18. 6. Продуктивність прані та її роль в економічному зрос­танні

Одним із найважливіших чинників економічного зростання інтенсивного типу є зростання продуктивності праці. Остання свідчить про ефективність використання ресурсу праця і обчислюється відношенням результату (виробленого продукту ВВП) до витрат праці (у розрахунку на одного зайнятого, відпрацьова­ний людино-день чи людино-годину). Практика розвитку еко­номіки розвинутих країн показує, що саме зростання про­дуктивності праці є запорукою успішного економічного зростан­ня в масштабі суспільства, а також економічною передумовою зростання заробітної плати, доходів населення в суспільстві». Збільшення продуктивності праці забезпечується завдяки таким чинникам, як впровадження досягнень науково-технічного про­гресу, удосконалення організації виробництва на основі поглиб­лення спеціалізації, кооперування та інтеграції виробничих про­цесів, а також зростання загальноосвітнього і професійного рівня працівників.

В Україні останнім часом "забули" про цей базовий по­казник економічної динаміки, тоді як він широко використо­вується у міжнародній статистиці. За даними Держкомстату, у 1997 р. продуктивність праці у промисловості України зросла на 7,1 %,у 1998 р. - на 3,8, у 1999 р.— на 9,6 і у першому півріччі 2000 р. - майже на 16 %. Останнє і лягло в основу зростання обсягів промислового виробництва в останні два роки.

Тема 19

Зайнятість населення, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання

• Зайнятість населення: суть і форми.

• Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безро­біття.

• Теорії зайнятості населення та безробіття.

• Державне регулювання зайнятості населення та його методи.

• Зайнятість та відтворення робочої сили. Чинники роз­ширеного відтворення робочої сили.

• Роль держави у відтворенні робочої сили.

• Проблеми зайнятості населення та відтворення робочої сили в сучасній Україні.

19. 1. Зайнятість населення: суть і форми

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, а й робочої сили. Це означає, що людина, яку зайнято в процесі виробництва (матеріального і нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існу­вання (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки, щоб отримати ці засоби існування, слід їх купити, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є про­даж робочої сили, внаслідок чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус «зайнятих». Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпе­чення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів краї­ни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, володіє певними знаннями, практичним досвідом для роботи й перебуває в певних вікових межах. В Україні —це жінки віком від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.

Зайнятість — це сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпе­ченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробі­ток або доход.

Ці відносини охоплюють різних суб'єктів:

• покупців робочої сили — роботодавців;

• осіб, що займаються індивідуальною (сімейною) трудо­вою діяльністю й одержують доходи від власності (дрібні влас­ники, які самі працюють);

• осіб, що продають свою здатність до праці (особи найма­ної праці).

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми залучення працівників до економічної системи. Сюди відносять:

• найману працю за трудовою угодою в державному сек­торі, на підприємствах колективної або приватної власності;

• особисту працю на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

• особисту працю власника засобів виробництва, коли він є власником і працівником;

• роботу на спільному підприємстві.

Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим чинником захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Під повною зайняті­стю розуміють не 100-відсоткову зайнятість всіх, хто може пра­цювати, а так звану лише ефективну зайнятість, яка враховує інте­реси особи, виробництва і суспільства в цілому. Про це йтиметься далі.