20. 8. Грошово-кредитне регулювання

Грошово-кредитне регулювання полягає у регулюванні дер­жавою кількості грошей в обігу і процентних ставок. Основна його мета — допомогти економіці в досягненні повної зайня­тості населення й подолання інфляції. На відміну від фінансово­го, цей вид регулювання є антиінфляційним.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, адже, з одного боку, грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого — грошова форма є пануючою формою су­часного кредиту. їх варто застосовувати тоді, коли не порушу­ються умови рівноваги товарної й грошової маси, що фіксують­ся відомим нам рівнянням Фішера (див. 6.4):

MV=PQ,

де, М — пропозиція грошей;

V — швидкість їх обігу;

Q — пропозиція товарів (реальний обсяг ВВП); P— рівень цін.

Регулювання грошової маси здійснюється центральним банком країни такими методами:

• операції на відкритому ринку цінних паперів;

• встановлення облікової ставки процента;

— зміна норми обов'язкових резервних вимог. Операції на відкритому ринку ґрунтуються на тому, що центральний банк, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує грошово-кредитні по­токи (пропозицію грошей), які обслуговують рух товарів і по­слуг. Для збільшення пропозиції грошей центральний банк ску­повує державні цінні папери (облігації і скарбничі векселі) у ко­мерційних банків і населення, тим самим спрямовуючи в обіг додаткові гроші. І навпаки, щоб зменшити пропозицію грошей в обігу, тобто стримати ділову активність, центральний банк про­дає цінні папери, вилучаючи з обігу частину грошової маси.

Через установлення та зміну облікової процентної ставки центральний банк впливає на процентні ставки, що існують у фінансово-кредитній системі. Центральний банк є банком банків (банком кінцевої інстанції), тобто він є кредитором ко­мерційних банків. Основна частина кредитів надається під за­ставу векселів. Ця операція кредитування отримала назву об­ліку векселів. Кредит при цьому надається за встановленою центральним банком обліковою процентною ставкою.

Коли облікова ставка підвищується, кредитування комер­ційних банків центральним зменшується, а кредит, наданий комерційними банками, стає дорожчим. Загальна пропозиція грошей в обігу зменшується (знижується інвестиційна ак­тивність підприємців). І навпаки, коли облікова ставка зни­жується, то дешевшають кредити комерційних банків, а, отже, підвищується інвестиційна активність підприємницького секто­ру — пропозиція грошей в обігу зростає.

Зміна обов'язкових резервів за допомогою зміни норми обо­в'язкового резервного покриття є суттєвим методом регулюван­ня кредитної емісії (кількості безготівкових грошей). Ко­мерційні банки частину своїх грошових ресурсів тримають у Центральному банку у вигляді обов'язкових резервів. Величина їх залежить від їх норми, тобто встановленої банком частини де­понованих клієнтами грошових коштів у комерційних банках. Чим вища норма обов'язкових резервів, тим менше ресурсів має банк для надання кредитів, а отже, обсяг кредитних грошей в обі­гу скорочується. І навпаки, із зменшенням норми обов'язкових резервів комерційні банки мають можливість більше коштів на­дати в кредит, а отже, пропозиція кредитних грошей зростає. На практиці маніпулювання нормою обов'язкових резервів викори­стовується рідко.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через моне­тарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового й кредитного регулювання, ви­ходячи із поставлених цілей. Виділяють два варіанти монетар­ної політики — політику "дешевих грошей" і політику "доро­гих грошей".

Політика "дешевих грошей" зводиться до:

• купівлі державних облігацій у комерційних банків та на­селення;

• зниження облікової ставки;

• зниження норми обов'язкових резервів.

Політика "дорогих грошей", навпаки, означає:

• продаж державних облігації комерційним банкам та на­селенню;

• підвищення облікової ставки;

• підвищення норми обов'язкових резервів.

В Україні в даний час ставиться завдання підвищити ефективність бюджетно-податкової та грошової політики. Наголошується на необхідності зниження податкового тя­гаря на підприємців (Росія знизила межу прибуткового по­датку до 13 %, а в Україні вона становила — 40 %), вирівню­вання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок сплачування пільг, створення ефективної та прозо­рої системи адміністрування податків (відносини між подат­ковими органами й платниками податків) і приведення у відповідність із можливостями економіки витрат з бюджету: утвердження прозорої системи управління державним бор­гом тощо.