2.4. Масаж

Масаж – засіб фізичної реабілітації, суть якого полягає в нанесенні тканинам організму дозованих механічних впливів руками масажиста, спеціальними апаратами чи пристосуваннями з лікувальною, оздоровчою, профілактичною метою. Основи масажу детально описані в підготовленому авторами підручнику

Л.О. Вакуленко  та ін. Лікувальний масаж (Тернопіль: ТДМУ, 2006 . – 468 с.) та в навчальному посібнику Л.О. Вакуленко  та ін. Атлас масажиста (Тернопіль: Укрмедкнмга, 2005. – 306 с.)

Контрольні питання та завдання до теми «засоби лікувальної фізичної культури»

Контрольні питання

1. Основні засоби лікувальної фізичної культури.

2. Фізичні вправи, визначення поняття.

3. Класифікація фізичних вправ.

4. Гімнастичні вправи, їх класифікація і характеристика.

5. Дихальні вправи, їх класифікація, вплив на організм, застосування.

6. Сучасні системи постановки дихання.

1. Спортивно-прикладні вправи, їх класифікація, характеристика.

2. Ігрові вправи, їх класифікація і характеристика.

3. Танці як засіб лікувальної фізкультури.

4. Трудові фізичні вправи, їх класифікація і характеристика.

5. Загартовувальні процедури, вплив на організм, їх класифікація і характеристика.

6. Масаж: визначення поняття, завдання, вплив на організм.

Завдання

1. Навчитися :

а) добирати, виконувати і проводити гімнастичні вправи відповідно до:

- анатомічної класифікації;

- виду навантаження;

- використання предметів та снарядів;

- впливу на організм;

- характеру вправ.

б) добирати, виконувати і проводити дихальні вправи відповідно до:

- характеру дихальних вправ (динамічні, статичні, дренажні тощо);

- класичної системи дихальних вправ;

- типів дихання (черевного, грудного, змішаного);

- режимів рухової активності;

- системи дихання за Бутейком, Стрельниковою, йогів тощо.

2. Підготувати реферат стосовно застосування різної постановки дихання в лікувальній фізкультурі (системи дихання за Бутейком, Стрельниковою, Йогів тощо).

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ХВОРИХ,

МЕТОДИ ЇХ ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКИ

3.1. Загальна характеристика функціональних проб і тестів

3.1.1. Обстеження хворих

Функцію органів і систем у більшості випадків оцінюють на основі обстежень в стані спокою. Характеристика функціонального стану організму і систем буде повною лише у тому випадку, коли поруч з даними, отриманими в стані спокою, враховуються і результати функціональних проб. Вивчення реакції на дозоване фізичне навантаження відкриває широкі можливості для об’єктивної оцінки фізичного стану людини та її працездатності. Це стосується як спортсменів, дозування навантаження у яких неможливе без визначення фізичної працездатності, так і хворих та осіб, що займаються фізичною культурою. Визначення фізичної працездатності при навантажувальних тестах має велике значення для оцінки серцево-судинної і дихальної системи, бо прихована коронарна недостатність хворих не проявляє себе клінічно та електрокардіографічно в умовах щоденного режиму. Резервні можливості серця можуть проявлятися лише під час роботи, яка за інтенсивністю перевищує звичні навантаження.

Для ефективного вивчення резервних можливостей і застосування фізичної реабілітації необхідно мати інформацію про хворого:

1. Стан здоров’я, його індивідуальні особливості.

2. Фізичний розвиток.

3. Функціональні можливості.

Для отримання указаної інформації необхідно:

а) вивчити:

– паспортні дані,

– анамнез життя,

– скарги та анамнез захворювання,

– фізкультурний (спортивний) анамнез;

б) провести об’єктивні обстеження:

– антропометричні обстеження,

– зовнішній огляд,

– вивчення стану органів і систем,

– додаткові методи обстеження,

– функціональні проби чи навантажувальні тести;

в) зробити висновки щодо:

- стану здоров’я,

- функціональних можливостей хворого.

Отриману інформацію доповнюють спеціальними функціональними тестами для оцінки окремих фізіологічних систем: серцево-судинної – електрокардіографія, ультразвукова діагностика, дихання – спірометрія, спірографія, пневмотахометрія, м’язової – електроміографія, міотонометрія та ін.

До спеціальних тестів також належать функціонально-руховий тест для оцінки ступеня рухових порушень і засвоєння навичок самообслуговування, тест на силову витривалість м’язів – спини, живота, м’язів згиначів, м’язів – розгиначів тощо. Після обстеження хворого визначається мета реабілітації. Вона повинна мати короткотермінові і довготермінові цілі.

Довготермінові (кінцеві) цілі повинні відображати очікувані результати фізичної реабілітації у разі її успішного завершення.

Короткотермінові цілі передбачають окремі види фізичної активності, якими повинен оволодівати хворий в процесі фізичної реабілітації та їх послідовність.

Обстеження необхідні для визначення режиму рухової активності, показаного хворому, його реабілітаційного потенціалу, визначення працездатності, має прогностичне значення. Їх проводить лікуючий лікар, лікар-реабілітолог чи лікар з лікувальної фізкультури. Методист (інструктор) з лікувальної фізкультури проводить фізичну реабілітацію відповідно до призначення лікаря, але він повинен бути ознайомлений з основними методами та засобами визначення функціональних можливостей хворого і використовувати окремі з них в процесі своєї діяльності.

Для визначення функціональних можливостей хворого необхідно знати види навантажувальних тестів, їх завдання, класифікацію, правила вибору, проведення і оцінки.