4.4. Оцінка ефективності реабілітації

Ефективність медико-соціальної реабілітації є основним показником якості роботи терапевтичної служби ЛПУ та медико-соціальної експертної служби. Враховують медичний і соціально-економічний ефект реабілітації.

Медичними критеріями диспансеризації і оздоровчих заходів є динаміка патологічного процесу: одужання, покращення (перехід з тяжкої в більш легку форму захворювання, відсутність загострень, рецидивів тощо), без змін.

Економічний ефект полягає в скороченні захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та інвалідністю у кожному випадку в грошовому вигляді, вартістю товарної продукції, створеної хворим, за винятком затрат на лікування. Ще більш значний непрямий економічний ефект створюється від скорочення кількості хворих, які потребують після лікування працевлаштування, а також термінів лікування і адаптації до праці.

Соціальний ефект залежить від виду відновлення працездатності.

Види відновлення працездатності хворих та інвалідів:

• адаптація на попередньому місці;

• реадаптація – робота на новому робочому місці зі зміною умов праці, але на тому ж підприємстві;

• робота зі зниженим фізичним навантаженням відповідно до набутої нової кваліфікації, близької до попередньої;

• перекваліфікація на тому ж підприємстві при неможливості реалізації попередніх умов;

• перекваліфікація в реабілітаційному центрі з наступним влаштуванням на роботу за новим фахом.

Ю.В. Вороненко, В.Ф. Москаленко (2000) для оцінки якості лікування рекомендують шкалу оцінки стану здоров’я пацієнта після закінчення лікування та реабілітації (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Шкала оцінки стану здоров’я пацієнта після закінчення лікування та реабілітації

(оцінка якості лікування, %, Ю.В. Вороненко, В.Ф. Москаленко, 2000)

Очікувані результати лікувально-профілактичного процесу та реабілітації практично відсутні	0
Незначне покращення стану здоров’я при явних відхиленнях результатів параклінічних досліджень від нормативних значень	50
Досягнуто очікуваних результатів лікувально-профілактичного процесу та реабілітації, проте спостерігаються помірні відхилення результатів параклінічних досліджень від нормативних значень	75
Отримані результати лікувального процесу та реабілітації повністю відповідають очікуваним результатам	100

5. Посадові вимоги до осіб, причетних до реабілітації хворих

5.1. Функціональні обов’язки осіб, причетних до реабілітації Функціональні обов’язки лікаря-реабілітолога

Реабілітація, по суті – це практичне здійснення оптимальної для кожного пацієнта програми, що забезпечує створення для нього найбільш сприятливих фізичних, психічних та соціальних умов. Важлива роль в ній відводиться активному впливу на особистість хворого шляхом організації відповідного способу життя, відновлення втраченої чи ослабленої особистої значущості індивіда, тому на лікаря та спеціаліста з фізичної реабілітації покладені завдання медичної, соціальної та трудової реабілітації, оскільки ці складові реабілітації тісно пов’язані між собою, а відсутність хоча б однієї з них не дасть можливості досягнути бажаного результату.

Лікар-реабілітолог (лікар з лікувальної фізкультури чи лікуючий лікар) залежно від існуючого захворювання чи травми, загального стану хворого, періоду, тяжкості перебігу захворювання чи наслідків травми, статі, віку, професії, функціональних можливостей і фізичної працездатності організму визначає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації і призначає:

• засоби реабілітації, послідовність їх застосування;

• руховий режим;

• час, обсяг, вид, період та етап реабілітації.

Крім цього, лікар-реабілітолог:

• бере участь у роботі реабілітаційної комісії;

• у стаціонарі та поліклініці проводить огляд і відбір хворих, які потребують реабілітації, разом з лікуючим лікарем складає Індивідуальну програму реабілітації хворого для осіб, які хворіють тривалий час, і бере участь у підготовці документів при первинному направленні хворого на МСЕК;

• забезпечує реалізацію Індивідуальної програми реабілітації інвалідів у відділеннях відновного лікування лікувально-профілактичного закладу та обласних лікарнях реабілітації; співпрацює з реабілітологами МСЕК, інформує їх про хід і ефективність проведеного відновного лікування хворим та інвалідам;

• спільно із заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності здійснює постійний контроль за якістю та ефективністю проведених реабілітаційних заходів, співпрацює з лікарями відновного лікування лікарень реабілітації; вирішує проблеми соціально-трудової реабілітації хворих та інвалідів за рахунок співпраці з Фондом соціального захисту інвалідів та Центром зайнятості населення;

• розробляє пропозиції щодо покращення якості медичної та соціальної реабілітації хворих та інвалідів в лікувальних закладах та подає їх головному лікарю; веде відповідну документацію та складає звіти за визначеним регламентом;

• постійно підвищує свою професійну кваліфікацію та рівень реабілітаційних знань.