5.3. Форми проведення процедури лікувальної фізкультури

Форми проведення процедури лікувальної фізкультури визначають, які основні види фізичних вправ використовуються в її структурі.

При визначенні форм проведення процедури лікувальної фізкультури необхідно, передусім, керуватись такими критеріями: доступністю ( за станом здоров’я і обладнанням), вибірковістю дії, легкістю дозування, емоційністю, природністю. Врахування указаних характеристик дасть можливість обирати для кожного хворого індивідуально найбільш адекватні форми проведення процедури ЛФК (табл. 3.34).

Розглянемо кожну із зазначених форм проведення процедури лікувальної фізкультури окремо.

Таблиця 3.34

Форми проведення процедури лікувальної фізкультури та їх характеристика

Форми проведення процедури ЛФК		Доступність		Вибір-ковість впливу	Легкість дозу-вання	Емоцій-ність	Природ­ність		Режими рухової активності
		за станом здоров’я	за обладна­нням
Гімнастичні вправи
	Ранкова гігієнічна гімнастика	+ +	+ +	+ +	+ +	+ +	+ +	Ліжковий, палатний, вільний, тренувальний
	Лікувальна гімнастика	+ +	+ +	+ +	+ +	- -	- -	Ліжковий, палатний, вільний, тренувальний
Спортивно-прикладні вправи
	Лікувальна ходьба	- +	+ +	- -	- +	+ +	+ +	Палатний, вільний, Тренувальний
	Теренкур	- +	+ -	- -	- -	+ +	+ +	Тренувальний
	Біг	- +	+ +	- -	+ -	+ +	+ +	Тренувальний
	Інші види (ближній туризм, дозоване плавання та ін.)	- +	- +	- -	- +	+ +	+ +	Тренувальний
Ігрові вправи		+ -	+ -	- -	- -	+ +	- +	Вільний, тренувальний
Заняття на тренажерах		+ -	+ -	+ -	+ +	+ +	+ +	Вільний, тренувальний
Самостійні заняття		+ +	+ +	+ +	+ -	- -	+ -	Ліжковий, палатний, вільний, тренувальний

Примітка:

+ + – ознака, характерна для розглянутої форми ЛФК;

+ – – для розглянутої форми ЛФК ознака не має універсального прояву;

– – – для розглянутої форми ЛФК ознака не має указаного прояву.

Гімнастичні вправи

Ранкова гігієнічна гімнастика

Ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ) (зарядка) – це комплекс гімнастичних вправ, які виконуються після сну. Завдання РГГ – полегшити перехід організму хворого від нічного відпочинку до активної денної діяльності. Сон зменшує частоту пульсу і дихання, знижує активність нервових процесів, м’язове напруження. Під час сну сповільнюється перистальтика кишечника, внаслідок чого гальмуються процеси травлення, знижується обмін речовин і температура тіла.

РГГ є обов’язковою складовою розпорядку дня лікувальних закладів.

Залежно від режиму комплекс включає від 4-6 до 12-16 гімнастичних вправ: дихальних і загального впливу на організм. Починати заняття з дихальних вправ та вправ для дрібних суглобів. Темп вправ повинен бути спокійний, рухи широкими, проводитися в повному фізіологічному об’ємі. Не доцільно включати в комплекс вправи складні в координації, на рівновагу, з напруженням м’язів, затримкою дихання. Процедура може доповнюватися іншими видами фізичних вправ (вранішні прогулянки, водні процедури). Хворі, що знаходяться на ліжковому режим, виконують їх лежачи в ліжку, на палатному – в палаті, сидячи на стільці чи лежачи, на вільному режимі – в коридорі, кабінеті ЛФК, на подвір’ї (у вихідному положенні стоячи).

В санаторно-курортних умовах процедуру проводить методист з лікувальної фізкультури. В умовах стаціонару – постова медична сестра. У відділенні на окремому стенді повинен бути розміщений комплекс вправ РГГ, щоб з ним міг ознайомитись кожний хворий. Краще, коли текст поєднується з малюнками вправ (чи у вигляді відеоматеріалів). Сучасний рівень технічного оснащення дає можливість демонструвати процедуру РГГ на екрані телевізора у музичному супроводі.

Великого значення необхідно приділяти емоційному фактору – це стосується загального стилю проведення процедури, поведінки методиста, виконання вправ, які мають позитивний вплив на емоційну сферу, ще краще – під музичний супровід (вправи імітаційні, елементи танцювальних рухів тощо).

Найбільш поширеним методом проведення РГГ – груповий метод. Він показаний для хворих, що знаходяться на санаторно-курортному етапі лікування, а в умовах стаціонару – на вільному режимі. Для хворих на палатному режимі – більш доцільний малочисельними групами та індивідуальний, на ліжковому – індивідуальний метод. Хворий може виконувати РГГ самостійно, після відповідної попередньої підготовки.

Величина навантаження під час РГГ не повинна перевищувати 70-80% від максимально допустимих навантажень на день проведення занять ЛФК. Це зумовлено зниженням функціональних можливостей організму під час сну.

Після занять хворі повинні відчувати задоволення, «м’язову радість», не допускається втома. При заняттях РГГ в домашніх умовах хворим необхідно ретельно контролювати величину навантаження і його вплив на організм. Кожен з них повинен бути поінформований про це лікарем з лікувальної фізкультури (лікарем-реабілітологом), лікуючим лікарем чи методистом з ЛФК.

Лікувальна гімнастика

Гімнастичні вправи – основна складова будь-якої процедури ЛФК, насамперед – лікувальної гімнастики. Процедура лікувальної гімнастики включає комплекс гімнастичних вправ, кількість і характер яких залежить від функціональних можливостей хворого та наявного у нього захворювання. Застосовуються загально- зміцнювальні та спеціальні вправи. Перші сприяють оздоровленню і зміцненню всього організму. Останні спрямовані на нормалізацію (чи компенсацію) порушених функцій. Заняття проводять малочисельними групами (4-6 хворих), груповим (7-12 хворих) та індивідуальним методом.

