1.ДПЗК ЯК НАУКА і дисципліна.

Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна

Термін «конституційне право» має три значення: галузь дейст ¬ ють права, наука, навчальна дисципліна. Як галузь права воно являє собою систему внутрішньо узгоджених юридичних норм (правил особливого роду), що містяться в конституціях, законах, декретах президента і т.д. і регулюючих певну групу загально ¬ дарських відносин (передусім основи організації суспільства і дер ¬ жави, правового становища особи). Як наука це сукупність різних теорій, вчень, поглядів, гіпотез з питань конституційного ¬ ного права, викладених у книгах, статтях, наукових доповідях. Як навчань ¬ ва дисципліна це предмет викладання у вищій школі. Поняття «конституційне право зарубіжних країн» не означає особливу галузь права - такий галузі немає. Існує конституційне право тієї чи іншої країни, і в кожній з них - своє (французьке, індійське, конго ¬ лезское, бразильське, австралійське та ін.) Отже, при вжив ¬ лення терміна «конституційне право зарубіжних країн» мова йде про відгалуженні від єдиної науки конституційного права, про комплексне і порівняльному вивченні конституційного права багатьох країн світу (в даний час існує понад 200 держав), а також про навчальної дисципліни.

На відміну від дійства ¬ ючої конституційного права наука про нього - це не сукупність норм, а міркування, гіпотези, висновки вчених. Матеріально вона представле ¬ на не законами та іншими правовими актами, а величезною кількістю книг, статей, доповідей на багатьох мовах світу. Наука вивчає дію конституційного права, реалізацію його норм, виявляє законо ¬ мірності його розвитку, формулює практичні поради з метою со ¬ лення норм і конституційно-правових відносин. Вона вивчає історію науки, теорії, їх розвиток. Наука конституційного права єдина. Якщо вчені не слідують якимось заздалегідь встановленим догмам, підганяючи під них свої погляди, то навіть помилкові їх рассужд ¬ ня можуть бути корисні для наукової дискусії.

В даний час відомими представниками зарубіжної науки конституційного права є: у Франції - Ж. Бюрдо, М.Дювер-ж, Б. Шантебу, Д. Лаврофф (займався, зокрема, проблемами країн, що розвиваються), П. Гонідек (також відомий роботами про розвит ¬ тужавіючі країнах), Ж. Конак, у Великобританії це Д. Макінтош, Д. Маршалл, П. Бромхед, А. Дженнінгс (також займався новими проблемами країн, що розвиваються); в США - Л. трайб, Д. Ептер, Ш. Х. Нахмод, С. Хантінгтон; в Канаді - Ф. Снайдер, в Італії - Дж. ді Верготті; у Німеччині - К. Хессе, К. Штайн, К. фон Бойм, Ф.Іен-Зеє, П. Кірххоф, Т. Маунц та ін Тут перераховані, звичайно, далеко не всі відомі вчені.

Оскільки в зарубіжних країнах діє безліч актів консти ¬ рументально права і є широка література, докладний вивче ¬ ня конституційного права цих країн студентами неможливо. У вис ¬ ших юридичних навчальних закладах вивчаються лише основи дійства ¬ ючої конституційного права зарубіжних країн і основи науки про нього, причому мова йде далеко не про всіх існуючих державах, навіть у порядку згадування. Більш поглиблене вивчення тих чи інших інсти-Тутова, а також конституційного права окремо взятих країн або регі ¬ онів можливо тільки на основі підготовки курсових і дипломних робіт, а також в ході подальшої спеціалізації, зокрема в АСПІ ¬ рантуре.

Вивчення конституційного права зарубіжних країн, у тому числі шляхом самопідготовки, покликане підвищити правову культуру громадян, навчити їх широкого підходу до конституційної дійсності, вико ¬ користуванню досвіду зарубіжних країн у своїй практичній діяльність ¬ ти (зрозуміло, з урахуванням конкретної ситуації та умов своєї країни) . Знання позитивних і негативних сторін тих чи інших конституційних ¬ ційно-правових інститутів, що застосовуються в зарубіжних країнах, по ¬ зволяет правильно і всебічно оцінювати пропоновані заходи, примі ¬ няти такі способи правового регулювання, які довели свою корисність в подібних умовах, і, навпаки, відкинути інститути, ока ¬ Завше непродуктивними.

Курс конституційного права зарубіжних країн складається з Загальної та Особливої частин. У першій. Загальної частини вивчаються основні інститу ¬ ти конституційного права в зарубіжних країнах в узагальненому і срав ¬ них плані, в другій. Особливої - основи конституційного права окремих країн: великих держав світу, представників роз ¬ особистих правових систем, деяких сусідів Росії (країн СНД).

2. Система Державного права зарубіжних країнах.

Констітуційне право Як галузь національного права конкретної Країни - Це складна система, Що складається з різніх структурних частин, елементів, субсистем. Головними Його складовими є: принципи, норми та інстітуті, які характеризують внутрішню побудова Галузі.

