6. Медико-гігієнічне навчання та виховання населення. Формування здорового способу життя

«У нашому розпорядженні дев’ять лікарів, які завжди готові допомогти у створенні прекрасного здоров’я. Вони гарантують стовідсотковий успіх. Вони ніколи не завдають шкоди пацієнту, хоч пацієнт, не розуміючи користі, часто ігнорує їх. Вони завжди готові допомогти нам. Це сонячне світло, свіже повітря, чиста вода, природне харчування, голодування, фізичні вправи, відпочинок, хороша постава, розум» (Поль Брегг, 1991).

Медико-гігієнічне навчання та виховання. Важливим засобом медико-соціальної реабілітації є медико-гігієнічне навчання та виховання населення. Його завдання:

- формування усвідомленого ставлення громадян до здоров’я як найвищої людської цінності;

- формування здорового способу життя: збереження та зміцнення здоров’я;

- первинна та вторинна профілактика захворювань;

- збереження працездатності, досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя – раціональний режим і гігієнічна поведінка людини в побуті, під час навчання, на виробництві.

Формування здорового способу життя – важливе завдання держави, суспільства, різних відомств і служб, громадських організацій. В реалізації програм здорового способу життя беруть участь заклади охорони здоров’я, а також – виховні та освітні заклади, спортивно-оздоровчі організації, засоби масової інформації. Проводяться вони і за місцем роботи та проживання громадян. Основні напрямки їх діяльності спрямовані на формування усвідомленого ставлення громадян до здоров’я, поліпшення якості життя, профілактику та подолання тютюнокуріння, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму; розвиток фізичної культури; організацію дозвілля, статеве виховання; поліпшення стану психічного здоров’я населення.

Основний засіб формування здорового способу життя – медико-гігієнічне навчання та виховання населення. Вони, насамперед, повинні бути спрямовані на формування позитивної мотивації щодо дотримання здорового способу життя.

Медико-гігієнічне навчання повинно проводитись серед:

- здорових людей з метою профілактики захворювань та поліпшення якості життя;

- хворих людей, які вперше захворіли з метою прискорення видужання, відновлення попереднього стану здоров’я, попередження переходу захворювання в хронічну форму, підтримання працездатності;

- хворих на хронічні захворювання без постійної втрати працездатності з метою навчання способу життя при наявних захворюваннях, збереження здоров’я та працездатності, попередження рецидивів захворювання, зменшення їх кількості та тяжкості перебігу, попередження виникнення інвалідності;

- хворих з постійною втратою працездатності – з метою сповільнення прогресування захворювання та досягнення його зворотного розвитку, адаптації інваліда до соціально-побутових умов життя, а у випадку часткового збереження працездатності – і до виробничих умов.

Форми медико-гігієнічного навчання: індивідуальна, малогрупова, групова, масова.

Методи медико-гігієнічного навчання: усний, друкований, наочний. Вони можуть використовуватися кожен зокрема, але краще – коли поєднуються між собою.

Засоби медико-гігієнічного навчання та виховання: спеціальні пам’ятки-рекомендації хворим; індивідуальні бесіди лікарів та медичних сестер; лекції та бесіди; кутки здоров’я, санітарні листівки, агітаційні плакати, схеми, діаграми, статті в періодичній пресі, випуск популярної літератури; освітні програми по радіо та на телебаченні, документальні кінофільми; школи здоров’я, цикл яких складається з 5-7 лекцій, які бажано супроводжувати спеціально підібраними кінофільмами; на них може бути присутня велика кількість хворих; їх створюють при лікувальних, навчальних закладах, на підприємствах.

Важливе значення мають об’єднання родичів та хворих з однаковими захворюваннями: з цукровим діабетом; ті, які перенесли оперативне втручання з приводу раку молочної залози; дітей, хворих на дитячий церебральний параліч та їх родичів; анонімних алкоголіків тощо. Об’єднання функціонують під контролем лікувально-профілактичних закладів. Особливо великий вплив мають: хворі з позитивними результатами медико-соціальної реабілітації та ті, що займають активну життєву позицію в цьому процесі; обмін досвідом між хворими; зустрічі з медичними працівниками; колективний відпочинок хворих.

Значного поширення набули просвітні програми, семінари, безкоштовні консультації, в тому числі анонімні, спрямовані на зменшення шкоди від наявного захворювання та вживання наркотиків (у останніх – передусім, для попередження зараження ВІЛ-інфекцією); університети здоров’я, які найчастіше використовують на післястаціонарному етапі реабілітації хворих.

Медико-гігієнічне навчання повинно проводитись на всіх етапах реабілітації і відповідати характеру захворювання та індивідуальним особливостям хворих. Особлива роль належить дільничним та сімейним лікарям і медичним сестрам.

Християнська етика. Важливе значення у вихованні населення, формуванні здорового способу життя та збереженні здоров’я має виховання в дусі християнської моралі.

Основою моральної доктрини християнства є біблійні моральні установи, сформульовані ще у Старому Завіті у вигляді Закону або Заповідей Божих, дотримання яких є для християн необхідною, елементарною вимогою моральної поведінки.

Згідно із Заповідями, центром людської моральності має стати побожність – праведне Боговшанування та Богопоклоніння, що породжує низку позитивних моральних якостей: віру в Бога, надію на нього, смирення, відсутність користолюбства та щедрість, шанобливе ставлення до навколишніх. В шести останніх Заповідях викладені моральні обов’язки людини щодо свого ближнього і себе самого: вшановувати батьків, вважати священним здоров’я та життя кожної людини, поважати святість шлюбного союзу, не зазіхати на власність свого ближнього, бути щирим та правдивим щодо нього. Відродження і прищеплення християнських чеснот у наших умовах має велике значення в підтриманні і збереженні здоров’я. Релігія вчить не порушувати закони, від яких залежить здоров’я і працездатність.

Порушуючи правила християнської моралі, людина, насамперед, руйнує саму себе, але, на жаль, розуміння цього приходить занадто пізно.

Медичні працівники повинні більш глибоко вивчати набутки та закони християнської моралі. Виховання в дусі християнської моралі вчить медичного працівника виконувати Божу настанову – бути милосердним самарянином. Бути добрим, чуйним до інших повинно стати елементарною вимогою моральної поведінки. Необхідно завжди пам’ятати головне правило практичної моралі: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм» (Мт. 7-12).