5. Суперетноси й субетноси

Суперетносами називають сукупність або групу етносів, об'єднаних вірою або іншими загальними для них факторами. Такі, наприклад, християнський або мусульманський суперетноси.

Субетнос — так прийнято називати групи «нижчого» рівня у вертикальній класифікації етнічних груп. Існують мікроетнічні елементи (рід, плем'я), які лежать ще «нижче» у цій ієрархії. Але етноси починаються з рівня субетноса. Ю.В. Бромлей відзначає, що та сама людина може належати одночасно до декількох етнічних спільнот різних рівнів. Наприклад, можна вважати себе українцем (основний етнічний підрозділ), запорізьким козаком (субетнос) і слов‘янином (метаетнічна спільність). Під «метаетнічноюй спільністю» варто розуміти те, що ми за Л.М. Гумільовим, назвали суперетносом.

Релятивізм, абсолютизм, універсалізм. У масі етнопсихологічних досліджень можна виділити три тенденції. Перша з них полягає у підкресленні відмінностей між культурами. Її крайнім полюсом є максимізація міжкультурних відмінностей у змісті і структурі психічних процесів.

Релятивізм не означає явного або прихованого расизму, в якому його прихильників нерідко звинувачують. Навпаки, Релятивісти відчувають почуття поваги до кожного досліджуваного народу і є послідовниками Ф. Боаса, який підкреслював, що всі культури рівні, але різні. Стверджуючи рівність культур, вони мало цікавляться встановленням схожості між ними. А відмінності інтерпретуються ними з якісною, а не з кількісної точки зору.

Якщо вивчається інтелект, то міжкультурні відмінності знаходять в його формі або стилі, а не в інтелектуальній компетентності індивідів. При цьому виходять з того, що в кожній культурі ми зустрічаємося зі своїм розумінням інтелекту, що відображає її цінності: згадаймо вже наводили приклад - китайці включають в інтелект соціальну відповідальність і навіть наслідування, що абсолютно чуже європейській культурі. Релятивісти прагнуть уникнути навіть натяку на перевагу власної групи, намагаючись зрозуміти людей на «їх власною мовою» і «виходячи з їхніх цінностей». Опис і оцінку з точки зору зовнішнього спостерігача вони розглядають як приниження людей, відзначаючи, що навіть людоїдство і дітовбивство мали сенс у тих суспільствах, де вони практикувалися.

Друга тенденція полягає в абсолютизації подібності між культурами: заперечується будь-яка специфіка, ігноруються очевидні відмінності між ними. Прихильників абсолютизму мало хвилює проблема етноцентризму і, як наслідок, ігнорується можливість того, що особливості культури дослідників впливають на їх концепції. У численних порівняльно-культурних дослідженнях використовуються неадаптовані стандартні методики, сконструйовані в США чи Західній Європі, в інших регіонах у кращому випадку проводиться перевірка їх лінгвістичної еквівалентності ^2. Психологічні феномени, наприклад той же інтелект, розглядаються як однакові у всіх культурах. Якщо відмінності виявляються, а як правило, так і відбувається, їх інтерпретують як кількісні, іншими словами, здійснюють оціночні порівняння. В результаті легко робиться висновок, що люди в одній культурі більш інтелектуальні (або більш чесні, більш депресивні), ніж в іншій, а культури однакові, але нерівні. Формально цей підхід можна назвати etic, але по суті це - псевдо-efic або євро-американський etic підхід. З прикладом абсолютистської концепції - використанням тестів інтелекту в міжетнічних і міжрасових дослідженнях - ми вже знайомилися і повинні віддавати собі звіт в тому, що саме цей підхід є живильним середовищем для спроб довести перевагу одних народів над іншими через «науково доведеною» інтелектуальної неповноцінності останніх .

Прихильники третьої тенденції відстоюють універсалізм - єдність психіки з можливими досить істотними зовнішніми відмінностями. Дослідники цього напрямку вважають, що базові психологічні процеси є загальними для людських істот всюди на Землі, але на їх прояву серйозний вплив надає культура. Іншими словами, культура «грає різні варіації на загальну тему» ​​(Berry et al., 1992, p .258), а самі культури рівні, зовні різні, але в основі своїй однакові. У дослідженнях універсалістів проводяться порівняння, але з великими пересторогами, з прагненням уникнути оцінок і переваги своєї культури. Використовуються стандартні методики, але обов'язково адаптовані до кожної досліджуваної культурі. Головне питання, яке ставлять перед собою дослідники: якою мірою і якими способами культура впливає на внутрішній психічний світ людини. Відповівши на нього, можна, на їхню думку, наблизитися і до розуміння того, які психологічні поняття справді є універсальними і можуть бути використані для опису поведінки людини в будь-якій культурі. Дослідження зазвичай проводяться в руслі etic підходу. Але багато вчених, у тому числі, як уже згадувалося, Г. Тріандіс, в останні роки поставили під сумнів його досяжність і запропонували комбінований etic - Emic - Etic підхід (див. с. 41 наст. вид.). Про дослідження Тріандіс у нас піде розмова в подальшому, а в цій главі універсалістський підхід буде розглянуто на прикладі поглядів творця школи етнологічного структуралізму К. Леві-Строса.

У різні періоди розвитку етнопсихології домінували різні напрями, але в цілому спостерігається рух до універсалізму. Саме в цьому напрямку змінилися до кінця наукової кар'єри погляди Леві-Брюля - творця однієї з найсерйозніших релятивістських концепцій.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте зміст понять: Людство. Етнос. Нації

2. Проаналізуйте зміст поняття „етнос”.

3. узагальніть поняття етносу в концепції етногенезу Л.М. Гумільова.

4. Які психологічні ознаки етносу?

5. Що таке суперетноси й субетноси?

6. Проаналізуйте поняття: релятивізм, абсолютизм, універсалізм.

Лекція 5

Тема: Поняття „особистість” в етнопсихології. Маргінальна особистість

 

План

1. Поняття особистості в психології.

2. Особистісна самосвідомість, її функції, структура й основні компоненти.

3. Структура й функції етнічної самосвідомості.

4. Самооцінка й самореалізація: етнопсихологічні аспекти.

5. Визначення маргінальної особистості й маргінального статусу.

Література

1. Общая психология /Под ред. А.В.Петровского. - М., Просвещение,1986. -  гл.7.- С. 191 - 229.

2. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии.- М., Просвещение,1982.-гл.4.-С.60-82.

3. Налчаджян А.А. Этнопсихология. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 381 с.: ил. – С. 108-135, 276-337

4. Платонов Ю.П. Основы этнической психологии. Учеб. пособие. – СПб.: Речь, 2003. – 452 с. – С. 203-209

5. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М.: Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999. – 320 с. – С. 74-86

Додаткова література:

1. Загальна психологія: Навчальний посібник /О.Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук та ін-К.:"А.П.Н.",1999.-463 с.

2. Крысько В.Г. Этническая психология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательский цент „Академия”, 2004. – 320 с. – С. 70-76

3. Налчаджян А.А. Этногенез и ассимиляция (психологические аспекты). – М.: „Когито-Центр”, 2004. – 216 с.

4. Налчаджян А.А. Этнопсихологическая самозащита и агрессия. Учебное пособие для вузов. – Ереван: Изд-во „Огебан”, 2000. – 408 с.