Класифікація дихальних вправ

№ за/п	Класифікація	Види
1	За впливом на організм	- загальні, - спеціальні
2	За ступенем м’язової активності	– статичні, - динамічні
3	За типом дихання	- грудний, - черевний, - змішаний
4	За ступенем опору	З натискуванням на грудну клітку: – під час видиху, - під час вдиху Із застосуванням опору підчас дуття
5	За призначенням	- для покращення відходження харкотиння, - для підвищення рухливості грудної клітки, - для попередження утворення плевральних спайок, - для полегшення роботи серця, травної системи
6	З відтворенням звуків	Звукова гімнастика
7	З дозованою затримкою дихання	Затримка дихання: - під час вдиху, - під час видиху
8	З класичною постановкою дихання	Вдих виконується носом на рахунок 1-2, видих носом (можна частково і ротом) на рахунок 1-2-3
9	З вольовим керуванням диханням	За системою Бутейка, Стрельникової, Йогів, Ци-гун тощо

Характеристика окремих видів дихальних вправ

Загальні та спеціальні дихальні вправи. Завданням загальних дихальних вправ є поліпшення легеневої вентиляції, зміцнення дихальних м’язів, нормалізації функціонального стану вегетативної нервової системи.

Спеціальні дихальні вправи сприяють вирішенню конкретних завдань, зумовлених клінічними проявами захворювання. Вони сприяють:

1) швидшому розсмоктуванню запальних інфільтратів;

2) попередженню розвитку ускладнень (плевральних спайок, ателектазів, гіпостатичних пневмоній, бронхоспазму, переходу захворювання в хронічний процес);

3) зменшенню спазму та поліпшенню прохідності бронхіального дерева, виділенню слизу та харкотиння;

4) відновленню нервово-регуляторних механізмів управління вегетативними функціями організму тощо.

Динамічні та статичні дихальні вправи. Прийнято вважати, що статичні дихальні вправи виконуються лише при участі дихальної мускулатури (діафрагма, міжреброві м’язи тощо). Їх найчастіше призначають особам з обмеженим функціональними можливостями та на початку процесу фізичної реабілітації. З цією метою застосовують вправи в рівномірному ритмічному диханні, зі сповільненням диханням, зі зміною типу дихання, фаз дихального циклу та глибини дихання.

Д инамічні дихальні вправи поєднуються з рухами голови, кінцівок, плечового пояса, тулуба (рис. 3.11 – 3.13). Застосовують вправи найчастіше з метою раціонального поєднання дихання і рухів, полегшення виконання окремих фаз або усього дихального акту, збільшення рухомості діафрагми, ребер, окремих частин або цілої чи однієї легені, розтягнення спайок в плевральні порожнині.

Рис. 3.13. Комплекс динамічних дихальних вправ.

Типи дихання. Статичне та динамічне дихання розрізняють за типом дихання. Воно буває грудне, черевне та змішане (повне). При повному типі дихання в процесі вдиху та видиху можуть брати участь основні та допоміжні дихальні м’язи (діафрагма, міжреброві м’язи, м’язи передньої черевної стінки, тулуба тощо). Допоміжна дихальна мускулатура – це м’язи, які, крім основної функції, у певних вихідних положеннях можуть виконувати функцію дихальної мускулатури. Так, при астматичному стані хворий спирається руками на ліжко, стіл чи що інше. При цьому, фіксуючи плечовий пояс, він створює умови для рухомості місць початку найширших м’язів спини, великих грудних та інших м’язів, які і виконують функцію допоміжних дихальних м’язів.

Грудний тип дихання виключає участь передньої черевної стінки та діафрагми в акті дихання. При черевному (діафрагмальному) типі дихання акцентується увага на рухах діафрагми та м’язів передньої черевної стінки.

Деякі автори заперечують допустимість використання черевного типу дихання (система дихання за К.П. Бутейком, І.Н. Стрельниковою та ін.). Разом з тим, Б.С. Толкачов та інші автори будують свою систему дихальної гімнастики на черевному типі дихання.

