве радіомовлення в тому самому районі, а володіння другою ліцензією на ГМ-мовлення або третю ліцензію на місцеве радіомовлення в будь-якому діапазоні перевіряється на відповідність суспільному інтересу. Жодна фізична особа не вправі володіти більш ніж однією службою національного комерційного радіомовлення.

Перехресне володіння телебаченням і радіо. Жодна фізична особа не вправі володіти регіональною службою "Каналу З" і місцевою радіослужбою, яка мовить на район, що значною мірою є тим самим районом. Жодна фізична особа, яка володіє ліцензією національного "Каналу 3" або "Каналу 5", не вправі володіти ліцензією на національне радіомовлення.

Перехресне володіння телебаченням і газетами. Власник газети, тираж якої становить 20 % або більше загальнонаціонального газетного тиражу, не вправі володіти ліцензіями на аналогове наземне телебачення ("Канал 3" і Канал 5"). Якщо газета має тираж, менший за 20 % загальнонаціонального тиражу, власник вправі володіти такого роду ліцензіями, за умови, що вони піддаються перевірці на відповідність суспільному інтересу. Власник місцевої газети, тираж якої становить 20 % або більше місцевого газетного тиражу в даному районі, не вправі володіти ліцензією на мовлення регіональної служби "Каналу 3". Якщо газета має тираж менш 20 % місцевого тиражу, власник має право володіти такого роду ліцензією за умови перевірки наявності суспільного інтересу. Стосовно перехресного володіння газетними і кабельними, супутникови-ми і цифровими наземними службами обмежень немає.

Перехресне володіння радіо і газетами. Власник газети, тираж якої становить 20 або більше відсотків загальнонаціонального газетного тиражу, не вправі володіти ліцензіями на аналогове наземне радіомовлення (як національне, так і місцеве). Якщо тираж газети менший за 20 % національного тиражу, власник вправі володіти такого роду ліцензіями за умови перевірки на відповідність суспільному інтересу. Власник місцевої газети, тираж якої становить менше 20 % місцевого газетного тиражу в даному районі, вправі мати до трьох ліцензій на місцеве радіомовлення в цьому ж районі за умови перевірки на відповідність суспільному інтересу. Якщо тираж газети становить від 20 до 50 % місцевого газетного тиражу, власник вправі володіти однією ліцензією на місцеве середньохвильове радіомовлення й однією ліцензією на місцеве ГМ-радіомовлення за умови перевірки на відповідність суспільному інтересу. Якщо тираж газети становить понад 50 % місцевого тиражу, власник вправі володіти однією ліцензією на місцеве радіомовлення, у випадку, якщо даний район обслуговується конкуруючою місцевою комерційною радіокомпанією, – за умови перевірки на відповідність суспільному інтересу. За положенням про володіння ліцензіями на мовлення, прийнятим у листопаді 1996 року, перевіркою на відповідність суспільного інтересу займається як "ІТС", так і Комітет з радіо­мовлення. Останній ухвалив, зокрема, постанову про те, що передбачуване придбання місцевої радіокомпанії компанією "ВМС Касіо", яка є філією іншої компанії, можливо, не буде відповідати суспільним інтересам, оскільки остання компанія володіє контрольним пакетом акцій регіональної газети, розповсюджуваної в даному регіоні.

Газети. На іноземне володіння пресою немає жодних обмежень, газетні концерни, загальний середньодобовий тираж яких може становити 500000 екземплярів або більше, не вправі продовжувати свою діяльність без письмового дозволу міністра з торгівлі та промисловості, що, за винятком окремо обговорених випадків, має спочатку одержати доповідну з цього питання від Комісії з монополій і злиттів. Міністр з торгівлі та промисловості вправі дати свою згоду на злиття газетних компаній без доповідної Комісії в тих випадках, якщо він переконався, що ця справа має терміновий характер і газета, яка бере участь у передачі прав, не зможе в протилежному випадку існувати як концерн, або що ця газета має щоденний тираж менший 50000 екземплярів.

Політика щодо конкуренції. На ЗМІ у Великій Британії так само поширюється законодавство про конкуренцію, як і на інші галузі промисловості. Генеральний директор із добросо­вісної конкуренції через Управління з добросовісної конкуренції вправі провести розслідування щодо будь-якого злиття, яке може викликати утворення монополії (яке становить, як правило, 25 або більш відсотків того або іншого конкретного ринку). Він також вправі розслідувати інші питання, що можуть викликати дії, спрямовані проти конкуренції, або дії, що обмежують торгівлю. У звичайному випадку Генеральний директор складає доповідь про результати своїх розслідувань і подає його міністру з торгівлі та промисловості, який може, за його рекомендацією, передати справу для подальшого розслідування в Комісію з монополій і злиттів або ж прийняти цю справу.

