3. Основні макроекономічні показники снр

Система національних рахунків включає такі основні показ­ники.

Валовий випуск — це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне спожи­вання.

Недоліком названого показника є те, що, включаючи про­міжне споживання, він спотворює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунку (проміжно­го споживання). Але цей показник є необхідним для вимірюван­ня сукупного суспільного обігу.

Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.

Показниками, що усувають недолік показника "валовий ви­пуск", є також валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

ВНП (валовий національний продукт) — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ре­сурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу, як правило, за рік. ВВП — вартість кінцевих то­варів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ре­сурсів (резидентами та нерезидентами).

Резиденти — юридичні та фізичні особи, що постійно за­реєстровані або постійно проживають у країні, незалежно від громадянства.

Нерезиденти — фізичні та юридичні особи, що знаходяться поза територіальними межами країни, тобто працюють за кор­доном. До них відносять іноземні дипломатичні, консульські, зовнішньоторговельні представництва тощо.

Якщо від ВВП відняти доходи, отримані іно­земцями в межах національної економіки, та додати доходи, отримані національними власниками ресурсів за кордоном, також отримаємо ВНП.

Інакше кажучи, різниця між ВВП та ВНП визначається різницею між доходами, отриманими іноземними ресурсами на території національної держави, та доходами, отриманими національними ресурсами за кордоном. Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівню­ють доходам громадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП.

Якщо доходи, отримані національними ресурсами за кордо­ном, перевищують доходи іноземців, отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи від іноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за кордоном, то ВВП > ВНП.

СНР-93 допускає використання обох показників (ВВП і ВНП), але пріоритет віддає показнику внутрішнього валового продук­ту (ВВП), хоча жодна країна не може нехтувати обсягом ВНП, оскільки іноземці можуть вивозити свої доходи з країни, в якій вони створені, і, таким чином, зростання ВВП може не супро­воджуватися зростанням національного доходу.

4. Принципи та методи обчислення ввп та внп. Реальні та номінальні показники

Перш ніж глибше з’ясувати суть методів обчислення ВВП, зазначимо такі моменти.

По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього року. Так само, якщо хтось купив певну річ, яку виробили в поточному році, й через місяць продав її, то, як і в першому випадку, ця операція у ВВП не враховується. Урахування вартості перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.

По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому), операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось внеску до поточного виробництва.

По-третє, для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів.

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу.

Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків чотирьох основних покупців — споживачів, фірм, уряду та іноземців — на купівлю кінцевих товарів і послуг. З іншого боку, ВВП можна обчислити як суму доходів, створених у процесі виробництва (зарплати, ренти, процента та прибутку).

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками — метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції в цьому році (за доходами — розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

1. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінце­вого використання) ґрунтується на передумові, що вартість ви­робленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб'єктів є витратою, для інших є доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий відсоток — дохід, а для позичальника — витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата — витрата, а для домогосподарств — форма доходу і т. ін. СНР-93 ви­ходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою та закор­донними споживачами. Тому

ВВП = С + і +G + NE,

де С — споживчі витрати домогосподарств; і — валові приватні інвестиційні витрати; G — витрати держави; NE — чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (олівці, хліб, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.)

Інвестиційні видатки ділових фірм країни — це видатки: на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); на зміни в запасах.

Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові, або чисті, інвестиції. Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції. (І)

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. (G)

Чистий експорт — це сума, на яку експорт перевищує імпорт. Проте чистий експорт може бути і від’ємною величиною (Х)

2. Розподільчий метод визначення ВВП ґрунтується на тому, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб'єктів. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу;

4) прибуток фінансових та нефінансових кор­порацій.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

5) непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

Первинні доходи сектору домогосподарств — це заробітна плата, доходи від підсобного осо­бистого господарства тощо. Первинні доходи сектору загальнодержавного управління — це: чистий податок на виробництво та імпорт, прибуток та прирівняні до нього доходи від власне держав­них та корпоративних з участю держави підприємств.

У спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:

BBП = W + P + i +R+T +А,

де W — заробітна плата; Р — прибуток підприємств і корпорацій; і — чистий процент, який дорівнює різниці між отриманими і сплаче­ними процентами; R — рента; Т — непрямий чистий податок на бізнес; А — амортизація основного капіталу.

Податки на продукти — це непрямі податки (ПДВ, мито, акциз). Податки на виробництво визначають пропорційно до факторів виробництва (земельний податок, податок на бу­дівлі, основний капітал, фонд оплати праці тощо). СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. У вартісну оцінку ВВП включають чисті непрямі по­датки, які визначають як різницю між податками і субсидіями.

3. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих варто­стей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс непрямі чисті податки (Тт).

Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчис­лені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.

Це насамперед чистий національний продукт (ЧНП) та чистий внутрішній продукт (ЧВП). ЧНП який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації). Таким чином, ЧНП = ВНП - А. Цей показник має суттєвий не­долік стосовно кількісного виміру. У зв'язку з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне за­вищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акциз­ного збору, мита тощо). Надаючи субсидії бізнес-структурам, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усу­нути вплив різниці між цінами, за якими реалізують речові то­вари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реа­лізуються безпосереднім споживачам, використовують показ­ник національного доходу (НД).

Національний дохід визначається шляхом вилучення із вар­тості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес. За своїм змістом національний дохід — це сумарний дохід усіх жителів країни.

Трансферти — це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно переда­ють іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної або грошової фор­ми. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є про­довольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплат­на медична допомога тощо. Прикладом грошової форми транс­фертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:

особистий дохід;

особистий дохід кінцевого використання.

Особистий дохід (ОД) — це дохід, отриманий при­ватними особами. Цей показник отримують шляхом вилучен­ня із вартості національного доходу внесків на соціальне стра­хування, податків на прибутки підприємств і корпорацій, чи­стих заощаджень підприємств та корпорацій (нерозподілений прибуток), чистий відсоток (різниця між виплатою відсотків за боргом і отриманням відсотків за кредитами, в т. ч. і за дер­жавним боргом) та додавання суми урядових трансфертів (до­помога у випадку безробіття, виплати у випадку тимчасової не­працездатності, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям тощо).

Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) — це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.

Недоліки ВВП: 1) ВВП не враховує деякі види діяльності, що здійснюються в межах домашнього господарства (домашній догляд за дітьми і хворими, домашнє упорядкування за принципом «зроби сам» тощо). Такі види діяльності зазвичай збільшують добробут суспільства, але не мають ринкової оцінки; 2) у величині ВВП не враховується вплив виробництва на навколишнє середовище. А негативні наслідки функціонування національної економіки завжди тягнуть за собою зменшення добробуту суспільства; 3) ВВП не враховує багатьох секторів тіньової економіки (нелегальні види розваг, безгрошовий обмін послугами, нелегальне виробництво алкогольних напоїв тощо).

У підсумку варто зазначити, що країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть мати різний рівень суспільного добробуту, оскільки останній характеризується, окрім названо­го вище, ще багатьма не менш важливими показниками: три­валість життя, рівень освіти, рівень законослухняності, збалан­сованість харчування тощо. Ці показники значною мірою зале­жать не тільки від обсягу ВВП, а й від ступеня диференціації до­ходів у суспільстві, соціальної політики держав та ін.

Номінальні та реальні макроекономічні показники

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов'я­заних із вартісним вираженням, мають номінальне і реальне зна­чення. Зв'язок між номінальними та реальними величинами здійснється через індекси цін.

Номінальні показники визначають обсяг виробництва товарів і послуг в поточних цінах, а ре­альні — у зіставних (базових) цінах.