Кількість вправ професійно-прикладної спрямованості в комплексі вправ залежно від рухового режиму

Режим	Кількість вправ у комплексі		у комплексі
	загальна кількість вправ	професійно-прикладних вправ
Щадно-тренувальний	30-35	6-8	До 40%
Тренувальний	35-40	8-10	60%
Інтенсивно-тренувальний	40-45	10-12	75%

Елементи професійно-прикладної підготовки можна застосовувати в ранковій гігієнічній гімнастиці, при самостійних заняттях як у відділеннях реабілітації, так і в домашніх умовах, що дає можливість вирішити завдання не тільки загальної, але і трудової діяльності.

Необхідно пам’ятати, що в процесі виробничої діяльності, крім фізичної працездатності, хворому потрібно буде проявляти здатність до професійної діяльності, яка знизилась внаслідок захворювання. На цьому етапі підвищуються вимоги до техніки виконання втрачених професійних навичок, що потребує додаткових зусиль і створює додаткове фізичне навантаження. На це необхідно зважати при визначенні характеру трудової діяльності та її дозування.

Ефективно проведена професійно-прикладна підготовка дає можливість скоротити терміни і підвищити ефективність відновлення здоров’я та працездатності хворих; скорочує час їх повернення в суспільство, до суспільно корисної праці. Професійно-прикладна підготовка має значний економічний ефект для держави і матеріальну підтримку для хворого і членів його сім’ї.

2. Механотерапія

2.1. Механотерапія: зміст, завдання

Механотерапія – метод відновлення ослаблених або різко утруднених рухів тіла людини через використання локальних пасивних і активних рухів з допомогою спеціально сконструйованих апаратів.

Завдання механотерапії. Пошук нових, більш ефективних засобів і методів лікування, спрямованих на відновлення функцій – першочергове завдання сучасної реабілітації. Одним із засобів фізичної реабілітації є механотерапія. Механотерапія – складова лікувальної фізичної культури, яка застосовується в комплексі з іншими засобами і методами сучасної медичної реабілітації.

Механотерапія застосовує найбільш адекватні, біологічно обґрунтовані шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних, компенсаторних властивостей організму для ліквідації наслідків різних травм і захворювань опорно-рухового апарату та нервової системи. До них належать: функціональна недостатність суглобів, гіпотрофія, контрактури, стани після порушення мозкового кровообігу, переломів кісток, пошкодження сухожилків.

Механотерапія як засіб відновлення функцій сформувалась і розвинулась в середині ХVIII століття. Особливого розвитку вона набула в останній час. Теоретичною основою створення і розвитку механотерапії є сучасні передові наукові досягнення медичних, біологічних, технічних наук.

Вплив механотерапії. При вивченні дії механотерапевтичних засобів використовуються новітні досягнення фізіології, сучасної біології (молекулярний рівень вивчення клітинних процесів), біофізики, електроніки.

Дослідження показують, що систематичні, правильно дозовані, проведені під постійним лікарським контролем процедури механотерапії сприяють покращенню функціонального стану усього рухового апарату. Останній включає сукупність нейронів (розміщених на різних рівнях центральної нервової системи) з їх нервовими волокнами, кістки скелета, скелетні м’язи, суглоби, зв’язки. Заняття покращують кровообіг і трофіку уражених тканин опорно-рухового апарату, сприяють відновленню рухомості в суглобах, нормалізації м’язового тонусу, м’язової сили тощо.

Механізм покращення трофічних процесів в кістково-м’язовому апараті засобами механотерапії пояснює теорія моторно-вісцеральних рефлексів. При виконанні фізичних вправ виникають шкірно-м’язові, шкірно-вісцеральні, моторно-вісцеральні рефлекси, які впливають на функціональний стан вісцеро-вегетативної сфери організму. Між моторною і вегетативною діяльністю існує зворотний зв’язок (наприклад, почастішання дихання, покращення кровообігу під час виконання фізичних вправ), але провідною – є моторна. Без м’язовою-суглобового апарату не відбувається ні одна фізіологічна функція і акт поведінки організму.

Патологічні процеси в м’язах і суглобах стають джерелом патологічної імпульсації, сприяють виникненню рефлекторних порушень різних функцій організму. При цьому нормальні моторно-моторні і моторно-вісцеральні рефлекси перетворюються в патологічні. Порушується діяльність вегетативної сфери (наприклад, порушення кровообігу). Тому одна з практичних проблем трофічних процесів – відновлення функціонального стану опорно-рухового апарату. Вона може успішно вирішуватися за допомогою механотерапії.

При оцінці основних механізмів впливу механотерапії необхідно також враховувати закономірні регулюючі впливи на внутрішні органи: перша ланка – шкірно-моторний рефлекс, друга – моторно-вісцеральний, третя – вісцеро-вісцеральниий рефлекс і т.д. Систематичні тренування вісцеро-моторних рефлексів стають важливим «механізмом одужання» при захворюваннях внутрішніх органів завдяки покращенню їх трофіки. Фізичні навантаження, які отримають хворі під час механотерапії, сприяють відновленню і підтриманню здоров’я, тобто вони є«механізмом саногенезу». Підвищує ефективність процедур активна участь хворого в цьому процесі та позитивні емоції, що виникають під час занять.