Лікувальна гімнастика – найбільш досконала і поширена форма проведення процедури ЛФК. Як видно з таблиці 3.34, їй належать більшість позитивних характеристики форм ЛФК: доступність (за станом здоров’я і обладнанням), вибірковість дії, легкість дозування і можливість вивчення реакції на навантаження безпосередньо під час та після занять.

Відсутність природності гімнастичних вправ зумовлена тим, що у побуті саме таких рухів ми не виконуємо. Разом з тим, гімнастичні вправи мають свої, заздалегідь визначені, призначення, тому їх необхідно виконувати чітко, відповідно до вимог техніки та призначення вправи.

Цей недолік коректується кваліфікованим вибором необхідних, доступних гімнастичних вправ і ретельним навчанням хворого виконувати їх. Наприклад, нахили тулуба вліво та вправо для попередження утворення плевральних спайок молодим людям можна рекомендувати з різними (одночасними чи послідовними) коловими рухами руками, для людей старшого віку – із вихідного положення стоячи, руки на поясі, вгору чи за голову без усяких рухів останніми.

Позитивні емоції відіграють суттєву роль у впливі фізичних вправ на організм, підвищуючи ефективність лікувального процесу. Їх недостатність в процедурі лікувальної гімнастики легко компенсується застосуванням ігрових вправ, елементів змагання, відповідно підібраним музичним супроводом.

Мажорна музика викликає у хворого бадьорість, покращує самопочуття. Музика полегшує виконання фізичних вправ. Справляючи різнобічний вплив на ЦНС, м’язову, серцево-судинну, дихальну системи, музика може розглядатись як допоміжний засіб при ЛФК (естетотерапія).

Важливе значення для підвищення емоційності занять має педагогічна майстерність методиста: лагідний голос, ввічливе, поважне, з позитивними емоціями ставленням до хворого, зосередження його уваги навіть на найменших проявах позитивної динаміки. При негативних емоціях розвиваються гальмівні процеси, ефективність вправ знижується.

Гімнастичні вправи можна проводити і у воді. Як правило, їх проводять у басейнах і ваннах з підігрітою водою (відповідно до 26-28 °С і 36-38 °С).

Заняття спортивно-прикладними вправами

Найбільш поширеними із спортивно-прикладних форм проведення ЛФК є ходьба, біг, прогулянки, екскурсії, ближній туризм, елементи спортивних вправ, заняття на тренажерах тощо. Вибір їх виду залежить від індивідуальних особливостей хворого (віку, статі, попередньої підготовки), функціональних можливостей, стану здоров’я. Застосовується переважно на післястаціонарному періоді лікування. Вправи мають загальнозміцнювальний вплив. Для них характерна емоційність. Для правильного дозування навантаження необхідна попередня оцінка особливостей використання тих чи інших вправ (види тренажерів, умови ходьби, дозованого сходження, бігу, плавання тощо). Ходьба, прогулянки, біг є природними методами. Разом з тим, окремі з вправ доступні не усім через те, що потребують спеціальних умов, обладнання та відповідної попередньої підготовки (для катання на ковзанах, на велосипеді, плавання тощо).

Із спортивно-прикладних вправ найчастіше використовують ходьбу та біг.

Лікувальна ходьба

Лікувальна ходьба – загальнодоступний, природний різновид фізичних вправ, який легко дозується, заняття не вимагають спеціального обладнання, спеціальної підготовки. Дозована ходьба – одна з найбільш зручних форм для індивідуальних занять.

Перевагою ходьби є те, що вона не викликає місцевої м’язової втоми, є природним засобом і цьому не треба вчити хворого, дає можливість дозувати так навантаження, щоб підняти частоту серцевих скорочень до заданої величини. Тому лікувальна ходьба може призначатись особам зі значно обмеженим функціональними можливостями. Перехід від однієї інтенсивності ходи до іншої складає суть фізичного тренування в період реабілітації.

Лікувальне дозоване ходіння призначається після тривалого перебування хворого на ліжковому режиму, для вироблення навички правильної ходи після захворювань, що призвели до її порушення, для відновлення функції опорно-рухового апарату, удосконалення діяльності нервової, серцево-судинної, дихальної систем.

Основні характеристики лікувальної ходьби відображені в таблиці 3.35.

У дозуванні ходьби важливе значення має її темп і відстань. Доведено, що більш адекватними є прогулянки рівною місцевостю в темпі 70-85 кроків на хвилину на відстань 2-5 кілометрів (залежно від функціональних можливостей). У разі необхідності збільшення навантаження при самостійних заняттях краще залишити звичний для хворого ритм ходьби, а збільшувати відстань.

Сходження сходами. Значного поширення в лікувальній фізкультурі набув варіант дозованої ходьби – сходження сходами. В клінічній медицині такі навантаження забезпечують готовність до виконання побутових навантажень після виписування із стаціонару. Кількість сходинок залежать від періоду, клінічних проявів та тяжкості перебігу захворювання. Поступовість навантаження при цьому забезпечується не тільки збільшенням кількості сходинок, але і способом їх подолання. Виділяють три способи лікувальної ходьби сходами:

I спосіб спрямований на полегшення сходження і спуску за рахунок приставляння однієї ноги до другої, яка вже стоїть на сходинці. Під час піднімання ноги виконується вдих, при приставлянні – видих. При цьому хворий тримається однією рукою за перила. Після піднімання на 1 марш і адекватній реакції на навантаження переводять на II спосіб.

Таблиця 3.35