3.4.3. Для дозування навантаження під час занять фізичними вправами

Толерантність до фізичного навантаження визначають під час діагностичного тестування зі зростаючим фізичним навантаження, яке виконується обстежуваним до появи ознак, що свідчать про неадекватність навантаження (досягнення порогової частоти серцевих скорочень, неадекватні зміни артеріального тиску, поява скарг, суб’єктивне бажання припинити виконання навантаження, негативна динаміка на ЕКГ тощо).

Застосування даних про толерантність до фізичного навантаження під час фізичної реабілітації вважають одним із найдосконаліших підходів у ЛФК.

Тестування проводять на велоергометрі, ергометрах човникового типу, на тредмілі. Їх можна здійснювати також шляхом сходження на сходинки, дозованого бігу, дозованої ходьби тощо. Під час тестувань орієнтуються на порогову потужність діагностичного навантаження або ж на частоту серцевих скорочень, яка спостерігалась при виконанні цього навантаження.

Дозування навантаження за пороговою фізичною працездатністю

М.Ю. Ахмаджанов (1980) рекомендує наступну схему тренування на велоергометрі. Першу процедуру починають із потужності 20-25 Вт. Швидкість педалювання – постійна, 60 обертів за 1 хв. Через кожні 4 хвилини роботи потужність навантаження збільшується на таку ж саму величину. Перехід до наступної потужності проводять після того, як переконуються, що хворий задовільно переніс 4 хвилини роботи (враховують дані контролю самопочуття, пульсу, артеріального тиску). Відпочинок під час процедури: 1-2 хвилин пауза спочатку через кожні 8 хв, потім через кожні 4 хв роботи. Під час першої процедури хворий виконує обсяг роботи, який відповідає пороговій потужності, що встановлена перед призначенням курсу лікування. Далі щодня тривалість тренувань збільшують на 1 хв.

Наприкінці кожного тренування протягом 1-2 хвилин проводять педалювання в довільному режимі з поступовим зменшенням навантаження для плавного завершення процедури. Закінчують заняття ходьбою залою в повільному темпі. У разі появи протипоказань навантаження припиняють до їх зникнення. Якщо стан хворого за 2 хвилини не нормалізувався, то навантаження припиняють. Чергове тренування дозволяється за умови зникнення патологічних реакцій. Хворим, у яких протягом 2-3 днів зберігалися прояви негативних реакцій, програму тренувань відміняють. На курс тренувань – 12-15 процедур.

У разі появи протипоказань навантаження припиняють до їх зникнення. Якщо стан хворого за 2 хвилини не нормалізувався, то навантаження припиняють.

Дозування навантаження за пороговою частотою серцевих скорочень

Дозування навантаження за пороговою частотою серцевих скорочень проводять за тією ж схемою, що і за пороговою фізичною працездатністю.

У вступному розділі процедури (3-5 хв) виконують розминку – педалювання в темпі 40-60 обертів на хвилину з потужність навантаження 25-40% від ЧСС під час порогової ергометрії. Потім темп доводять до 60 обертів за хвилину і потужність навантаження підвищують до досягнення розрахункової тренувальної частоти серцевих скорочень (ТЧСС).

У хворих, які виконали під час діагностичної велоергометрії субмаксимальне навантаження, ТЧСС відповідає їхній ЧСС. У разі виникнення протипоказань для продовження навантаження ТЧСС встановлюють нижче досягнутої на пороговому рівні на 20 уд. за хв.

Основну частину занять можна проводити і перемінним методом. Роботу виконують на рівні ТЧСС 4-5 хв, потім – 2-3 хвилини, коли потужність знижують на 50-70%. Таке чергування повторюють до закінчення часу основної частини. Час основної частини (t) автор пропонує розраховувати за формулою:

(хв).

У заключному розділі (5-6 хв) поступово знижують потужність навантаження та темп педалювання. На курс тренування – 12-15 процедур.

Такі тренування проводять під наглядом спеціально підготовлених працівників, які здійснюють контроль за самопочуттям, пульсом артеріальним тиском і володіють методами надання невідкладної медичної допомоги.

Замість велоергометра можна застосовувати біг, ходьбу та інші тренажери.

Тренування з урахуванням толерантності до фізичного навантаження не можуть замінити гімнастичних форм ЛФК. Вони повинні взаємно доповнюватись, оскільки перші з них в основному підвищують аеробну здатність організму, другі – вирішують спеціальні завдання.

Визначення динаміки досліджуваних показників фізичного стану при повторних обстеженнях дають можливість оцінити ефективність тренувальних програм.