У законодавстві про мовлення є особливі положення, які передбачають консультування Генерального директора із добросовісної конкуренції щодо угоди про створення мереж, які стосуються "Каналу 3" (до складу якого входять особливі контракти, здійснювані різними компаніями), а також передбачають контроль за дотриманням компанією "Бі-бі-сі" своїх зобов'язань про надання принаймні 25 % часу для програм, одержуваних від незалежних виробників. Діяльність компаній, що злилися, перебуває під інтенсивним наглядом Генерального директора із сумлінної конкуренції, який подає конфіденційні доповіді міністру з торгівлі та промисловості щодо деяких з компаній, що злилися, стосовно яких не було розпочато дій за законодавством про конкуренцію.

Заходи для забезпечення прозорості ЗМІ. Велика Британія не розробляє яке-небудь особливе законодавство про прозорість ЗМІ. За чинним законодавством про компанії і за правилами фондової біржі, потрібно, щоб компанії декларували кожного акціонера, що має більше 3 % акцій тієї або іншої юридичної особи, а також подавали довідки про кожного з їхніх директорів, розмір їхньої зарплати і про інші капітали.

Заходи для забезпечення плюралізму незалежних ЗМІ. Уряд здійснює цільову субсидію компанії, яка є державною корпорацією, що надає телевізійне мовлення на четвертому каналі в Уельсі (замість "Каналу 4"), обсягом близько 75 мільйонів фунтів у рік на підтримку розробки програм мовою уельської меншості. Крім того, уряд надає субсидію обсягом близько 9 мільйонів фунтів у рік на підтримку фонду мовлення кельтською мовою Ірландії. При експорті телевізійної продукції виробники одержують підтримку у вигляді невеликих субвенцій.

Франція

Політика щодо обмеження концентрації ЗМІ. У Законі від 1 серпня 1986 р. про реформу правил, що регулюють пресу, передбачено такі положення, спрямовані проти концентрації ЗМІ: "Забороняються і визнаються недійсними всякого роду придбання, приєднання або угоди про продаж з одержанням назад в оренду друкованого щоденного видання політичних або загальних новин (повідомлень), коли метою такого роду угоди є надання тій або іншій фізичній або юридичній особі або групі юридичних осіб можливості володіти або контролювати, прямо або опосередковано, або опубліковувати за допомогою продажу з одержанням назад в оренду, друковані щоденні видання політичних або загальних новин, загальний тираж яких становить більше ніж 30 % тиражу всіх друкованих щоденних видань того ж роду на території країни.

Передбачений у попередньому абзаці контроль оцінюється за критеріями, зазначеними у статті 355-1 Закону № 66-537 від 24 липня 1966 року про комерційні компанії, або застосовується до будь-якої ситуації, у якій та чи інша фізична або юридична особа або група юридичних осіб узяли те або інше видання під свою владу або залежність".

Норми, що містяться в Законі від 30 вересня 1986 р. про свободу зв'язку, доповненому Законом від 27 листопада 1986 р., також стосуються концентрації органів преси.

На загальнонаціональному рівні

На особу, що видає або контролює одне або більше друкованих щоденних видань політичних або загальних новин з тиражем більше ніж 20 % загального тиражу друкованих щоденних видань того ж роду на загальнонаціональній території, поширюються норми, що регулюють кумулятивні володіння, які підлягають ліцензуванню з метою надання телевізійних послуг, послуг звукового мовлення або послуг експлуатації кабельних мереж у районах з максимальним населенням, відповідно, 4 мільйони, 30 мільйонів і 6 мільйонів жителів.

На регіональному і місцевому рівнях

На особу, що видає або контролює одне або більше друкованих щоденних видань політичних або загальних новин, будь-то загальнонаціонального масштабу чи ні, видаваних на території даного району, поширюються норми, що регулюють кумулятивні володіння, встановлені для даного району, і об'єкти ліцензування з метою надання телевізійних послуг, послуг звукового мовлення або послуг експлуатації кабельних мереж.

