2.2 Державний сектор економіки і його роль

Поняття "державний сектор" розглядається як сукупність економічних об'єктів, сформованих на основі або за участю державної власності (підприємств, установ), стосовно яких можливе здійснення управління суб'єктами державної та місцевої влади.

Економічні причини зростання державного сектора пов'язані з необхідністю усуспільнення деяких видів людської діяльності, що виникає внаслідок особливостей функціонування тієї чи іншої формації. У ринковій економіці держава (і державний сектор як елемент державного регулювання) вирішують задачі компенсування "провалів" ринку, прагнення ринкової економіки до монополізації, проблеми виробництва суспільних товарів, екстерналій, інформаційні проблеми. Крім того, за допомогою державного регулювання і державного сектора підтримується економічна система в цілому.

У сфері державного регулювання в Україні пріоритетними напрямками мають стати макроекономічне планування і довгострокові програми модернізації національної економіки, орієнтовані на створення сприятливих умов для зростання виробництва, забезпечення суспільних потреб і соціальних гарантій. У сфері державного підприємництва держава повинна стати конкурентоспроможним власником, який виконує підприємницькі функції в рамках окремих підприємств.

Якщо донедавна політика держави в питаннях управління державним сектором економіки була спрямована на приватизацію і характеризувалася відсутністю стратегії розвитку державного сектора економіки, то зараз вона має бути переорієнтована на забезпечення умов для його ефективного функціонування, з урахуванням напрямку розвитку окремих областей, регіонів, підприємств, важливості того чи іншого об'єкта для економіки країни. Потрібний зважений диференційований підхід у питаннях інвестування і реінвестування, банкрутства та санації, податкового тиску і дивідендної політики.

Формування політики подальшої приватизації великих стратегічних підприємств має відбуватися з урахуванням попиту і пропозиції, а також ситуативних умов прискорення глобалізації, коли гостро постає питання необхідності розмежування понять економічної інтеграції й економічної інтервенції, прогнозування наслідків прийнятих рішень. Основою ринку є ефективні підприємства, на товари або цінні папери яких у достатній кількості існує попит платоспроможних суб'єктів. Будь-який товар, випущений на ринок за відсутності попиту, знецінюється або взагалі не має ринкової ціни.

Напевно, все ж таки головною метою великої приватизації слід визнати поліпшення індустріального стану держави, а оцінювати її слід за показниками роботи приватизованих підприємств і підприємств із державною часткою. У цьому контексті державне регулювання і державне підприємництво мають відповідати концептуальним уявленням про національну безпеку, суспільну мораль, духовні та культурні цінності суспільства.

2.3 Динамізм економічної діяльності держави

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки і як послідовно вона спирається на об’єктивні економічні закони. Зауважимо, що економічні закони є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого вираження об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш свідомо і повно використовувати. Ігнорування об’єктивних економічних законів, наприклад, спро­би «за один стрибок» створити ринкову економіку, — це є одним із різновидів волюнтаризму. Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних досягнень, зниження витрат, підвищення якості, орієнтує потоки інвестицій і ресурсів, здійснює селекцію, «відбраковку» тих, хто не вміє або не здатний вести справу на належному рівні. Проте, ідеального ринкового середовища в повному обсязі не існує. Однак і з певними недоліками ринок діє — поєднує інтереси споживачів і виробників, змушує їх діяти, орієнтуючись один на одного. Відбувається це природним шляхом, без команд і наказів. Звільняючись від розподільчих відносин з юридичними і фізичними особами та переходячи до регулювання соціально-економічних процесів, держава докорінно змінює свою діяльність. Oтож, держава має великі можливості впливу на економіку. Вона може стимулювати або гальмувати її розвиток, тобто виконувати як прогресивну, так і регресивну роль. Але, незважаючи на свою відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за тими нормами, принципами, які суперечать об’єктивним економічним законам або для яких ще не створено відповідних передумов.