Контрольні питання та завдання до теми «організаційні основи лікувальної фізкультури»

Контрольні питання

1. Організація лікувальної фізкультури в лікувально-профілактичних закладах.

2. Посадові обов’язки фахівців із лікувальної фізкультури.

3. Матеріальне забезпечення лікувальної фізкультури.

4. Документація і звітність з лікувальної фізкультури.

Завдання

1. Розробити план послідовності дій різних учасників реабілітаційного процесу, необхідних для появи хворого в кабінеті лікувальної фізкультури на стаціонарному, амбулаторно-поліклінічному та санаторно-курортному етапах реабілітації.

2. Розробити алгоритм діяльності методиста з лікувальної фізкультури після прибуття хворого в кабінет лікувальної фізкультури.

Б. Працетерапія та механотерапія

1. Працетерапія

1.1. Працетерапія: зміст, завдання, вплив на організм

Працетерапія – основний метод соціальної реабілітації. Це активний метод реабілітації, в якому за допомогою розумової та фізичної роботи можна досягнути відновлення утрачених функцій після перенесених захворювань та травм.

Завдання працетерапії – допомогти фізичному, розумовому, соціальному і професійному відновленню хворого.

Працетерапія (з медичної точки зору) – вид трудової діяльності, спеціально підібраної відповідно до захворювання, форми і його фази, яка відповідає функціональному і психічному стану хворого. Вона відновлює і покращує м’язову силу, діяльність нервової системи, координацію рухів, порушені функції; нормалізує кровообіг та трофічні процеси; стимулює процеси життєдіяльності та фізичну працездатність. Під час працетерапії відновлюється і покращується діяльність нервової системи, створюються і удосконалюються рухові навички, руйнуються створені патологічні рефлекси, мобілізуються вольові зусилля.

З психологічної точки зору працетерапія збуджує і стимулює психічну активність, спрямовуючи її до конкретної, предметної, усвідомленої і результативної діяльності, яка приносить задоволення, розвиває увагу, створює позитивну нервово-психічну динаміку, яка відволікає хворого від переживань, зумовлених захворюванням. Вона вселяє віру в можливість одужання, сприяє активній участі хворого в процесі відновлення професійної здатності. Рухи в трудовій діяльності знайомі, звичні, природні. Саме цим вона відрізняється від гімнастичних вправ, при яких спостерігаються елементи психічної пригніченості, викликаних незадоволенням від безцільності вправ. В працетерапії увага хворого зосереджується на результатах праці, а не на самих рухах.

З соціальної точки зору, працетерапія пристосовує і готує хворого до використання збережених чи максимально можливого відновлення утрачених функцій. Вона створює для хворого можливість працювати в колективі, повертає його в суспільство, до суспільно корисної праці, зменшує рівень інвалідності. Сама організація праці повинна бути такою, щоб хворий бачив суспільну корисність своєї праці, бо кожна праця являє собою неподільне поєднання фізичних і розумових зусиль поруч з соціально обґрунтованою мотивацією. На відміну від гімнастичних вправ (у якій рухи виконуються у вигляді фізіологічних вправ), в працетерапії вони мають форму складних синтетичних рухів, пов’язаних з трудовою діяльністю.