Стаття 41-2 Закону від 30 вересня 1986 р. із внесеними виправленнями передбачає, що "ліцензія на надання послуги звукового мовлення або телевізійної послуги, за винятком послуг у загальнонаціональному масштабі, за допомогою наземних засобів, або на експлуатацію мережі, що поширює звукове мовлення або телевізійні послуги за допомогою кабелю, не може бути видана щодо того або іншого географічного району особам,яких стосуються більш ніж два з наведених нижче положення:

• якщо вони є власником однієї або більше ліцензій на телевізійне мовлення послуг наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі, на території відповідного району;

• якщо вони є власником однієї або більш ліцензій на радіомовлення наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі, із сукупною потенційною аудиторією в даному районі більше 10 % сукупної потенційної аудиторії у відповідному районі для всіх послуг такого ж роду, як суспільних, так і зареєстрованих іншим способом;

• якщо вони є власником однієї або більш ліцензій на експлуатацію мереж, що поширюють послуги звукового мовлення і телевізійні послуги по кабелю на території даного району;

• якщо вони видають або контролюють одне або більш друкованих щоденних видань загальних і політичних новин, у загальнонаціональному або іншому масштабі, на території того самого району".

Телебачення і радіо

Законом від 30 вересня 1986 року про свободу зв'язку встановлено два обмеження:

• обмеження частки акціонерного капіталу;

• обмеження числа ліцензій у руках однієї особи.

Частка акціонерного капіталу. Частка вітчизняного капіталу

Обмеження прямої або непрямої участі в акціонерному капіталі тієї самої фізичної або юридичної особи або компаній, що мають ліцензії на експлуатацію телевізійних послуг наземними або супутниковими засобами:

• для національних телевізійних каналів Стаття 39. І передбачає:

• один пакет акцій обмежується 49 % ;

• два пакети акцій: 15 % один і 15 % інший;

• три пакети акцій: 15 % один, 15 % другий і 5 % третій;

• для місцевих телевізійних станцій Стаття 39. III передбачає: пакет акцій не може перевищувати 50 %, якщо телемовлення ведеться на території із зареєстрованим населенням від 200 тисяч до 6 мільйонів жителів.

Це положення також застосовується щодо радіопередач, безпосередньо доступних публіці за допомогою телекомунікаційного супутника (за Законом від 29 грудня 1990 р.), якщо ця передача приймається шістьма мільйонами людей (цей поріг поки ще не досягнуто французьким супутниковим ринком).

Частка іноземного капіталу. Обмеження прямої або непрямої участі в акціонерному капіталі іноземних осіб (за винятком громадян держав – членів Європейського Союзу) або компаній, що мають ліцензії на радіо- або телемовлення наземними засобами, зафіксовано в Статті 40 Закону від 30 вересня 1986 р. і становить 20 %. Жодне з цих обмежень, однак, не застосовано до радіоканалів, кабельних мереж або каналів, розповсюджуваних по кабелю.

Норми, що регулюють володіння декількома ліцензіями. Правову систему, застосовну до кожного окремого засобу масової інформації (мономедіа) і до всіх засобів масової інформації в цілому (мультимедіа), забезпечують норми Закону від 30 вересня 1986 р., з виправленнями і змінам, внесеними Законом від 27 листопада 1986 р. Кожний засіб масової інформації (телебачення і радіо, що транслюється наземними засобами, супутником і кабельними мережами) регулюється особливими правилами. Жоден із власників ліцензії на національний телевізійний канал, що передається наземними засобами, не може в той самий час мати ліцензію на інший національний телевізійний канал або на місцевий телевізійний канал.

У тих випадках, коли йдеться не про національні телевізійні канали, оператори цих каналів вправі мати кілька ліцензій за умови, що чисельність населення, що обслуговується всіма каналами того самого роду, не перевищує 6 мільйонів чоловік. Однак жоден оператор не може мати ліцензії на два канали того самого роду, що мовлять цілком або частково на ту саму територію.

Щодо радіомовлення, то Закон від 30 вересня 1996 р. визначає передачі загальнонаціонального характеру так само, як і телевізійні передачі. Радіопередачі такого характеру можна транслювати на території, населення якої перевищує 30 мільйонів жителів. Виправлення до цих норм затверджені Законом від 1 лютого 1994 р. Відповідно до цього виправлення, "одна фізична або юридична особа вправі – на підставі ліцензій на частоти, на які вона є власником ліцензії на мовлення однієї або декількох радіопослуг наземними засобами або за допомогою програми, що надає передачі іншим власникам ліцензії, – контролювати кілька мереж, фактично або юридично, тільки в тому випадку, якщо загальна чисельність населення на території, що обслуговується цими різними мережами, не перевищує 150 мільйонів".

Поняття мережі в законодавстві не було визначено доти, доки не було прийнято Закон від 1 лютого 1994 р. Відповідно до цього закону, під мережею розуміють "будь-яку службу або низку служб, що здійснюють мовлення на ту або іншу програму протягом більшої частини ефірного часу кожної служби". Таким чином, нині це поняття поширюється на передачу програм абонентам місцевих комерційних радіостанцій.