Дихальні вправи із застосуванням опору. З цією метою найчастіше застосовують натискування на грудну клітку та стискання її. Вони можуть проводитись під час видиху (для полегшення видиху чи стимуляції вдиху) та під час вдиху (для утруднення вдиху з метою зміцнення дихальної мускулатури). Для зміцнення дихальної мускулатури, попередження застійних явищ в легеневій тканині застосовують опір і під час дуття: дуття через губи, складені в трубочку, надування розтягнутих гумових кульок чи іграшок, дуття через довгу гофровану трубку чи трубку, занурену в банку з водою тощо. Величину опору необхідно обирати індивідуально. Так, ослабленим хворим пропонують видихати через трубку, занурену у банку з невеликою кількістю води, в процесі видужання стовпчик води в ній поступово збільшують.

За спеціальним призначенням дихальні вправи можуть застосовуватись:

- з метою підвищення рухливості грудної клітки: завдяки підвищенню рухливості окремих складових грудної клітки (ребер, діафрагми, суглобів хребта);

• для попередження утворення плевральних спайок: завдяки підвищенню рухливості парієтальних і вісцеральних листків плеври та розтягнення злук;

• з метою покращення вентиляції та кровообігу в легеневій тканині, полегшення роботи серця, зміни парціального тиску в черевній порожнині, масажу печінки;

- для зняття спазму бронхів та покращення відходження харкотиння (дренажні вправи).

Дренажні дихальні вправи можуть бути статичними (позиційний, пустуральний дренаж) або ж динамічним (супроводжуватися рухами кінцівок, тулуба).

Дренажні вправи використовують при різних захворюваннях дихальної системи, бо кожне з них супроводжується виділенням більшої чи меншої кількості секрету, який обов’язково необхідно видалити. Секрет, що залишається, підтримує захворювання і може стати причиною його рецидивів. Лише дренажні вправи сприяють ефективному прискоренню відходження харкотиння.

Правила дренування. Вид дренажних положень залежить від локалізації патологічного процесу. Під час виконання динамічних чи статичних дренажних дихальних вправ тілу надається таке положення, щоб ділянка легені, яка дренується, була розміщена над коренем легень. При верхівковій локалізації – це положення стоячи, з незначним нахилом тулуба вбік-уперед, при нижньочастковій – з піднятим тазовим та опущеним головним кінцем, в середній частці правої чи в язичку лівої легені – на здоровому боці (рис. 3.14). Дренаж поліпшується при виконанні у цей час прийомів переривчастої і безперервної вібрації та стискання грудної клітки під час видиху.

Р ис. 3.14. Схема дренажних положень для всіх сегментів легень (за Кендигом).

Вправи з відтворенням звуків – звукова гімнастика. Застосовується для полегшення чи утруднення видиху, зміцнення дихальної мускулатури, контролю тривалості окремих фаз дихання. Хворим рекомендують промовляти різні звуки чи букви: голосні, приголосні та їх поєднання (пш-ш-ш-ш , ха-ха-ха, ух-х-х-х та ін.). Промовляння звуків використовується і для відновлення акту ковтання, промовляння звуків, рухів жувальної і мімічної мускулатури при неврологічних захворюваннях (неврит лицьового нерва, інсульт тощо).

Вправи з дозованою затримкою дихання. Спеціальні дихальні вправи з подовженим вдихом та затримкою дихання на вдиху чи після нього переважно збуджують рецептори симпатичної частини вегетативної нервової системи. Навпаки, дихальні вправи зі збільшенням тривалості фази видиху і затримкою дихання на видиху чи після нього діють переважно на рецептори парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи.

Виявлення на ранніх етапах дискоординації в діяльності симпатичної та парасимпатичної частин вегетативної нервової системи дає змогу запобігти розвитку патологічного процесу шляхом специфічного і диференційованого призначення спеціальних дихальних вправ, а саме: в разі переважання функцій симпатичної частини показані дихальні вправи з оптимальною затримкою дихання на видиху, а при переважанні функцій парасимпатичної частини – на вдиху. Після досягнення координації функції між симпатичною та парасимпатичною частинами показані такі дихальні вправи: вдих – затримка дихання на вдиху, видих – затримка дихання на видиху (В.В. Клапчук та співавт., 1995).

