1.4. Організаційні основи працетерапії

Організація працетерапії в реабілітаційних центрах. У кожному реабілітаційному центрі повинно бути відділення працетерапії, в якому створюються необхідні умови для ефективного використання лікування працею. До складу відділення входять лікувальні майстерні, профіль яких визначається відповідно до контингенту хворих. Крім цього, повинен бути кабінет побутової реабілітації.

Заняття починають з моменту поступлення хворого в реабілітаційний центр чи поліклініку. У разі зниження здатності до самообслуговування (за відсутності протипоказань) для тренування використовують спеціальні пристосування (верти­кальні, горизонтальні побутові стенди, балканські рами, трапеції та ін.), допоміжні засоби для переміщення (коляски, ортопедичні апарати, милиці, «манеж» та ін.).

В процесі покращення загального стану і рухових функцій побутові

навички хворого необхідно відновлювати в спеціальному кабінеті побутової реабілітації, в якому повинні бути усі необхідні предмети побутової діяльності.

Наприклад, для відновлення функції нижніх кінцівок використовують роботу за ножною швейною машинкою, для відновлення функції верхніх кінцівок – пиляння, шиття, в’язання , шліфування тощо.

Заняття проводять з групою 5-7 осіб, а з тяжкохворими – індивідуально. Перерви для відпочинку – через кожні 15 хв. У вільний від занять час хворий самостійно займається на стендах.

Протипоказання до призначення працетерапії

Протипоказання до призначення працетерапії в стаціонарі:

• загальний тяжкий стан хворого, гарячковий та септичний стани;

• загострення основного та супутніх захворювань;

• захворювання, які вимагають спокою;

• інфекційні захворювання;

• психічні захворювання, які утрудняють контакт з хворим.

Дозування фізичного навантаження в працетерапії.

Величина фізичного навантаження залежить від загального стану хворого, локалізації патологічного процесу, об’єму і характеру функціональних порушень, періоду відновного лікування, а також – виду працетерапії. Трудовий режим встановлюється індивідуально для кожного хворого. Вділяють 5 режимів дозування фізичного навантаження в працетерапії (С.В. Трет’яков, 1981):

0 – режим тимчасового протипоказання для занять працетерапією;

1 – режим палатний (хворий замається працетерапією в палаті);

2 – режим учнівський (період освоєння рекомендованого виду праці); переведення на інші види праці чи в іншу майстерню; при цьому режимі необхідна найбільша увага до хворого з боку інструктора;

3 – режим скороченого робочого дня ( передбачається надання хворому за медичним показниками скороченого робочого дня на 1 годину в день, додаткових перерв в роботі або завчасного закінчення робочого дня);

4 – режим повного робочого дня з обмеженням використовуваних видів роботи: призначається при відсутності здатності хворого переключатися від нескладної стереотипної операції до інших її видів;

5 – режим повного робочого дня. Хворий виконує різні трудові операції в певних показаних видах праці, господарської роботи в системі самообслуговування тощо.

Виховання трудових навичок

У формуванні правильних і міцних навичок робочих рухів виділяють декілька етапів.

Перший етап заключається в тому, що хворі повинні отримати основну інформацію про трудову діяльність, обладнання робочих місць, безпеку праці, перспективу освоєння запланованих навичок. Важливо стимулювати появу у хворого інтересу до праці, бажання оволодіти нею.

На другому етапі навчання хворий повинен оволодіти трудовим навичками, необхідними для відновлення порушених функцій. Хворому показують і пояснюють прийоми трудових операцій. Під час вправ хворі намагаються закріпити спочатку окремі, найпростіші, а потім і більш складні прийоми, показані інструктором. Після цього група переходить до індивідуальних занять і самостійної роботи. При такому плануванні хворі мають можливість працювати в індивідуальному темпі.

В міру засвоєння робочих прийомів у хворих формують навички комплексних робіт. В цей період закріплюються прийоми трудових операцій, звертається увага на швидкість роботи.