Баптисти обмежують себе в спілкуванні і згромаджуються тільки з одновірцями.

Ця байка явно йде проти дійсності, тому-що у школах, університетах на роботі у дома ми завжди маємо відносини з навколишніми чи то християни чи протилежні першому, більше того ми маємо зв’язки і з різними деномінаціями та конфесіями.

Справжня ціль не в тому, щоб перейняти, а втому, щоб зрозуміти чужі форми, пізнати і прийняти позитивну сутність чужого духу, також нравственно з’єднатися з ним в ім’я вищої всесвітньої істини. В сутності необхідне примирення, а сутність цього примирення є саме Бог, і істинне примирення є в тому, щоб не по людяності, а саме по божому реагувати на зовнішнє(противника).

Баптисти – це люди відкриті до спілкування та зовнішніх контактів. Більше того ціль нашого згромадження не дозволяє нам лишатися в тіні, або у замаскованності та відлюдді. Інша справа коли навколишні дізнавшись про наше віросповідання(дисципліну), самі відвертаються, боячись бути втягнутими у підпільну секту. Тому ми намагаємося завжди бути на видному місці, щоб знищувалися всілякі вигадки нерозважливих осіб.

Люди очікують від релігії відповідей на питання котрі заховані в таємниці людського буття, котрі тепер як і тоді глибоко турбують серця людей, і якщо наша віра має відповіді, питання вони не лякають і релігія припиняє бути опіумом для навколишніх, - ось це було важливим і є незмінним сьогодні.

Міф-четвертий

Баптистам заборонено відвідувати світські мироприємства або заклади.

Це також перебільшення яке збудоване ні на чому. Тут не має нічого без нравственного чи то не цнотливого, провадити виховано свій вільний час. Відвідування кінотеатрів, концертів, бібліотек, музеїв, театрів, виставок тощо, не має в собі якоїсь хибності. Звичайно це не повинно керувати нами, або займати перше місце в нашому розвитку. Світ впливає на нас, а чи ми впливаємо на сутність зовнішнього? Людська гріховна природа може проголошувати, що духовно – соціальні реформи на поліпшення світу, з нашого боку, абсолютно не можливі. Але це не так(це лише факт, що не може бути абсолютного чи – то ідеального методу для внутрішнього прогрессу змін. Хтось якось сказав, що Бог стоячи біля дверей серця використовує особливий стук для кожного) хай ми не станемо вище за меценатів цього світу(Біл Гейц виділив зі свого бюджету 25 000 000 доларів, дітям сиротам у Африку, все ж ми несемо нову психологію людських буденностей, а саме неба, і це не тимчасово, а стабільно, бо це має своє місце у вічності.

Ми живемо в цьому світі(Бог лишив нас у цьому натовпі, з ціллю… Івана 17), тому відрізнятися повинно не релігійністю чи фарисейством, а внутрішньою добротою та плодовитістю відносин з оточуючими. Наше світло повинно наповняти темряву, а сіль повинна пронизувати гниюче м'ясо. Лампа не принесе користі якщо вона захована, рівно і сіль якщо лежить у підвалі. Тотожно і баптизм не має триматись над оточуючим їх суспільством, котре ми не в змозі виправити, але потрібно включатися в цю масу. Павло казав: «для грека був як грек…», ми повинні світлу дозволити сіяти (як виходили, так і виходити за стіни церкви)бо інакше сутність цієї віри втрачається.

Я б навіть сказав би, що наші опоненти в чомусь праві. Ми критикуємо насилля цього світу, його розбещеність, матеріальну ненаситність і т. д. «Світ деградує» - кажемо ми хитаючи головами, але чия це провина, кого винуватити? Розумієте коли дім темний в момент ночі, це не його проблема дому, це трапляється коли сонце сідає. Виникає питання: «де світло?».

Коли м'ясо споганилось і стало не придатним для їжі, не розумно винуватити в цьому м'ясо, і знову питання: « де ж сіль?». Це мусить мотивувати нас. Світло і сіль є сильними опонентами цього міфу.

Міф - п’ятий