1.5. Функції політичної економії

Функція всякої науки - це те, заради чого вивчається її пред­мет, яку роль наука відіграє в суспільному житті. Функції політич­ної економії відповідають на питання: для чого суспільству, дер­жаві, окремій моделі слід вивчати економічні відносини.

Політичній економії властиві такі функції: теоретико-пізна-вальна, практична, критична, методологічна та виховна.

Теоретико-пізнавальна функція пояснює закономірності, процеси та явища економічного життя суспільства. Вона допо­магає людині, спеціалістам, керівникам підприємств орієнту­ватися в складних економічних процесах, що відбуваються в житті суспільства, мати про них наукове, а не побутове, суд­ження.

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що слу­жить практичним цілям суспільства. Тому теоретико-пізна-вальну функцію має доповнювати практична функція. Якщо, наприклад, теоретико-пізнавальна функція спрямована на роз­робку методологічних підходів і принципів аналізу соціально орієнтованої ринкової економіки, то практична функція на­цілена на створення національних банків, економічної, со­ціальної та екологічної інформації, організації центрів дослі­дження.

У широкому розумінні практична функція політичної еко­номії зводиться до того, що є науковою основою економічної політики держави. Як правило, провідниками економічної по­літики в країнах з розвинутою ринковою економікою є вчені - політекономи (доктори наук, професори, академіки). Вони ж є радниками з економічних питань президентів та керівників урядів.

Критична функція полягає в можливості того, хто володіє політ-економічними знаннями, оцінити те чи інше економічне явище в суспільстві, зробити певні наукові обґрунтовані висновки.

Роль методологічної функції в тому, що політекономія є теоретичною базою, основою всіх інших конкретних економічних наук – економіка підприємства, економіка галузі, банківська справа, маркетинг, менеджмент тощо.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології людини, соціальної або професійної групи. Вивчення політичної економії формує сучасне економічне мислення, орієнтоване на свідому поведінку, зокре­ма, в умовах ринку. Завдяки виховній функції майбутнім спеціалістам прищеплюється вболівання за стан справ у вітчизняній економіці, прагнення своєю активною поведін­кою та компетентністю сприяти прискоренню економічного розвитку країни.

Тема 2

Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси

1. Виробничі ресурси і виробничий потенціал суспільства.

2. Виробництво і його основні чинники.

3. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. За­кон зростання потреб та механізм його дії.

4. Корисність продукту. Гранична корисність продукту.

5. Економічний інтерес і потреби. Економічні суперечності в системі інтересів.

2.1. Виробничі ресурси і виробничий потенціал суспільства

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, що у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обся­гом виробничих ресурсів (чинників виробництва), миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх та­ким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як ство­рити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Поняття «виробничий ресурс» і «чинник виробництва» пев­ною мірою є тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор походить від лат. - той, що робить, ресурс — від фр. — цінність, запас, джерело засобів; ресурс може стати фактором.

Виробничі ресурси поділяють на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать такі, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ре­сурси.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про чорнозе­ми, ліси, водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України. Для відтворення цих ресурсів потрібні загально­національні зусилля і не одне десятиліття.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - аб­солютно, їх відносна обмеженість залежить від постійно зро­стаючих потреб, абсолютна — від природи.

Обмеженість ресурсів визначає певний напрям економіч­ної поведінки приватної особи, виробничої одиниці чи дер­жави, а саме: пошук раціональних способів використання на­явних ресурсів та залучення нових, аналіз альтернативних ва­ріантів їх використання.

Наявність варіантів у використанні ресурсів, якими володіє суспільство за певного рівня техніки та технології, зображують кривою виробничих можливостей.

Найпростішою моделлю кривої виробничих можливостей є двопродуктова модель.

За допомогою своїх ресурсів країна може виробити 15 оди­ниць продукту X, не виробляючи продукту V (варіант А), або 5 одиниць продукту У, не виробляючи продукту X (варіант Е).

Варіанти Б, В, Г та Д представляють одночасне виробництво обох продуктів (див. таблицю).

Щ об виробити першу одиницю прибутку У країні слід за­мовити від однієї одиниці продукту X (варіант Б: 15-14=1). Наступна одиниця У потребує відмови від двох одиниць продукту X (варіант В: 14-12=2). Третя одиниця продукту У коштуватиме вже трьох одиниць продукту X (варіант Г: 12-9=3) і т. д.

Таким чином, крива виробничих можливостей у нашому випадку виглядає таким чином (рис. 2.1).

Виробничий по­тенціал суспільства — це те, на що здатна економіка країни, ма­ючи в своєму розпо­рядженні певний об­сяг ресурсів. Вироб­ничий потенціал завжди обмежений, тому що обмежений обсяг ресурсів.