Принципи Конституційного права - Це Загальні засади, в якіх знаходять правове Відображення найбільш Важливі Демократичні цінності Людської цивілізації, Відповідно до якіх будується вся система юридичних норм, а такоже здійснюється констітуційно-правове регулювання суспільніх відносін. Загальні принципи утворюють нібіто кістяк, каркас цієї системи. Також їх особлівістю є Те, що смороду регулюють відповідні суспільні Відносини НЕ безпосереднього, а через конкретні констітуційно-правові норми.

Зазначімо, Що за Останні роки булу зроблено спроба більш чіткого визначення поняття загальних прінціпів Конституційного права. Зокрема, "Договір про Європейський союз" 1992 року містіть спеціальну статтю "F", яка декларує в Якості основних прінціпів європейського права І свободи людини, які: по-перше, містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.; по-друге, випливають Із констітуційніх традіцій, загальних для держав-членів, по-Третє, віводяться Із загальних прінціпів права.

Оскількі сфера дії задовольняють правового акта розповсюджується Сьогодні на 15 держав ЄВРОПИ, можна Говорити про наявність певне прінціпів, притаманних констітуційному праву багатьох держав. Так, констітуціямі держав проголошуються Такі принципи: народного суверенітету (ст.1 Констітуції Італії, ст. 3 Констітуції Франції та ін.); Народного представництва (ст. 50 Констітуції Нідерландів, § 2 Форми правління Фінляндії, § 1 Форми правління Швеції та ін. ); розподілу влад (§ 3 Констітуції Данії, § 3 Форми правління Фінляндії, ст. 20 Основного Закону ФРН та ін.); рівноправності (ст. 3 Констітуції Італії); невідчуженості прав (ст. 1 Основного закону ФРН та ін.) тощо . Такоже можна знайте принципи, які мают чітку юридичну форму вираженні та безпосереднього Застосовується у державній діяльності: незалежність депутатів від віборців (ст.27 Констітуції Франції), суднового Захисту констітуційніх прав (ст.53 Констітуції Іспанії), невідповідальності глави держави (ст.56 Констітуції Іспанії, § 13 Констітуції Данії).

Одномоментно у країнах, де в констітуціях проголошені соціалістічні Ідеї, можна знайте принципи, які суперечать демократичним цінностям: керівна роль Марксистська-ленінської партії, соціалістічній Інтернаціоналізм (ст.ст. 5, 12, 19 Констітуції Кубі). Вони є ніщо Інше, Як ідеологічнімі міфамі, які НЕ можуть відтворювати буті реалізованімі ніякімі юридичними або політічнімі засоби. Напріклад, принцип керівної ролі однієї партії підріває принципи народного суверенітету І народного представництва І Взагалі є несуміснім Ні з яким принципом демократії.

Важливим елементом структури Конституційного права є Його норми. Констітуційно-правові норми - Це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасніків констітуційно-правових відносін.

У порівнянні з нормами Інших галузе смороду відрізняються: а) Своїм змістом, сферою регульованості суспільніх відносін; б) Джерела, в якіх смороду містяться, оскількі найважлівіші норми закріплені в Констітуції, І в силу задовольняють мают найвищу юридичну силу; в) установчих характером своїх пріпісів , оскількі констітуційно-правові норми, визначають форми правових актів, порядок також їх Прийняття І опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

Чи не найважлівішою спеціфічною якістю констітуційно-правових норм є Те, що смороду пов'язані з відносінамі владарювання, тому в переважній більшості своїй є нормами загальнорегулюючого характером. До таких у Першу Черга належать норми-принципи (наприклад, ст. 10 Констітуції Російської Федерації оповіщає: "Державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчим, виконавчо ї судову"); норми-поняття (ст. 2 Констітуції Португалії МАЄ таке формулювання: "португальського Республіка - демократична правова держава, Що заснован на народному суверенітеті, на багатоманітності демократичних думок І демократичному політічному плюралізмі, на повазі та на гарантіях здійснення основних прав І свобод, І які мают Метою перетворення демократичних прінціпів у економічному, соціальному та культурному жітті та поглиблення демократії участі "); норми-завдання (ч.2 ст. 3 Констітуції Італії містіть таке положення:" Завдання Республікі - усуваті перепони економічного І соціального характеру, які, фактична обмежуючі свободу І Рівність громадян, перешкоджають повним розвіткові Людської особістості та ефектівній участі усіх трудящих у Політичній, економічній І соціальній організації країни ").

Констітуційно-правові норми різняться від норм Інших галузе своєю внутрішньою структурою. Є норми, які мают Тільки діспозіцію: "Президент Республікі є регулятором державного ладу (п. 1 ст. 30 Констітуції Греції); є такоже норми, Що складають з гіпотезі І діспозіції:" Якщо до дня віборів Президента Республікі не будуть утворені ВСІ обласні ради , то у вибораз беруть участі Тільки члени обох палат "(ч. ІІ ст. 139 Констітуції Італії). У окремих випадка констітуційно-правові норми набувають класичної форми тоб мают у своєму складі ВСІ три елементи: гіпотезу, діспозіцію І санкцію.

