Танцетерапія

Музика має здатність захоплювати своїм ритмічним строєм. Властивість музики активно стимулювати і регулювати рухи нашого тіла робить її незамінним помічником в танцетерапїї, лікувальній ритміці, в лікувальній фізичній культурі.

Як тільки зазвучали перші звуки танцювальної музики, напевно, не знайдеться жодної людини, яка б залишилася байдужою до танцю. Всі усміхаються, один стоїть хитає в такт головою, інший поводить пле­чима, тупає ногою, переступає з ноги на ногу в такт музики. В цьому магічна сила музики: стимулювати активну м’язову діяльність.

Молодь, як правило, вважає та­нець за найкращу, найрадіснішу забаву, любить його. Молоді імпонують як народні, так і сучасні танці в повільному, швидкому, надзвичайно швидкому ритмі. Людина старшого віку під час танцю поринає в спогади про свою щасливу і радісну молодість. Ця категорія людей більше полюбляє класичні повільні танці, однак вони не проти приєднатися до швидких народних танців разом з більш молодими. Це супроводжується вираженими позитивними емоціями.

Вокалотерапія

Існує групова та індивідуальна вокалотерапія (співання) – ефективний метод активної музикотерапії. Перевагою останнього є поєднання музи­ки з тілесною сферою: функціями гортані, шийної мускулатури ле­гень, діафрагми. Під час співу вібрація певної частоти і тривалості поширюється і по всьому тілу. Для кожного народну характерні свої мелодії національних пісень, свій спів під час молитви.

3. Психологічна реабілітація Загальні та спеціальні психотерапевтичні заходи

У час соціально-економічної нестабільності, погіршення стану екології, розширення масштабу техногенних катастроф підвищується кількість нервово-психічних захворювань, збільшується питома частка порушень нервово-психічного стану у розвитку і перебігу соматичних хвороб. Тому на сьогодні важливу роль в лікуванні названих захворювань відводять психотерапії.

Психотерапія – це метод лікувального впливу лікаря на психіку хво­рого за допомогою слова через другу сигнальну систему для терапії нервово-психічних та соматичних хвороб.

Психотерапія проводиться залежно від характеру за­хворювання, віку пацієнта, типу вищої нервової діяльності хворого, індивідуальних особливостей характеру, темпераменту, особли­востей медичного закладу, де проводиться лікування (стаціонар, поліклініка, санаторій, в домашніх умовах), типу психологічної реакції особистості на хворобу.

Диференційована психотерапія приводить до активації збережених і скорегованих рис особистості, змін установок, ставлення до хвороби, переорієнтації та відновлення соціальних контактів.

При оцінці типів психологічної реакції особистості на хворобу виділяють нормальні (адекватні) та патологічні (невротичні) психологічні реакції. Розрізняють три типи адекватної реак­ції (нормальна, середня і підвищена) і п’ять типів патологічної реакції (кардіофобічний, депресивний, іпохондричний, істеричний, аназогнозичний (заперечення хвороби)).

Психотерапія поділяється на загальну та локальну (спеціальну) психотерапію.

Загальна психотерапія – весь комплекс психічної дії на хворого з будь-якими захворюваннями, який спрямований на підвищення його сил для боротьби з хворобою, на створення охоронного відновного ре­жиму, що виключає психічне травмування і ятрогенію.

Всі спеціальні методи психотерапії можна умовно поділити на три види терапії:

1. Раціональну психотерапію.

2. Сугестивну психотерапію.

3. Аналітичну психотерапію.

Використовують й інші методи: психофізичне тренування, колективну психотерапію та ін.

Раціональна психотерапія – логічно обґрунтована або роз’яснювальна психотерапія, яка проводиться лікарем в активному стані кори голов­ного мозку.

Сугестивна психотерапія – спосіб психічного впливу лікаря на хво­рого за допомогою мовного навіювання. Навіювання – певна схильність до підкорення і зміни поведінки не на основі розуміння, логічних доказів чи мотивів, а по одній лише вимозі, яка виходить від людини, яка наказує. Це цілком нормальна властивість людської особистості, яка у різних людей виявлена по-різному.

Поняття сугестивної психотерапії включає навіювання:

а) що проводиться в стані бадьорості (неспання);

б) навіювання в стані гіпнотичного сну.

Аналітична психотерапія – проведення хворим під контролем лікаря психоаналізу свого стану та дій.

Психотерапія широко використовується для лікування як психічних, так і соматичних захворювань.

Ефективна психотерапевтична реабілітація може бути досягнута при використанні за спеціальними показаннями таких психотерапевтичних заходів:

- створення психотерапевтичного клімату реабілітаційної спрямованості в реабілітаційному закладі серед хворих, медичного та обслуговуючого персоналу, працівників лікувально-трудових майстерень, в сім’ї тощо;

- розроблення індивідуальної, орієнтованої на особистість «малої» психотерапії, яка являє собою комплекс впливу спеціально навченого медичного персоналу на особистість хворого з метою мобілізації його компенсаторних можливостей для боротьби із захворюванням;

- застосування групової психотерапії, яка може використовуватися у всіх її формах, найчастіше – дискусійній;

- надання психотерапевтичної спрямованості усім заходам медичної реабілітації з метою створення позитивної домінанти на кожний вид лікування (метод психотерапевтичного потенціювання);

- використання раціональних психотерапевтичних заходів (групових, індивідуальних) при проведенні побутової, професійної, соціальної реабілітації;

- проведення психофізичного тренування – методу самовпливу на організм за допомогою: зміни м’язового тонусу, регуляції дихання, образного уявлення нормального функціонування органів, мовного підкріплення дій з метою нормалізації психофізичного потенціалу і адекватної реакції на подразники;

- заняття психогімнастикою з використанням ритміки, пантоміми, танців;

- залучення хворих до бібліотерапії з використанням спеціально підготовленої літератури, альбомів, які відображають конкретні досягнення в реабілітації окремих пацієнтів в даному лікувальному закладі;

- проведення культотерапевтичних заходів у вигляді колективних переглядів кінофільмів, спектаклів, літературних диспутів за спеціально підібраною тематикою з наступним обговоренням і за активної участі хворих в їх підготовці;

- організації клубів «колишніх пацієнтів» з проведенням різних форм групової психотерапії і психокорекції (раціональна психотерапія, культотерапія, музико-, вокалотерапія, автогенне тренування, корекція міжособистісних відносин, взаємодопомога і взаємовплив тощо) з використанням гурткової системи роботи, застосуванням самоуправління для формування реабілітаційної перспективи, відновлення і збереження особистого та соціального статусу;

• залучення хворих до спортивних заходів (тренувань в реабілітаційному закладі, спортивному клубі, участі в змаганнях місцевого, обласного, державного та міжнародного рівнів) з адаптованих видів спорту.