19. 6. Роль держави у відтворенні робочої сили

Відтворення робочої сили звичайно здійснюється під впли­вом ринкового механізму. Зокрема ціни, що вільно складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, значною мірою впливають на реальні доходи населення, від рівня яких знач­ним чином залежать вирішення проблеми підтримки на належ­ному рівні здатності людини до праці. Одночасно ринок завдя­ки функціонуванню так званого ринку освітніх послуг впли­ває і на відтворення кваліфікованої робочої сили. В Україні значна кількість ВНЗ недержавної форми власності (приватні ВНЗ) готують більше 10% бакалаврів, спеціалістів та магістрів з вищою освітою.

Одночасно суттєву роль у відтворенні робочої сили відіграє держава. Своєю демографічною політикою держава сприяє ви­рішенню проблем поліпшення житлових умов, виплачує допо­моги на дітей, забезпечує населення дитячими дошкільними закладами, надає допомоги і відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами, домагається зміцнення сім'ї, поліпшення морально­го клімату у виробничих колективах.

Держава активно формує прогресивні погляди населення щодо оптимального розміру сім'ї, праці з виховання дітей у сім'ї, розглядаючи її як суспільно необхідну працю, створює організаційно-економічні передумови для зміцнення здоров'я населення, охорони материнства.

Держава займає чільне місце у відтворенні кваліфікованої робочої сили. Маючи у своїй власності загальноосвітні школи та переважну більшість професійно-технічних, середніх спе­ціальних та вищих навчальних закладів, вона забезпечує підго­товку кадрів робітників та спеціалістів відповідно до потреб на­родного господарства.

Завдяки державній службі зайнятості здійснюється також перепідготовка тих, хто не може знайти роботу за своїм фахом.

Держава створює необхідну законодавчу базу, яка стосуєть­ся відтворення робочої сили. В Україні це закони України "Про освіту", "Про вишу освіту", "Про професійно-технічну осві­ту" та інші.

19. 7. Проблеми зайнятості населення та відтворення робочої сили в сучасній Україні

Перехід від командно-адміністративної до соціально-орієн­тованої ринкової економіки, який здійснюється в Україні, спри­чинив низку суттєвих проблем, пов'язаних із зайнятістю насе­лення та відтворенням робочої сили.

Серед них - масове вивільнення працівників з під­приємств, що припинили виробництво продукції, не затребу­ваної ринком, тобто закрились. При цьому це вивільнення не супроводжується адекватним зростанням офіційно зареєст­рованого безробіття. Згідно з офіційними статистичними да­ними, в Україні реєструються в як безробітні менш як 4 % працездатного населення, одночасно до служб зайнятості в по­шуках роботи звертається близько ] ,5 млн чол., з яких працевлаштовується біля 10 %. Ці дані свідчать про приховане безробіття, обсяги якого за неофіційними даними сягають 40% і більше.

Одночасно повільно створюються нові робочі місця, що веде до зростання навантаження на одне робоче місце. В окремих ре­гіонах воно сягало близько 100 чол.

Одночасно повільно розвивається мале і середнє підприєм­ництво, яке в розвинутих країнах забезпечує роботою значну ча­стину населення.

У 2002 - 2004 рр. передбачається збільшення кількості зай­нятого населення більш як на 1 млн чол., а також підвищення з 56,8 % у 2002 р. до 59 % у 2004 р. рівня зайнятості населення віком від 15 до 70 років. Прогнозується і зниження рівня безробіття, визначеного за методологією Міжнародної організації праці, з 10,6% у 2002 р. до 9,4 % у 2004 р., створення понад 1,2 млн нових робочих місць у всіх сферах економічної діяльності.

Дещо кращою є ситуація з підготовкою робочої сили. У країні майже не скоротилась чисельність загальноосвітніх шкіл, а кількість вищих навчальних закладів навіть зросла за рахунок недержавних форм освіти.

Однак загострюється проблема працевлаштування випуск-і шків, значна частина їх після закінчення навчального закладу змушена звертатись до послуг служб зайнятості.

Загострюється проблема співвідношення безоплатної (дер­жавної) та платної (недержавної) форм підготовки спеціалістів. Незважаючи на гарантовану Конституцією України рівно­правність всіх форм власності, і навіть певних переваг приват­ної власності, студенти і викладачі недержавних навчальних закладів були обмежені в певних правах порівняно із своїми колегами у державних навчальних закладах (пільги студентам па проїзд у громадському транспорті, пенсійне забезпечення науково-педагогічних працівників тощо).