За призначенням у механізмі правового регулювання норми Конституційного права поділяються на матеріальні ("Парламент складається з Національної асамблеї І Сенату - ст. 24 Констітуції Франції;" Риксдаг збірається на сесії Щорічно "- § 1 розділу IV Форми правління Швеції) та процесуальні (" Вимоги про народне Голосування Стосовно питання про Основний закон або пропозиція про резолюцію недовірі повінні знаходітісь на столі палати до початку іншого засідання після засідання, на якому булу вісунута вимог, І вірішуватіся НЕ пізніше Наступний засідання "- § 2 розділу V" Акту про Рігсдаг ").

За функціональною спрямованістю констітуційно-правові норми можна класіфікуваті Як регулятівні ї Охоронні. Переважають регулятівні норми, які безпосереднього спрямовані на регулювання суспільніх відносін. Наприклад: "Ініціатива Щодо Прийняття законів Скупщиною Може віходіті від уряд, від окремих депутатів скупщини, та не менше ніж від п'яти тисяч віборців" (ст. 88 Констітуції Словенії). Охоронні констітуційно-правові норми являються собою заборон до будь-якої участі у релігійніх актах І обрядах І до дотримання релігійніх Днів відпочінку "- встановлює ст. 20 Констітуції Люксембургу).

Кожна констітуційно-правова норма діє НЕ ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільніх відносін необхідна також їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об'єднати також їх у відповідні інстітуті. Констітуційно-правові інстітуті являютя собою певне систему норм Конституційного права, Що регулюють однорідні І взаємопов'язані суспільні Відносини І які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчізняній літературі з Конституційного права зарубіжніх країн віділяються три різновіді таких інстітутів: а) Загальні; б) Головні, Що входять до складу загальних; в) початкові, які містять Декілька правових норм.

Загальні констітуційно-правові інстітуті - Це Нормативні формування, Як правило, комплексного змісту. До них, напріклад, захи інститут засідок організації та діяльності державного інстітуту шкірного з вищіх органів держави, основ організації місцевого Управління (Із певне застереженнямі) самоврядування та деякі ІншІ (перелогових від змісту Галузі Конституційного права конкретної держави). До загальних констітуційно-правових інстітутів слід віднесті інститут Конституційного статусу особини, Який Включає Такі Головні інстітуті Як громадянство, та Основні права І свободи особини. До початковий констітуційно-правових інстітутів можна віднесті інститут Депутатська запиту, інститут імпічменту та ІншІ.

Постійний дінамізм розвитку суспільніх відносін є об'єктивною основою Перелік нормативних, удосконалення системи національного Конституційного права будь-якої держави. У такій значній за обсягах І складаний за структурою Галузі, Яким є констітуційне право, поряд Із назвами компонентами структури доцільно віділіті І такий, Як підгалузі права. Російській вчений А. С. Піголкін, з позіцією якого збігається й наша, дає цьому компоненту таке визначення. Підгалузь права - Це цілісне за складом І предметом регулювання утворення, його призначення та регламентує особливу сферу відносін у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої Галузі права.

У межах Конституційного права окремих зарубіжніх країн віділяють, напріклад, Такі Важливі підгалузі права, Як парламентських право, муніціпальне право, виборча Право і Виборчий процес (Російська федерація). На уваг заслуговує І пропозиція німецькіх учених-юрістів Є. Бенді І Є. Кляйна, які говорять про наявність підгалузі констітуційно-процесуального права, Під якого смороду розуміють "Усі правові норми, Що регулюють провадження констітуційніх судів І в констітуційніх судах, в якіх винне вірішуватіся матеріальні констітуційні питання.

Нарешті, структуру Галузі Конституційного права зарубіжніх країн можна розглядаті Ще на одному рівні. Як І в більшості галузе права, І в констітуційному праві потрібно віділяті загальну й особливо частина. До загальної частина доцільно відносіті основи Теорії констітуції, констітуційно-правовий статус Людина і громадянина, констітуційно-правовий статус політічніх інстітутів, форми правління, організація віборів І референдумів, статус законодавчих, виконавчих І судових органів, теріторіальну організацію публічної влади. Інакше кажучі, у загальній часіні формулюються Нормативні Приписи, основоположні для конкретних норм Галузі, які нібіто "обслуговують" їх І які розповсюджуються свою дію на вусі коло відносін, Що регулюються галуззям. Загальна частина містіть І галузеві принципи права, візначає предмет І Завдання Галузі, її обсягах. Вона покликала об'єднати, цементуваті Зміст Галузі.

Норми ж загальної частина розвиваються І конкретизуються в особлівій частіні на прикладах Із Конституційного права окремих зарубіжніх країн. Саме така структура дозволяє компактно вікласті нормативний материал, віключіті повтори, полегшіті тлумачення І застосування норм Галузі.

3. норми і інститути Державного права в зарубіжних країнах