2.4. Тракційна механотерапія

Тракційна механотерапія (витягання) – один із основних ортопедичних методів лікування пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату та їх наслідків.

Це метод лікування, при якому механічним способом, шляхом розтягнення вздовж поздовжньої осі, намагаються розтягнути, видовжити певні частини тіла людини, особливо, капсульно-зв’язковий апарат, які з тієї чи іншої причини втратили свої нормальні анатомічні співвідношення і наблизились або змістились.

Терапевтична мета тракційної терапії – зменшити або усунути явища компресії і подразнення нервових елементів і судин та пов’язаний з цим біль, порушення кровопостачання і трофіки, патологічне подразнення рецепторного апарату.

М еханічні апарати або пристосування для тракційної терапії побудовані на двох принципах: 1) розтягнення при вертикальному положенні тіла (рис. 3.30) або, як його окремий випадок, коли тіло витягується в площині, розміщеній під кутом 90; 2) розтягнення при горизонтальному (або під певним кутом до горизонтальної поверхні) розміщенні тіла (рис. 3.31 ).

Рис. 3.30. Вертикальне підводне витягнення в шийному і поперековому відділах хребта.

А

Б

Рис.3.31. Горизонтальне витягнення у ванні: А – на щиті з вантажем; Б – провисанням.

Вертикальне розтягнення проводять обов’язково у воді (температура 37-39С). Це робить витягнення м’якою, легкою процедурою, тепла вода має розслаблювальну та знеболювальну дію. Використовується для розтягнення грудного і поперекового відділів хребта.

Вертикальне розтягнення в сидячому положенні використовується при ураженнях шийного відділу хребта. Хворий сидить на стільці, голову фіксують за допомогою спеціальної петлі Гліссона.

Витягання при горизонтальному положенні тіла найчастіше використовується для розтягнення грудного і поперекового відділів хребта. Воно може проводитися завдяки розходженню площин стола, на якому розміщений зафіксований до них хворий. Ступінь розтягнення відповідає відстані, на яку розсуваються площини стола, що контролюється шляхом програмування. Цей метод витягнення менш фізіологічний, ніж попередній, але більш доступний.

Дозування тракційної терапії. Для цього використовується декілька величин.

1. Величина сили розтягнення. Для шийного відділу хребта найчастіше використовують вантаж масою від 1 до 15 кг, для поперекового – від 20 до 50 і

90 кг. Протягом всього часу процедури вагу вантажу збільшують поступово. При наявності больового синдрому застосовують меншу вагу.

2. Тривалість процедури. Насамперед, вона залежить від відділу хребта, який підлягає розтягненню. В шийному відділі: від 1-2 до 10 хвилин, в поперековому – від 5-10 до 30 хвилин. На початку курсу лікування тривалість процедури менша. Чим більша величина сили, тим менша тривалість процедури.

3. Тривалість курсу лікування. Вона включає 10-20 процедур (на початку – щоденно, в кінці – через день).

Вимоги щодо виконання тракційної терапії.

1. Розтягнення призначають тільки після повного обстеження хворого і встановлення діагнозу.

2. Перед процедурою проводять міорелаксуючі та знеболюювальні засоби (теплові, медикаментозні).

3. Місце, яке підлягає розтягненню, повинно знаходитись між проксимальними і дистальними, близько розміщеними фіксованими частинами тіла.

4. Розтягнення необхідно проводити обережно, повільно, з поступово зростаючою силою та тривалістю як під час однієї процедури, так і протягом всього курсу лікування, під постійним контролем стану хворого.

5. Після закінчення тривалості процедури необхідно, повільно і поступово зменшуючи силу розтягнення, обережно звільнити хворого від розтягнення.

6. Після процедури хворий повинен залишатися в спокої 20-30 хвилин, краще на столі або ліжку в зручному положенні.

7. При появі скарг хворого розтягування необхідно припинити і переглянути методику і техніку процедури.

Показання до проведення тракційної терапії: початкові форми спондилоартритів, випинання та грижі пульпозного ядра, відхилення в різних напрямках від правильної конфігурації хребта (сколіози, кіфози, гіперлордози), хвороба Бехтєрєва, симптоматичні невралгії та неврити у зв’язку з деформуючим спондилоартрозом тощо.

Протипоказання до проведення тракційної терапії: неврити простудного та інфекційного походження, туберкульозний спондиліт, метастази в кістках, великі і зрощені екзостози, виражений остеопороз, грижі міжхребцевих дисків, які підлягають оперативному втручанню, гіпертонія, серцева декомпенсація, вагітність.

Сучасні апарати для тракційної терапії. Наука постійно збагачує фізичну реабілітацію новим обладнанням для механотерапії.

Сучасні апарати для горизонтального розтягнення хребта мають програмне забезпечення, обладнані спеціальною камерою, в якій розміщується хворий. Закритий простір дає можливість за допомогою інфрачервоного випромінювання забезпечити необхідну для релаксації м’язів температуру повітря в камері. Їх обслуговування вимагає спеціальної підготовки фахівців.

Застосування тракційного обладнання значною мірою залежить від його доступності (вартості, зручності в користуванні, можливості застосування і в домашніх умовах тощо).

Одним з таких апаратів є спеціальне ортопедичне пристосування для профілактики і лікування захворювань хребта, розроблене В.В. Євміновим – профілактор Євменова. Профілактор являє собою панель довжиною 2,1-2,5 м, яка верхнім краєм за допомогою спеціальних пристосувань фіксується до стіни. Кут нахилу її площин залежить від наявної патології, завдань занять і індивідуальних особливостей хворого. Він може коливатись в межах від 8 до 90 градусів, може бути навіть більшим (для витягнення шийного відділу хребта). Для цього використовується нескладне, але надійне пристосування. На панелі розміщена каретка з рукоятками для фіксації руками, яка може вільно переміщуватись вздовж панелі.

Методика основана на дозованому витягненні хребта (його розвантаження) з одночасною спрямованою роботою (навантаженням) глибоких (коротких) м’язів хребта, яка може супроводжуватись рухами кінцівок.

Автор указує, що розроблена методика занять на профілакторі дає можливість попередити і навіть позбутися від захворювань хребта, таких, як різні порушення постави, сколіотична хвороба, різні прояви остеохондрозу – грижа дисків, радикуліт, спондилоартроз та ін.

Враховуючи різний функціональний стан хребта і наявність клінічної симптоматики, автором було розроблено декілька програм з відновлення і збереження функції хребта у дорослих і дітей.

Вивчити і засвоїти методику з використанням профілактора можна у лікувально-оздоровчих закладах під керівництвом лікаря чи інструктора з лікувальної фізкультури (які пройшли спеціальну підготовку). Надалі хворий зможе (придбавши апарат) займатися і в домашніх умовах, удосконалюючи методику в процесі періодичного медичного контролю.