Супутникове радіо- і телемовлення регулюється особливими нормами, відповідно до принципів, закладених на міжнародному рівні. Французькі норми прямо випливають з норм, що нині діють у межах Міжнародного телекомунікаційного союзу. Жоден оператор кабельної мережі не вправі бути власником ліцензії, якщо чисельність зареєстрованого населення районів, що обслуговуються ним, перевищує вісім мільйонів (не обов'язково абонентів).

У Статтях 41-2 і 41-2 Закону 1986 р. до уваги взято припущення, яким оператор може бути присутнім на декількох комунікаційних ринках: на радіо і телебаченні у разі наземного мовлення, на кабельних мережах і в щоденній пресі. Обмеження цього передбачені на національному, регіональному і місцевому рівнях.

На національному рівні. Відповідно до Статті 41-1 Закону 1986 р., жодної особи не може стосуватися більш ніж два з таких положень:

• здійснення телевізійного мовлення наземними засобами на населення чисельністю більше чотирьох мільйонів;

• здійснення радіомовлення на населення чисельністю більше тридцяти мільйонів;

• видання або контролювання щоденних видань політичних і загальних новин, що становлять 20 % загального тиражу видань того ж роду на національній території.

На регіональному і місцевому рівнях. Відповідно до Статті 41-2 Закону 1986 р., жодної особи не може стосуватися більш ніж два з таких положень стосовно володіння:

• одним або більше телевізійними каналами, що транслюються наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі;

• однією або більше радіостанціями, що здійснюють мовлення наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі;

• однією або більше радіостанціями, що здійснюють мовлення на більш ніж 10 % аудиторії відповідного району, у загальнонаціональному або іншому масштабі;

• однією або більше кабельними мережами;

• одним або більше щоденними виданнями політичних і загальних новин, із загальнонаціональним або іншим тиражем.

В обох випадках може бути видано ліцензію за умови, що ця особа виконує вимоги закону протягом максимального шестимісячного терміну, встановленого спеціальним контролюючим органом.

Політика щодо конкуренції

Випадки концентрації підприємств преси, що не підпадають під особливе антиконцентраційне законодавство, тобто журнали і спеціалізовані видання, регулюються загальним законодавством, яке забороняє обмеження торгівлі, зокрема, Указом від 1 грудня 1986 р. Відповідно до положень Статті 39 Указу від 1986 року, "концентрація є наслідком дії (у якій би формі вона не відбувалася), що припускає передачу власності або розпорядження майном, правами й обов'язками того або іншого підприємства, цілком або частково, мета або наслідок якого полягає в тому, щоб дати тому або іншому підприємству або групі підприємств можливість справляти, прямо або непрямо вирішальний вплив на інше підприємство або інші підприємства". Спрямовані на концентрацію пропозиції або операції, що підпадають під це юридичне визначення, для того щоб стати предметом судового розгляду, мають "за своїм характером обмежувати вільну торгівлю, особливо в силу створення або зміцнення панівного положення" (Стаття 38). Спрямовані на концентрацію дії, заплановані або здійснені, є предметом судового розгляду тільки в тому випадку, якщо рівень концентрації, який виникає у результаті, перевищує один із двох рівнів, передбачених Статтею 38.

Рівень, зумовлений часткою ринку. Державні органи вправі піддавати розслідуванню спрямовані на концентрацію дії в тих випадках, коли підприємства, які беруть участь у них, "спільно реалізували більше 25 % обсягу продажів, купівель або інших угод стосовно споживчих товарів або послуг на тому або іншому національному ринку або на значній частині такого ринку".

Рівень, обумовлений фінансовим обігом. Адміністративні органи вправі також розслідувати спрямовані на концентрацію дії в тих випадках, коли підприємства, що беруть в них участь, мають "на національному ринку загальний обсяг продажів більш семи мільярдів франків, за умови, що якнайменше, два з підприємств, які становлять частину концентрації, здійснили продаж обсягом щонайменше два мільйони франків".

Оскільки компанії можуть повідомляти або не повідомляти про спрямовані на концентрацію дії, то в законодавстві передбачено, що державні органи можуть самі ініціювати процедуру розслідування. Розслідування в цьому випадку ведеться Радою з конкуренції. На Раду з конкуренції покладено завдання "установити, чи становить дана програма концентрації достатній внесок в економічний прогрес, щоб компенсувати обмеження торгівлі" (статті 41 і 42). Остаточне рішення, прийняте спільно міністром економіки і міністром, який відповідає за цей сектор економіки, має обов'язковий характер. Це рішення доводиться до відома всіх зацікавлених сторін. У разі відмови сторін виконати рішення, міністри вправі накласти на них штрафну санкцію. Це робиться після узгодження з Радою з конкуренції розміру штрафу, який накладається на порушників. Сума штрафу може досягати 5 % вартості обсягу продажу (за винятком податку), здійсненого завдяки цим спрямованим на концентрацію діям на території Франції в даному секторі економіки.

