3.2.2. Проба Руф’є

Останнім часом значного поширення набула проба Руф’є. Цьому сприяє доступність, легкість проведення, висока інформативність.

Методика проведення. У обстежуваного, який перебував у положенні лежачи протягом 5 хвилин, підраховують число пульсацій за 15 с (Р₁). Потім йому пропонують виконати 30 присідань за 45 с (присідаючи – руки вперед, встаючи – опускати їх). Після цього пацієнт лягає і йому підраховують пульс за перші 15 с (Р₁) і останні 15 с (Р₃) 1-ї хвилини після навантаження. Отримані результати підставляють у формулу:

.

Оцінку функціональних резервів серця проводять за таблицею 3.10.

Таблиця 3.10

Оцінка функціональних резервів серця

Оцінка функціональних резервів серця	Значення індексу Руф’є
Атлетичне серце	0,1 <
Серце середньої людини: дуже добре добре	0,1-5,0 5,1-10,0
Серцева недостатність
середнього ступеня	10,1-15,0
високого ступеня	15,1-20,0

Наприклад: Р₁ = 16, Р₂ = 26, Р₃ = 20

.

Висновки : індекс Руф’є = 5,8. Серце середньої людини: добре.

Індекс Руф’є-Діксона

Методика проведення проби – як і проби Руф’є.

Для оцінки проби використовують також індекс Руф’є-Діксона, який є варіантом попереднього:

індекс Руф’є-Діксона = /4Р₂ – 70/ + /4Р₃ – 4Р₁/.

Оцінка функціональних резервів серця:

0 – 2,9 – добрі

3,0-5,9 – середні

6,0-8,0 – нижчі від середніх

8,0 і вище – погані.

Використання проби Руф’є у практичній медицині. Результати проби дають можливість визначити резервні функціональні можливості серця. При цьому враховується вихідний рівень частоти серцевих скорочень, що (при відсутності захворювань) свідчить про економність роботи серця в стані спокою. Частота пульсу зразу після навантаження дає характеристику пристосувальної здатності серця до фізичного навантаження, а його частота в кінці першої хвилини – про швидкість відновних процесів серцево-судинної системи після навантаження. Проба може використовуватися з діагностичною метою, вона проста, доступна, високоінформативна, дає можливість оцінити результати фізичної реабілітації.

3.2.3. Проби зі зміною положення тіла

До функціональних проб зі зміною положення тіла відносять ортостатичну та клиностатичну проби.

Ортостатична проба полягає у вивченні змін частоти серцевих скорочень після переходу з положення лежачи у положення стоячи.

Методика проведення. У обстежуваного після 5-хвилинного перебування у положенні лежачи підраховують частоту пульсу за 15 с, потім пропонують повільно встати і вже в положенні сточи двічі підраховують пульс за 15 с: відразу після вставання (визначають безпосередньо реакцію на навантаження) та через 3 хвилини стояння (вивчають пізню реакцію).

Оцінка проби. Кожний з отриманих показників перемножують на 4, визначаючи частоту пульсу за 1 хв. Збільшення частоти пульсу на 10-16 ударів за хвилину після вставання та стабілізація її на рівні, підвищеному на 5-8 ударів, через 3 хвилини свідчить про задовільний функціональний стан симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Більш високий рівень частоти пульсу безпосередньо після зміни положення свідчить про підвищену чутливість, а через 3 хвилини – про підвищений тонус її, що притаманне недостатньо тренованим особам та особам з лабільною нервовою системою. Більш низький рівень частоти вказує на зниження чутливості та тонусу симпатичної і підвищення чутливості та тонусу парасимпаточної частини вегетативної нервової систем. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток тренованості. Такі особи менш чутливі до негативного впливу екстремальних ситуацій внутрішнього та зовнішнього характеру.

Клиностатична проба. Методика проведення. Її проводять у зворотній послідовності щодо ортостатичної. Після 5 хвилин стояння підраховують частоту пульсу за 15 с, потім обстежуваний повільно переходить у положення лежачи, і в цьому положенні 2 рази підраховують пульс за 15 с: відразу ж і через 3 хвилини перебування у положенні лежачи.

Оцінка проби: кожний з отриманих показників перемножують на 4 і порівнюють між собою. Нормальна реакція – зниження частоти серцевих скорочень на 8-14 ударів за хвилину одразу після переходу у положення лежачи і зменшення цієї реакції на 6-8 ударів через 3 хв. Більше зниження одразу після зміни положення свідчить про підвищену збудливість, а через 3 хв – про підвищений тонус парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, підвищення – про зниження її реактивності та тонусу.

Використання в практичній медицині. Проби зі зміною положення тіла найчастіше використовують для вивчення функціонального стану вегетативної нервової системи. Повторні проведення проб в процесі тренувань дають можливість попередити виникнення стану перетренованості, при якому порушення функціонального стану вегетативної нервової системи є однією з перших ознак. У ослаблених осіб проби зі зміною положення тіла можуть використовуватися для визначення функціонального стану серцево-судинної системи у той період, коли інші (більш інтенсивні) навантаження протипоказані.