Контрольні питання і завдання до теми «працетерапія. Механотерапія»

Контрольні питання

1. Працетерапія: зміст, завдання, вплив на організм.

2. Види працетерапії.

3. Основні пинципи працетерапії.

4. Організаційні основи працетерапії.

5. Елементи професійно-прикладної підготовки в практиці лікувальної фізкультури.

6. Механотерапія: зміст, завдання, вплив на організм.

7. Механотерапевтичні апарати.

8. Апаратна механотерапія

9. Тракційна механотерапія.

Завдання

1. Навчитися працювати на механотерапевичних апаратах, дозувати навантаження, регулювати їх роботу.

Розділ IV перша, долікарська допомога при невідкладних станах

Усі працівники охорони здоров’я, як і кожний громадянин держави, повинен вміти надати першу допомогу при виникненні станів, яки вимагають невідкладної допомоги, особливо – реанімаційних заходів. Від якості і оперативності їх виконання може залежати життя людини.

Погіршення стану хворого під час занять може виникнути, насамперед, у хворих з тяжким перебігом захворювання як внаслідок неадекватного навантаження, так і без цього. У хворого може виникнути загострення клінічної симптоматики основного захворювання, травмування чи непрогнозовані ускладнення, які можуть провокувати виникнення термінальних станів у людини.

Термінальний стан – етапи вмирання організму, коли внаслідок впливу різноманітних патологічних процесів різко пригнічується скоординована діяльність життєвих функцій органів та систем, які підтримують гомеостаз. У цей момент компенсаторні механізми різко виснажуються або набувають пошкоджувального впливу. Без спеціального лікування організм не здатний самостійно справлятися з порушеннями, що виникли.

Причини, що можуть сприяти виникненню термінальних станів: первинне ураження серцевого м’яза та його провідної системи; накопичення рідини та крові в перикарді; порушення функції дихання, газообміну при гемо- та пневмотораксі; виражений бронхоспазм, астматичний статус, емболія легеневої артерії; гостра крововтрата, тяжка травма, отруєння; вплив низьких та високих температур; асфіксія при утопленні, повішенні, аспірації сторонніх тіл; водно-електролітні розлади; алергічний і бактеріальний шок; гіпоглікемічна, гіперглікемічна, апоплексична, діабетична, печінкова коми та ін.

Реабілітолог зобов’язаний вміти попередити виникнення невідкладних станів під час занять. Для цього він до початку занять повинен добре знати застереження щодо можливих ускладнень у кожного хворого і всіма засобами запобігати їх виникненню. В процесі заняття потрібно постійно контролювати і оцінювати стан хворого, при необхідності – зменшувати навантаження чи припиняти заняття.

У разі погіршення стану хворого заняття необхідно припинити і спрямувати хворого до лікаря, поінформувавши його про стан пацієнта. У разі ж виникнення екстреного стану, реабілітолог повинен вміти надати першу допомогу ще до приходу лікаря. Завдання – проведення реанімаційних заходів з метою підтримання діяльності серцево-судинної і дихальної системи на рівні, необхідному для збереження життя до надання кваліфікованої медичної допомоги.

У термінальних станах розрізняють: передагональний стан, термінальну фазу, агональний стан, клінічну та біологічну смерть. До термінальних станів відносять і ранні стадії постреанімаційного періоду.

Основні принципи реанімації:

- припинення дії пошкоджувальних факторів;

- забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів;

- штучна вентиляція легень і відновлення дихання;

- підтримання адекватного штучного кровообігу з подальшим його відновленням;

- медикаментозне лікування, електрична дефібриляція (при необхідності електрокардіостимуляція);

- лікування постреанімаційної хвороби, спрямоване на нормалізацію процесів гомеостазу і діяльності основних життєво важливих органів та систем. Паралельно до комплексу вищеназваних заходів включають лікувальні заходи, спрямовані на ліквідацію основного захворювання.

Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів:

а) хворого покласти на спину на тверду основу;

б) під шию покласти валик і максимально закинути голову;

в) висунути вперед нижню щелепу, запобігти западанню язика;

г) очистити носоглотку і рот за допомогою тупфера, відсмоктувача, груші.

Штучна вентиляція легень (вдування повітря в легені хворого через рот чи ніс) проводиться за методом «рот до рота» чи «рот до носа». Частота вдувань залежить від віку: дітям до року – 30, 5 років – 25, 6-14 років – 20, старшим – 16-18 разів за 1 хв. У міру можливостей проводять інтубацію трахеї.

Підтримання адекватного штучного кровообігу досягається поєднанням штучної вентиляції легень із непрямим масажем серця. При зупинці серця використовують зовнішній (непрямий) ручний масаж серця, який полягає в ритмічному стисканні його між грудниною і хребтом.

Техніка виконання непрямого масажу серця. Для проведення масажу хворого необхідно покласти на тверду поверхню і підкласти під його плечі валик. Масажист розміщується зліва від хворого, накладає на нижню третину його груднини долоню лівої руки, а поверх неї – долоню правої руки і виконує ритмічні натискування у вигляді поштовхів у напрямку до хребтового стовпа, налягаючи на руки всією своєю масою. Стискання повинно бути максимальним, але при цьому необхідно намагатись не натискувати сильно на ребра, щоб не поламати їх. Повторювати натискування необхідно не рідше 1 разу за секунду. Після кожного натискування руки швидко знімають з грудної клітки, щоб не заважати розправленню серця.

При натискуванні на груднину серце, розміщене між грудниною та хребтовим стовпом, стискається настільки, що кров з його порожнин надходить в судини. Після припинення натискування серце розправляється і до нього надходить венозна кров. Для полегшення притоку венозної крові до серця ногам надають підвищеного положення.

Непрямий масаж серця необхідно поєднувати з штучним диханням «рот до рота» або «рот до носа». Масаж серця і штучне дихання краще виконувати двом особам. При цьому одна з них проводить вдування повітря в легені, після чого інша виконує п’ять стискань грудної клітки. При проведенні оживлення однією людиною необхідно після кожних двох вдувань повітря провести 10 натискувань на грудну клітку. Їх треба виконувати до відновлення діяльності серця або робити протягом періоду, поки вдається забезпечити кровообіг, достатній для підтримання функціонування вищих відділів центральної нервової системи, в побутових умовах – до прибуття лікаря. Найбільш важливими ознаками ефективності штучного дихання і непрямого масажу серця є поява самостійних пульсацій і дихання, звуження зіниць, стан свідомості хворого.

Непрямий масаж серця – простий і ефективний засіб, який нерідко дає можливість врятувати життя хворого.

Медикаментозне лікування проводиться відповідними фахівцями.