20. 4. Загальна характеристика державного регулювання еко­номіки

Державне регулювання економіки зумовлено необхідністю її втручання в економічні відносини, про що йшлося в темі 15. У цьому питанні висвітлюється, в основному, поєднання ме­ханізмів ринкового та державного регулювання економіки. Якщо ринковий механізм — це спосіб саморегулювання еко­номіки, то державний механізм — це спосіб регулювання еко­номіки умовно "збоку", тобто суб'єкта, який, у принципі, є не стільки економічною, скільки політичною, юридичною, правовою категорією. Як підкреслювалось раніше, держава — це політична організація, яка одночасно виконує й економічні функції. Саму державу як суб'єкта ринкових відносин можна розглядати з двох боків:

• як власника ресурсів, підприємств і продукту держав­ного сектору економіки;

• як регулюючу, керуючу систему, що забезпечує нор­мальне функціонування не лише державного сектору, а й еко­номіки в цілому.

Державне регулювання (державний механізм) зводиться, и основному, до економічної політики держави. Під економіч­ною політикою держави розуміють її діяльність як політичної організації в сфері економіки. Тобто держава не втрачає при­таманної їй політичної організації, однак вона політичні функції спрямовує в економіку, тобто базис суспільства. На­гадаємо, що окрім економічної політики, держава проводить національну політику, релігійну політику, політику соціаль­ного захисту та інші.

Економічна політика передбачає цілі, засоби їх досягнення та механізми впливу засобів на цілі. Серед цілей економічної політики виділяють, насамперед, зростання обсягів виробництва, забезпечення необхідної структури народного господарства (необхідних народногосподарських пропозицій), досягнення повної зайнятості працездатного населення, високоефектив­ного використання наявних у країні ресурсів, забезпечення до­статнього рівня життя та добробуту населення, економічної безпеки країни тощо.

Засобами досягнення цілей виступають конкретні напря­ми економічної політики, такі як фіскальна, монетарна, зов­нішньоекономічна, соціальна. Окрім того, виділяють структур­ну та інноваційну політику, амортизаційну політику, аграрну політику та інші.

В економічній політиці суттєву роль відіграють так звані мультиплікатори, тобто показники впливу конкретних заходів на досягнення певних цілей, насамперед на зростання обсягів сукупного виробництва. Зокрема, якщо мультиплікатор по­датків становить — 4, то це означає, що зниження податків у країні на 20 певних одиниць зумовить зростання обсягів вироб­ництва на 80 одиниць.

20. 5. Планування, програмування та прогнозування

Чільне місце в господарському механізмі відводиться пла­нуванню, програмуванню та прогнозуванню. У ринковій еко­номіці ці процеси найповніше виявляються на рівні підприєм­ства (фірми, корпорацій та ін.). Найпоширенішою формою планування на мікрорівні є бізнес-план. Однак у міру розши­рення економічних функцій держави плануванням охоплюють­ся економічні процеси в масштабі суспільства, окремих регіонів і навіть світового господарства в цілому.

Категорії планування та прогнозування органічно пов'язані з більш ширшим поняттям - пропорційність. Пропорційність означає об'єктивно необхідну відповідність між окремими структурними елементами суспільного виробництва, зокрема ресурсами без якої (пропорційності) останнє існувати не може. Прикладом пропорційності можуть бути умови реалізації продук­ту при простому та розширеному відтворенні.

Пропорційність може складатись стихійно (як це звичайно, буває в природі та приватній економіці) і свідомо.

Свідомо підтримувану пропорційність називають планомір­ністю, а формами вияву планомірності виступають плануван­ня, програмування та прогнозування.

Планування зводиться до розробки планів. План — це мо­дель майбутнього, тобто того, як будуть використані ресурси, що і скільки буде вироблено, кому і за якою ціною продано, які очікуються результати господарської діяльності в перспективі. У масштабі країни — які обсяги сукупного продукту очікується одержати всього, утому числі надушу населення, якими, мож­ливо, будуть рівень зайнятості й безробіття, як змінюватимуться рівень цін, заробітна плата та ставка відсотка, динаміка доходів населення, заощадження, інвестиції тощо.

У цілому головною метою державного втручання в еконо­мічний розвиток є забезпечення безперервності процесу відтво­рення національного господарства як єдиного цілого, досяг­нення економічної ефективності на макрорівні. Реалізація цієї мети здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Найбільшого розвитку планування досягається, коли еко­номіка ґрунтується на командно-адміністративних методах та принципах господарювання (наприклад, у колишньому СРСР). Однак і в сучасній змішаній економіці плани відіграють суттє­ву роль у механізмі господарювання. Наприклад, широкого розвитку планування та програмування в народному госпо­дарстві набули у Франції (на 5 років) та Японії (більше ніж на 5 років), латиноамериканських та інших країнах. Однак, на відміну від країн колишньої адміністративно-командної сис­теми, в країнах з розвинутою ринковою економікою державне планування має не директивний, а індикативний (тобто реко­мендаційний) характер, причому воно займається не встанов­ленням розмірів випуску окремих видів продуктів та їх розпо­ділом, а визначенням загальних правил господарювання, норма­тивних меж і умов діяльності підприємств.

Найпоширенішими формами державного регулювання є короткострокові антикризові та антициклічні заходи, спрямо­вані на пом'якшення наслідків економічних криз: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам і галузям, дисконтна політика, регулювання норми про­ цента, державна закупівля тощо та довгострокове економічне програмування. Розрізняють кон'юнктурне й структурне програмування. Кон'юнктурне характерне для країн з розвинутою ринковою економікою і спрямовано на досягнення чотирьох макроекономічних показників: стабільності цін, сталих темпів економічного розвитку, повної зайнятості населення, збалан­сованості платіжного балансу.

Структурне програмування — вища форма економічного ре­гулювання, воно зводиться до розроблення різного роду про­грам. Частково структурне програмування застосовується в Англії, Італії, ФРН та інших країнах. Власне структурне про­грамування полягає у впливі на зміни співвідношення у різних галузях виробництва.