22. 4. Роль держави і профспілок у регулюванні відносин на ринку праці

Особливістю ринку праці в змішаній економіці є наявність на ньому окрім основних суб'єктів — роботодавців та найма­них працівників (покупців і продавців робочої сили) — таких суб'єктів, як держава і профспілки, які суттєво впливають на по­пит та пропозицію робочої сили. Держава як інструмент регулю­вання відносин на ринку праці використовує законодавчо вста­новлений мінімум заробітної плати. Цей мінімум, звичайно, є тією погодинною оплатою, нижче якої підприємець не має права пла­тити працівникові. Зміна рівня мінімальної заробітної плати по­винна відбивати зрушення у середній продуктивності праці та у рівні цін на продукти споживання.

Наведена таблиця містить дані про зміни мінімуму заробітної плати у США впродовж 90-х років (у доларах зразка 1996 р. за годину):

Роки	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997
Долари/ год.	4,56	4,90	4,75	4,61	4,50	4,38	4,75	5,03

Крім гарантованого державного мінімуму, існують й інші закони, що унормовують відносини на ринку праці. Вони сто­суються таких питань, як тривалість робочого дня, оплата понаднормованих робіт і використання дитячої праці, відпусток.

Профспілки — це асоціації робітників, які створюються для захисту інтересів своїх членів. Вони є виявом неринкових сил, що впливають на визначення заробітної плати. Заробітна пла­та в тих галузях промисловості й торгівлі, де створенні проф­спілки, визначається процесом, відомим під назвою колектив­ної угоди. Це — домовленість між представниками профспілок і підприємців з питань заробітної плати та інших спірних про­блем, що стосуються відносин між найманими працівниками та наймачами. Учасники переговорів вільні у виборі схвалено­го рішення. Такі колективні угоди — це вияв неринкових сил формування заробітної плати.

Одне з головних завдань будь-якої профспілки полягає в тому, щоб бути визнаною єдиним представником робітників у 288

переговорах з адміністрацією підприємств. Як тільки проф­спілка отримує визнання, вона може представляти інтереси працівників у відносинах з адміністрацією. Ці відносини, пе­редусім, стосуються підготовки трудових контрактів. У них фіксуються права й обов'язки сторін упродовж певного часу, а саме: тривалість робочого дня, заробітна плата, а також додат­кові вигоди у формі виплат на здійснення оздоровчих програм, на відпустку, у зв'язку з виходом на пенсію тощо.

Крім того, у колективній угоді можуть обговорюватися по­рядок оскарження рішень адміністрації та переваги, що одер­жує працівник залежно від стану роботи на підприємстві. По­рядок оскарження охоплює дії, до яких може вдатись робітник, якщо він вважає, що з ним обійшлися несправедливо. Перева­ги трудового стажу враховуються у разі підвищення заробітної плати, призначення на вищу посаду або звільнення. Якщо, на­приклад, заводу необхідно звільнити частину робітників, то першими будуть звільнені ті, хто має найменший стаж роботи.

Здебільшого процес укладання колективних угод вияв­ляється успішним. Уразі, якщо переговори заходять у безвихідь, може залучатись третя сторона для допомоги у вирішенні су­перечок. Рішення може бути знайдено шляхом примирення, посередництва або арбітражу.

І Це на початку XIX ст. профспілки не відігравали у США істотної ролі, хоча мали місце спроби створити їх. Лише у 1842 р. суд визнав профспілки легальними організаціями.

Найуспішнішою із ранніх профспілок була "The Knights of Labor", організована у 1869 р. До 1886 р. вона налічувала у своє­му складі понад 700 тис. членів. Однак на початку XX ст., через розбіжності у поглядах її членів та підозри громадськості щодо незаконної діяльності, профспілка перестала існувати.

У1886 р. під керівництвом С. Гомперса виникла нова робіт­нича організація —Американська Федерація Праці (АФП). На підміну від " The Knights of Labor ", членами якої були як квалі­фіковані, так і некваліфіковані працівники, АФП об'єднувала пише кілька місцевих та національних спілок ремісників. Кількість членів АФП невпинно зростала і у 1930-х роках становила понад 3 млн членів.

У 1938 р. на основі профспілки гірників була створена конкуруюча організація, відома як Конгрес промислових профспілок (КПП). Нова промислова спілка незабаром об'єднала у своїх лавах працівників автомобільної, сталеливарної, гумовотехнічної та м'ясної галузей промисловості. Наприкінці Дру­гої світової війни профспілки переживали кризу, причиною якої, як вважалось, стало суперництво між АФП і КПП. У 1955 р. ці дві організації об'єднались і утворили АФП — КПП. У профспілках уряд вбачав один із вагомих важелів налагод­ження стану справ в економіці. Тому Конгрес США прийняв ряд законів, що сприяли зростанню чисельності та ролі проф­спілок:

• Закон Норіса — Лагардіа від 1932 р. обмежував права судів забороняти страйки, а також поклав край намірам влас­ників підприємств примушувати робітників давати обіцянки не вступати до профспілки.

• Закон Вагнера "Про трудові відносини" від 1935 р. га­рантував права робітників вступати до профспілок та брати участь у колективних трудових угодах.

• Закон "Про справедливі трудові стандарти" від 1938 р. встановлював мінімальну заробітну плату в розмірі 25 центів за годину та 50-відсоткову надбавку за нічну годину, відпрацьо­вану понад 40-годинний робочий тиждень.

Коли ж промисловість США почала висловлювати думку про те, що федеральне законодавство надало профспілкам за­надто багато прав на шкоду підприємцям, то Конгрес, щоб відновити рівновагу, схвалив такі закони:

• Закон Тафта — Хартлі " Про регулювання трудових відносин" від 1947 р., за яким Президентові надавалось право підписувати постанови, що відкладають на 80 днів страйк, який загрожує "національній безпеці чи національному доб­робуту".

• Закон Ландрума - Гріффіна "Про публічну звітність профспілок" від 1959 р. вимагав регулярних перевиборів проф­спілкових лідерів таємним голосуванням і забороняв проф­спілкам позичати велику суму грошей у касі профспілки і проф­спілкових фондах.

Кількість членів профспілок у США скоротилась з 17,7 млн осіб у 1983 р. до 16,2 млн у 1998 р. Відповідно скоротилась і ча­стина працівників, охоплених профспілковим рухом, у за­гальній їх кількості: від 20,1 % у 1983 р. до 13,9 % у 1998 р.

290

З приводу різкого скорочення кількості членів профспілок с різні думки:

• Підприємці, запобігаючи утворенню профспілок, самі пропонують працівникам вищу заробітну плату і кращі умови.

• Зростання сфери послуг у структурі економіки, а працівники цієї сфери традиційно виявляють меншу схильність до об'єднання у профспілки.

• Зростання кількості працівників, яких тимчасово залу­чають до роботи на певний час або як сезонних робітників. Вони не стають членами профспілок.

• Міграція капіталів до тих регіонів, де немає профспілко­вих об'єднань, зокрема, за кордон.

Хоча кількість членів профспілок та їх частина у загальній кількості працівників скоротилась, але профспілки не переста­ли відігравати помітну роль в економіці США. Наприклад, став­ки оплати та умови праці, що існують там, де є профспілки, зап­роваджуються там, де вони відсутні.

Якщо ж дискусії між державою і робітниками не дають не­обхідних узгоджених результатів, вони (підприємці чи робіт­ники) можуть ужити інших заходів для досягнення своїх цілей — адміністрація може вдатись до локауту — закриття підприєм­ства і припинення виплати заробітної плати, робітники — до страйків, пікетування, бойкотів.