1.5. Елементи професійно-прикладної підготовки в практиці лікувальної фізичної культури

Розпочинаючи професійно-прикладну підготовку хворого засобами лікувальної фізичної культури, необхідно пам’ятати про механізм розвитку рухової навички.

Рухові навички – це більш чи менш складні звичні, завчені рухи, автоматизовані рухові акти, які виробились в процесі тренувань в процесі онтогенетичного (після народження) розвитку людини. Вони є формою рухової реакції, яка сформувалась через багаторазове підкріплення основних етапів утворення тимчасових зв’язків.

Основний зміст професійно-прикладної підготовки в ЛФК – відновлення і удосконалення за допомогою засобів ЛФК фізичних і психофізичних здатностей, які відповідають специфічним вимогам певного фаху.

В процедуру лікувальної фізкультури доцільно включати елементи професійно-прикладної підготовки, які б ураховували специфіку праці: спеціальні фізичні вправи, заняття на тренажерах (з навантаженнями, еквівалентними за інтенсивністю до професійних), автогенне тренування, самомасаж тощо.

В процедуру лікувальної гімнастики включають регульоване дихання (поглиблений вдих і більш повний видих при різних ритмах дихання), вправи для розвитку сили, загальної витривалості (аеробної здатності) і статичної витривалості м’язів, на координацію рухів, рівновагу та ін. Використовують вправи з предметами (гімнастичні палки, медболи, гантелі від 3-5 кг та ін.), з подоланням опору, заняття на тренажерах. При автогенних тренуваннях засвоюють прийоми м’язової релаксації після фізичного навантаження.

При цьому необхідно окремо виділяти групи хворих, зайнятих фізичною та розумовою працею. Заняття проводять окремо за диференційованими методиками, враховуючи призначений руховий режим і вид професійної діяльності.

На амбулаторно-поліклінічному (як і на санаторному) етапі елементи професійно-прикладної підготовки призначають за щадно-тренувальним, тренувальним, інтенсивно-тренувальним руховим режимом. На щадному руховому режимі елементи професійно-прикладної підготовки не включають.

В групах хворих, які займалися фізичною працею, дозування фізичного навантаження відповідно до рухового режиму можна визначити за розрахунком, запропонованим R. Shephard, 1969 (табл. 3.47).

Таблиця 3.47

Величина фізичного навантаження в процесі професійно-прикладної підготовки хворих залежно від режиму рухової активності (r. Shephard, 1969)

Режим	Енерговитрати				Частота пульсу (відносно аеробної здатності)
	Короткочасні		На висоті навантаження
	в ккал/хв	в кДж/хв	в ккал/хв	в кДж/хв
Щадно-тренувальний*	2,5 – 5	10,5-21	6	25	До 40%
Тренувальний**	5-7,5	21-31,5	9	37,5	60%
Інтенсивно-тренувальний***	7,5-10	31,5-42	12	50	75%

Примітка:

*на щадно-тренувальному режимі показники підібрані

для легкої фізичної праці;

** на тренувальному – для фізичної праці середньої тяжкості;

*** на інтенсивно-тренувальному – для тяжкої фізичної праці.

При оцінці тяжкості праці орієнтуються на відповідні санітарні норми.

Вибір рухового режиму в процесі професійно-прикладної підготовки залежить від трудового прогнозу. В заключній третині реабілітаційного курсу при сприятливому перебігу відновних процесів у хворих, які будуть зайняті легкою фізичною працею, руховий режим за інтенсивністю повинен бути не нижче щадно-тренувального, праці середньої тяжкості – не нижче тренувального, тяжкої фізичної праці – не нижче інтенсивно-тренувального.

В групах хворих, які займалися розумовою працею і близькою до неї діяльністю, широко застосовують вправи для зміцнення міжребрових м’язів, збільшення рухливості грудної клітки і діафрагми. Хворі повинні засвоїти ритмічне діафрагмальне дихання в положенні сидячи. Використовують вправи для: підвищення адаптації до помірних статичних напружень м’язів шиї і спини, зміцнення ослаблених м’язів передньої черевної стінки, розтягнення грудних м’язів; профілактики і корекції порушень постави; нормалізації тонусу і зміцнення очних м’язів; покращення мозкового кровообігу, попередження і ліквідації застійних явищ в нижніх кінцівках та органах малого таза. Показані вправи на увагу, координацію рухів, рівновагу, розслаблення м’язів, емоційну стійкість. В автогенних тренуваннях повинні переважати прийоми, спрямовані на зниження психоемоційного напруження, при самомасажі – для профілактики і знаття розумової втоми.

Режим рухової активності повинен відповідати клініко-функціональному стану і руховим можливостям хворого, сприяти зменшенню і ліквідації наслідків гіпокінезії, пов’язаної з ліжковим режимом на стаціонарному етапі реабілітації та професією.

Кількість вправ професійно-прикладної спрямованості залежить від режиму (табл. 3.48).

Таблиця 3.48