Тема 1. Вступ. Філософія як специфічний тип знання.

Питання:

Філософія в системі культурі

Філософія в системі культурі

Філософія є теоретичною основою світогляду. Якщо світогляд є спосіб, характер духовної орієнтації людини в навколишній дійсності, сукупність філософських, економічних, соціально-політичних, етичних і т.п. поглядів, переконань, ідеалів, то філософський світогляд як теоретично обгрунтована система загальних поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому становлять основу світогляду в цілому. Філософія узагальнює досягнення всієї світової культури, всесвітньо-історичної практики і позиція, є духовною квінтесенцією, самосвідомістю епохи (Гегель, Маркс). Вона виступає світоглядної, і методологічною основою будь-якої діяльності. Філософія є не тільки вчення про загальні принципи буття і пізнання, а й знаряддя послідовної зміни дійсності в цілях звільнення людини від усіх видів експлуатації і гноблення, в інтересах розвитку особистості, задоволення матеріальних і духовних потреб людей, творення суспільства соціальної справедливості.

Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства - всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури: - пов’язаний з істиною - предмет науки - пов’язаний з красою - предмет мистецтва - пов’язаний з визначенням добра і зла - предмет філософії

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності. філософії

Філософія як світогляд і система знання є надбанням духовної культури кожного народу та кожної історичної епохи. Водночас її можна назвати вищим досягненням, узагальненням та самоосмисленням вселюдського досвіду, знання й культури. Адже недаремно Цицерон говорив, що „філософія – то культура розуму”. Якщо уявити собі всі досягнення людства у вигляді піраміди, то духовно-інтелектуальною верхівкою цієї піраміди має бути саме філософія, що зі своєї висоти споглядає весь пройдений людством шлях, всі його колізії, драми та сподівання. Вона задає смисложиттєві орієнтири людству, кожному народові й кожній людині. Іншими словами, філософія виконує впродовж усієї історії відповідні, притаманні їй функції. Серед них можна виділити такі: 1.  Рефлексивно-критична – філософія виникає і завжди функціонує передусім як критика усталених уявлень та думок, здорового глузду, що грецькою позначається як doxa (докса). Тим-то філософія завжди була і є “парадокса”, парадоксальною думкою, що підноситься над здоровим глуздом, уявленнями більшості. У роздумах про світ і світоглядні проблеми філософія не посилається на „думку авторитету” – політичного, релігійного чи навіть філософського.   Для   неї   найвищим   аргументом   є „Авторитет Думки”. В цьому плані кредо всіх філософів висловив давньогрецький мислитель Аристотель, маючи на увазі свого вчителя Платона: „Любий мені Платон, але Істину я люблю більше”. Для філософських роздумів притаманна рефлексія, тобто не безстороннє розмірковування, а осмислення, з одного боку, сутності світу  і речей, а з іншого – усвідомлення, вираження й розуміння людиною свого власного стану й ставлення до цих речей і світу, а також до суджень про них. Зрозуміло, що в такому разі думки не можуть збігатися з попередніми міркуваннями, що і спонукає до подальших пошуків істини. Тим-то для справжньої філософії притаманний плюралізм (множинність) позицій, думок, ідей, концепцій, що визнаються однаково важливими та рівноцінними. 2. Світоглядна – тут філософія, як це видно з попереднього викладу, постає як специфічний світогляд, а саме як теоретичне узагальнення людиною свого ставлення до світу й визначення смислу життя. 3. Методологічна – філософія виконує функцію теорії загальних методів науки і настанов практичного життя людини. 4. Гносеологічна – філософія є загальною теорією знання та пізнання, тобто з’ясовує загальні закономірності процесу пізнання як засобу досягнення істини, визначає пізнавальні можливості людини. 5. Педагогічно-виховна – філософія з часу свого зародження й до наших днів є педагогічною дисципліною, оскільки вона може функціонувати лише в процесі навчальної діяльності (учитель – учень), із залученням відповідних дидактичних прийомів та засобів для плекання розуму. Саме так і розвивалася філософія, зокрема, в стародавній Греції (Піфагорійська школа, Платонівська Академія, Аристотелів Лікей…) Філософія постає як наука життя, а її творці – як мудрі вчителі людства. Саме через цю функцію філософія як навчальна дисципліна охоплює найбільшу масу молодих людей і через них забезпечує своє неперервне буття. 6. Культуротворча (людинотворча) – наведені вище й інші функції філософії у своїй сукупності можна визначити як такі, що, з одного боку, постають як невід’ємні структурні елементи живого організму культури, а з іншого – як чинники її формування. Тим-то вони спрямовані й на формування    самої   людини    через    вироблення    її смисложиттєвих настанов і залучення до вищих духовних цінностей, акумульованих і осмислених у філософських ученнях минулого і творах сьогочасних мислителів. Отже, підсумовуючи викладену тему, слід сказати, що філософія зародившись у надрах стародавнього суспільства, що досягло відповідного соціально-економічного стану, рівня освіти й демократії, продовжувала функціонувати на всіх етапах історичного розвитку. Вона через своїх речників задавала вищі духовно-культурні орієнтири, до яких прагнуло людство й кожна окрема людина у здійсненні свого життєвого покликання й універсально-світового призначення.