Контрольні питання та завдання до теми «дозування фізичного навантаження в лікувальній фізичній культурі»

Контрольні питання

1. Варіанти дозування фізичного навантаження в лікувальній фізичній культурі.

2. Об’єм та інтенсивність фізичного навантаження в лікувальній фізичній культурі.

3. Вихідні положення, їх види і значення в лікувальній фізкультурі.

4. Методи полегшення та утруднення виконання фізичних вправ.

5. Методи дозування фізичного навантаження в лікувальній фізичній культурі.

Завдання

1. Підібрати вправи для плечового суглоба у таких вихідних положеннях: при нерухомому тулубі, при нерухомій руці.

2. Підібрати вправи для кульшових суглобів у наступних вихідних положеннях: при нерухомому тулубі, при нерухомій нижній кінцівці.

3. Підібрати вправи для шийного відділу хребта у таких вихідних положеннях: при нерухомому тулубі, при нерухомій голові.

5. Процедура лікувальної фізкультури

5.1. Правила застосування фізичних вправ

в процедурі лікувальної фізкультури

Процедура лікувальної фізкультури

Процедура лікувальної фізкультури – це лікувально-педагогічний процес. Навчання неможливе без педагогічних методів застосування слова. За допомогою слова пояснюють роль фізичних вправ, спосіб їх виконання, керують заняттям, оцінюють роботу і виправляють помилки. Заняття фізичними вправами мають виховну роль. Вони сприяють формуванню у хворого впевненості у сприятливій дії виконуваних вправ. Це досягається шляхом пояснення суті і механізмів позитивного впливу фізичних вправ та акцентуванні уваги хворого на покращенні його стану (збільшення об’єму рухів, зниженням артеріального тиску, збільшенням м’язової сили, покращення самопочуття) як результату проведених занять.

Застосування основних педагогічних принципів в лікувальній фізкультурі

Методика лікувального застосування фізичних вправ базується на загальних педагогічних принципах. Основні дидактичні (педагогічні) принципи (свідомості і активності, наочності, систематичності, доступності та індивідуалізації, підвищення вимог) лежать в основі не тільки навчання рухам, але і в реалізації лікувальних завдань. Тому в лікувальній фізкультурі загальні педагогічні принципи доповнюють специфічними для фізичного виховання правилами. Основні з них наступні.

Доступність фізичних вправ. Фізичні вправи повинні бути доступні для їх виконання і відповідати:

1. Стану здоров’я:

- основному та супутньому діагнозам;

- періоду захворювання та тяжкості його перебігу;

- ступеню порушення функції окремого органа чи систем;

- наявним ускладненням.

2. Функціональним можливостям хворого.

Індивідуальний підхід. Фізичні вправи повинні відповідати індивідуальним особливостям хворого: віку, статі, стану тренованості, психічному стану, психологічній готовності до виконання фізичних вправ, особистністній реакції на патологічний стан.

Наочність. Хворі повинні бачити і розуміти вправу, яку вони повинні виконувати, поступово переходячи від відомого до невідомого. Для забезпечення наочності використовують показ вправ, зоровий контроль (виконання вправ перед дзеркалом), демонстрацію наочних пристосувань (плакатів, схем), створення уявлення темпу рухів (за допомогою метронома чи музичного супроводу) і амплітуди рухів (за допомогою спеціальних пристосувань).

Сприяння свідомій і активній участі хворого в лікувальному процесі. Розуміння завдань, перспективи відновлення порушених функцій сприяють формуванню свідомого ставлення хворого до процесу реабілітації. У хворих виникає стійкий інтерес до систематичного використання фізичних вправ як під керівництвом інструктора, так і самостійно.

Сприяння формуванню у хворого позитивних емоцій. Свідоме ставлення хворого, впевненість у позитивному впливі вправ створить той необхідний психоемоційний фон і психологічний настрій реабілітованого, який підвищить ефективність застосовуваних реабілітаційних заходів.

Системність занять. Заняття повинні проводитись системно, відповідно до періоду лікування і функціональних можливостей хворого та ускладнюватись в процесі його видужання. Системність занять забезпечується цілеспрямованим підбором необхідних вправ і визначеною послідовністю їх застосування.

Регулярність (систематичність). Щоденне (а при необхідності і декілька разів на день) використання фізичних вправ дає можливість досягнути оптимального для кожного хворого впливу.

Поступовість збільшення навантаження. Навантаження необхідно поступово збільшувати за всіма параметрами: об’ємом, інтенсивністю, кількістю вправ, числом повторень, складністю вправ як під час одного заняття, так і протягом усього процесу реабілітації. Виконання кожної наступної вправи найбільш доцільне на оптимальному фоні, створеному попередніми вправами.

Довготривалість занять. Для досягнення лікувального ефекту фізичні вправи необхідно виконувати протягом тривалого періоду (декілька місяців, років чи навіть протягом усього життя).

Новизна і різноманітність вправ. В процедурі лікувальної фізкультури 10-15% вправ повинні оновлюватися, а 85-90% вправ повторюватися для закріплення досягнутих результатів.

Помірність впливу. Фізичні навантаження повинні бути помірними, бути адекватними функціональним можливостям організму хворого.

Циклічність занять. Чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу між ними – запорука високої ефективності занять.

Усі вище вказані правила впливають на якість та швидкість формування рухових навичок (які більшою чи меншою мірою втрачаються при захворюваннях), прискорюють відновлення здоров’я та функціональних можливостей.