1.2. Види працетерапії

У реабілітаційних центрах використовують 3 види працетерапії: загальнозміцнювальну (тонізуючу), відновну, професійну.

Загальнозміцнювальна працетерапія – засіб підвищення загального життєвого тонусу. Вона включає працетерапію із самообслуговування та забавну (чи розважальну) працетерапію. Мета першої – ліквідація безпорадності хворого. Він залучається до повного чи часткового самообслуговування уже з розширеного ліжкового режиму. Хворому рекомендують застилати ліжко, прибирати тумбочку, самостійно проводити ранковий та вечірній туалет.

Мета забавної ( розважальної) працетерапії: стимулювати нервово-психічний тонус, розважати хворого, зменшити обтяжливий стан, зумовлений вимушеним тривалим перебуванням в лікжу та на лікуванні. В цей період ( починаючи з палатного режиму) використовують діяльність художньо-прикладного характеру: виготовлення іграшок, в’язання, вишивання, плетіння, пиляння, випилювання, конструювання, малювання, прибирання палати, догляд за квітами тощо. Все це проводиться під контролем постової медичної сестри, яка стежить за станом, настроєм хворого, якістю виконаної роботи, у разі необхідності – надає допомогу.

Відновна (або функціональна) працетерапія ставить за мету вплинути на хвору частину тіла, орган чи систему для відновлення порушених патологічним процесом функції за допомогою відповідно підібраних видів трудової діяльності. При цьому підбирають роботу, для виконання якої необхідні такі рухи і участь таких м’язів (суглобів, нервів), які пошкоджені у даного хворого. Цей вид працетерапії являє собою головну, основну і найбільш характерну її складову.

Професійна працетерапія призначена для відновлення втрачених або ослаблених внаслідок травм чи захворювань професійних навичок або ж навчання новій професії при втраті здатності виконувати попередню роботу. Заняття передбачають наполегливі цілеспрямовані тренування, які вимагають значної допомоги інструктора кабінету працетерапії. Він контролює, а у разі необхідності – коректує характер трудових операцій, їх дозування, режим праці та ін. При цьому виді працетерапії оцінюється професійні можливості хворого.

1.3. Основні принципи працетерапії

Основні принципи працетерапії включають:

1. Ранній початок. Призначення працетерапії на ранніх етапах захворювання з метою відновлення комплексних предметних дій, рівень побудови яких пов’язаний з вищими відділами центральної нервової системи.

2. Етапність і поступовість. Працетерапія повинна бути поетапною і будуватися на принципі поступового суворо дозованого захоплення порушеної функції в трудовий процес з поступовим ускладненням трудових операцій та умов праці, мати оптимальну відновну здатність.

3. Індивідуальний підхід, доступність. Для кожного хворого потрібно складати індивідуальну програму працетерапії, яка повинна бути доступною для хворого. При цьому необхідно враховувати:

• стан здоров’я та функціональні можливості,

• попередній професійний досвід,

• особливості рухового дефекту,

• етап відновного лікування.

4. Поєднання з психотерапією. З метою створення зацікавленості в цій формі лікування лікуючий лікар перед призначенням працетерапії проводить з хворим бесіду про значення праці як лікувального фактора для подальшого відновлення загальної і професійної працездатності. Це сприятиме:

• свідомому ставленню хворого до процесу працетерапії,

• активній участі хворого в процесі працетерапії.

5. Організація навчання і перенавчання хворого як індивідуально, так і в колективі. Працетерапія спрямована на відновленню професійної здатності. Для хворих, які не зможуть надалі працювати за своєю спеціальністю, в реабілітаційних центрах проводять перенавчання. Його призначення – здобуття нової професії (доступної хворому в межах наявних наслідків захворювання), яка надалі зможе полегшити працевлаштування.

6. Постійний медичний контроль. Спостереження за станом хворого під час працетерапії проводить медична сестра. Про всі результати обстежень вона інформує лікуючого лікаря і реєструє в спеціальному щоденнику.