Телебачення і радіо

Закон від 30 вересня 1986 р. скасовує застосування законодавства про конкуренцію до аудіовізуального зв'язку. Отже, аудіовізуальний зв'язок регулюється двома пакетами норм:

• загальними нормами (Указ від ЗОлипня 1945 р. і Закон від 19 липня 1977 р.), що стосуються контролю за концентрацією і запобігання незаконних договорів, що приводять до обмеження торгівлі і зловживання панівним становищем;

• конкретними нормами, застосовними до підприємств аудіовізуального зв'язку.

Заходи для забезпечення прозорості ЗМІ

Щодо законодавства в галузі зв'язку, то норми прозорості містять як положення, загальні для всіх ЗМІ, так і конкретні положення щодо реалізації норм, залежно від того, чи стосується справа преси або аудіовізуальної продукції. Загальні положення стосуються фінансової прозорості. У преси й аудіовізуальної галузі різні процедури декларування даних про ідентичність і про учасників договорів.

Незаконність угод з підставними особами. За загальним законодавством незаконними вважаються договори, що здійснюються від імені учасника, чиє ім'я не розкривається.

Зобов'язання мати іменні акції. Це положення належить до законодавства про зв'язок у цілому і передбачає, що акції компанії мають бути іменними. В іншому випадку компанія піддає себе ризику понести кримінальну відповідальність.

Декларування третіх осіб

Стосовно аудіовізуальної галузі це означає оповіщення органу регулювання про особу, що має більше 25 % акціонерного капіталу і право голосу в ліцензованій компанії. Для преси такого декларування не потрібно. Закон вимагає, щоб такого роду інформація поширювалася в межах самої компанії.

Суспільна інформація

Стосовно періодичної інформації, то видавець зобов'язаний у кожному номері свого видання вказувати:

• ім'я і прізвище власника й основних співвласників;

• найменування компанії, її юридичну адресу, її юридичний статус, ім'я її представника й імена трьох основних акціонерів;

• ім'я і прізвище директора видання або головного редактора.

Щодо аудіовізуальної галузі, то ліцензована компанія повинна обнародувати таку ж інформацію. Вона повинна також указувати перелік продукції, яку виробляє компанія, а також перелік інших надаваних аудіовізуальних послуг. Іноді вказуються також найважливіші зміни в частині акціонерного капіталу компанії. Стосовно преси, то така інформація має доводитися до відома читачів. Що ж до аудіовізуальної галузі, то в законодавстві є положення, що містить посилання на змагальне законодавство про конкуренцію і роль Ради з конкуренції.

Заходи для забезпечення плюралізму незалежних ЗМІ Існують три фонди підтримки плюралізму радіо. Ці фонди допомагають регіональній і місцевій щоденній пресі, національним щоденним газетам, чиї надходження від реклами становлять менше 25 % їхнього загального доходу, а також регіональній або місцевій щоденній газетам, чиї надходження від приватних оголошень становлять менше 5 % їхнього загального доходу від реклами.

Розглядаючи регулювання концентрації ЗМІ, слід також зазначити, що державна монополія в галузі засобів масової інформації в демократичних країнах також розглядається як порушення конституційного права на свободу слова. Уряди, що регулюють концентрацію засобів масової інформації, діють згідно з Декларацією про засоби масової інформації і права людини, прийнятою ПАСІ, де зазначається, що незалежність засобів масової інформації має бути захищена від загрози з боку монополій, а також ні приватні підприємства, ні фінансові групи не повинні мати права на монополію в галузі преси, радіо або телебачення, і не слід дозволяти утворення монополії, підконтрольної урядові.

Незважаючи на всі розбіжності застосовуваних заходів, можна виокремити загальні економічні підходи до врегулювання процесів концентрації засобів масової інформації:

• обмеження концентрації у галузі періодичної преси здійснюється залежно від обсягів тиражу і його частки в загальнонаціональному тираж або тираж регіону;

• обмеження частки в акціонерному капіталі;

• обмеження числа ліцензій у однієї особи;

• регулювання перехресного володіння;

• обмеження частки іноземного капіталу;

• забезпечення прозорості засобів масової інформації (публікація річного фінансового звіту, списку основних акціонерів, інформації про продаж великих пакетів акцій тощо).