Так, при захворюваннях органів дихання, травлення та серцево-судинної системи (бронхіальна астма, хронічний бронхіт з астматичним компонентом, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки з гіпермоторною дискінезією, нейроциркуляторна дистонія за гіпотонічним типом), де в період загострення підвищується тонус парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, показані дихальні вправи, спрямовані на збільшення тривалості вдиху і затримку дихання на вдиху (крім бронхоспазму, де показане поверхневе дихання з оптимальною паузою на видиху).

Види дихальної гімнастики, їх характеристика

Зовнішнє дихання є фізіологічною реакцією організму, якою можна керувати завдяки вольовим зусиллям: людина може за своїм бажанням чи за вказівкою методиста затримати дихання, дихати поверхнево, глибоко, часто чи сповільнено. Вольове керування диханням використовують у дихальних вправах індійських йогів, у системі Чжун Юань цигун та інших оздоровчих системах. Цей принцип застосовано у методах вольової ліквідації глибокого дихання К.П. Бутейка.

Залежно від стану хворого можна використовувати різні методики дихальних вправ. Загальне правило для них – активація видиху, що дає можливість цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл.

Класична дихальна гімнастика. В ній використовують всі типи дихання: грудний, черевний і змішаний. В гармонійно повному дихальному акті беруть участь усі дихальні м’язи (діафрагма, міжреброві м’язи, черевний прес). Діафрагма – найсильніший дихальний м’яз для вдиху, м’язи передньої черевної стінки – для видиху. При черевному типі дихання під час вдиху передня черевна стінка повинна дещо випнутися (при цьому діафрагма сплощується, натискаючи на внутрішні органи), а під час видиху – втягнутися (при цьому скорочуються м’язи передньої черевної стінки і діафрагма набуває знову куполоподібної форми). Поглиблене дихання має значний вплив на кровонаповнення серця і загальний кровотік, тому дозування повинне бути індивідуальним.

Під час виконання вправ, які сприяють розширенню грудної клітки (піднімання, відведення, розгинання рук, розгинання та нахилів тулуба), виконується вдих, під час «стискання грудної клітки» (приведення рук до тулуба, нахилів тулуба вперед) – видих.

Черевному типу дихання краще вчитися в положенні лежачи на спині, зігнувши ноги та поклавши руки на живіт.

Вдих виконується обов’язково носом, бо при цьому не тільки зволожується, зігрівається та очищується повітря, але – що особливо важливе – подразнюються рецептори слизової носа, які стимулюють фізіологічний початок дихального акту. Видих виконують носом (можна і ротом), він дещо триваліший від вдиху (на рахунок 1-2 – вдих, 1-2-3 – видих).

Відношення дихальних вправ до загальнозміцнювальних може бути 1:1, 1:2,1:3, 1:4, 1:5. Якщо це співвідношення не визначене, то керуються правилами постановки дихання при виконанні фізичних вправ.

Дихання за методом К.П. Бутейка. В методиці К.П. Бутейка універсальний комплекс дихальних вправ, спрямований на розвиток поверхневого рідкого дихання, а також на розвиток здатності людини поступово збільшувати час затримки дихання як на вдиху, так і на видиху, як в стані спокою, так і при фізичному навантаженні.

Дихання за методом А.Н. Стрельникової. В методиці дихальної гімнастики за А.Н. Стрельниковою застосовується короткий і різкий вдих носом, який виконується під час рухів, що «стискають» грудну клітку (під час зведення перед грудьми рук, зігнутих в ліктьових суглобах, нахилів тулуба вперед тощо).

Дихальна гімнастика Йогів. Гімнастика Йогів включає вправи (асани), під час яких затримується дихання та очищаюче глибоке дихання, в якому послідовно черевний тип дихання переходить у грудний. Йоги попереджують: якщо діти не дихатимуть через ніс, то не отримають достатньо розумового розвитку, оскільки носове дихання стимулює нервові закінчення всіх органів, що знаходяться в носоглотці.