ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

РОЗДІЛ 2 Еволюція економічної діяльності держави

2.1 Сутність економічної діяльності держави

2.2 Державний сектор економіки і його роль

2.3 Динамізм економічної діяльності держави

РОЗДІЛ 3 Економічні функції держави

3.1 Механізм державного регулювання ринкової економіки

3.2 Державна підтримка малого бізнеса

3.3 Державне регулювання цін

3. 4 Зовнішньоекономічні зв’язки та політика держави

3. 5 Розробка державних програм і прогнозів

РОЗДІЛ 4 Ринок і держава: реалії України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Жодна сучасна національна економіка не обходиться без участі держави у її регулюванні. Держава впливає на економічну діяльність домогосподарств і фірм через систему важелів та інструментів: інфраструктура, гроші, ціни, кредити, податки, дотації, субсидії, ліцензії, квоти, інвестиції, патенти, амортизація тощо. Однак погляди на роль держави в економіці зазнали значних змін.

У XVI-XVIII ст., коли ринкова економіка тільки формувалась, панували ідеї меркантилізму. Економічна доктрина меркантилізму базувалась на визнанні безумовної необхідності державного регулювання розвитку торгівлі і мануфактурного виробництва.

Незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів на економічну роль держави, нині всі, по суті, сходяться на тому, що "невидима рука" ринку повинна доповнюватися "видимою рукою" держави. В ринковій системі економічні функції держави визначаються основними "невдачами" ринку, а саме:

1) В економіці існують сфери, які знаходяться за межами досяжного впливу ринкового механізму. Це передусім стосується суспільних (громадських) благ (освіта, вакцинація, транспорт, маяки, фундаментальна наука, національні парки, національна оборона тощо). В секторі громадських благ не спрацьовують принципи подільності і Виключення. Громадське благо не можна продати окремому індивіду, бо воно призначене для громадського споживання. Крім того, не має ефективного способу усунення індивідів від користування вигодами цих благ, якщо вони вже є. Ринковий механізм не може забезпечити виробництво громадських благ, бо у приватних підприємств немає економічних стимулів, щоб займатися цим бізнесом. За цих обставин держава бере на себе функцію організатора і виробника громадських благ.

2)Ринковий механізм закономірно породжує недосконалу конкуренцію і монополізацію економіки. Вільна або чиста (досконала) конкуренція як умова найбільш повного вияву регулятивних функцій ринку, підривається елементами монополізму. За недосконалої конкуренції відповіді на питання "що, як - і для кого виробляти", які дає само регульований ринок, не завжди відповідають дійсним - потребам суспільства. На монопольних ринках домінує диктат виробника, а не споживача. Конкурентний ринковий механізм втрачає свою силу і ефективність розподілу ресурсів зменшується.

3) Ринковий механізм байдужий до проблем справедливості і рівності. Він нерівномірно розподіляє майнові і грошові доходи, породжує соціальні контрасти між бідними і багатими і становить проблему незахищеності людей. Якщо ринковий розподіл доходів не влаштовує більшість населення (дітей, пенсіонерів, інвалідів, знедолених, безробітних), то це може загрожувати соціальним вибухом. Коригувати ринковий розподіл доходів повинна держава. В перерозподілі доходів з метою соціального захисту населення полягає ще одна економічна функція держави.

4) Ринковий механізм зовсім не вирішує проблему зовнішніх (побічних) ефектів (наслідків) виробництва або споживання благ. Побічні наслідки виробництва або споживання благ виробниками І споживачами - це витрати або вигоди, які отримують треті особи, що не є продавцями чи покупцями цих благ.

5) Періодичні спади і піднесення виробництва під час ділових циклів, коливання валютних курсів, індексів цінних паперів та споживчих цін, норми безробіття і позичкового проценту вносять у ринкову економіку елементи нестабільності. Однак pізкі стрибки в економіці є часто руйнівними і тому держава виконує функцію макроекономічної стабільності, застосовуючи фіскальні і монетарні інструменти впливу на стан економіки.

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і

зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо

суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших

сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у

сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У

кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються

характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до

соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку

національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих

дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних

функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

-розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

-структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення,

визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

-цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

-розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту

(ВВП);

-національне регулювання економічних і соціальних процесів;

-проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

-створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової

економіки.

Розділ 1 Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Классики економічної теорії , такі як, Адам Сміт та Давид Рікардо, вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Джон Мейнард Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них:

1) pозробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів;

2) pеалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін;

3) визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій. 4) захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію; 5)  pегулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі. 6) перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо. 7) pегулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу;

8) фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін. 9) cтабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захистсередовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

На даному етапі, cучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Такий механізм став одним із суттєвих ознак високорозвинутого демократичного суспільства. Своє прак­тичне втілення ця взаємодія знаходить у різних формах і напрямах. Про необхідність діяльності держави в економіці говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспіль­стві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю. На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл доходів (як частки суспільного продукту) вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов’язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену діяльність в економіці. Тепер немає держави, яка б не втручалась в економіку — різниця лише у ступіні такого втручання, його формах і методах. Держава може втручатися в економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектору, науки, культури, освіти, соціаль­ного захисту населення) або опосередковано (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм здатність орієнтувати діяльність господарських суб’єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). Теоретичні аспекти розвитку економіки до середини XX ст. базувались на працях англійських класиків політекономії. Їх ідеї були насичені детермінізмом, абсолютною залежністю господарських процесів від дії економічних законів. Класична теорія, в цілому, практично не залишила розробок щодо цілеспрямованого і систематичного впливу держави на економічний розвиток суспільства. Поряд з цим у ринковій економіці багатьох країн, заснованій на приватних, вільно конкуруючих капіталах, почали все частіше виявлятися негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва, масове безробіття та ін. Ставало все більш очевидним, що природний, стихійний розвиток товарно-грошових відносин у нових умовах сам по собі не може справитися з різкими загостреннями суспільного відтворення, а як результат — неможливість забезпечення відносної економічної рівноваги та стабільності, а також соціальної захищеності населення. Процес розвитку суспільства об’єктивно вимагав виваженого втручання в економіку держави з метою регулювання діяльності господарських суб’єктів. Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб’єктів господарювання знижується. По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб’єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль тощо. Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог. Таким чином, в економічній науці XX ст. утвердились дві основних позиції щодо проблеми економічного розвитку суспільства. За першою вважається, що ринкова економіка — це система, яка здатна до автоматичного саморегулювання. Друга точка зору базується на тому, що цілеспрямоване втручання держави в економіку необхідне для обмеження стихійності економічних процесів і забезпечення найбільш повної зайнятості всіх ресурсів. Дослідження підтверджують, що існує пряма залежність між економічною діяльністю держави і рівнем розвитку ринку: чим вищий цей рівень, тим сильніше і багатосторонніше впливає дер­жава на ринкові механізми і регулятори. Держава перетворюється в єдиний і головний координуючий, регулюючий центр господарсько-фінансової системи, активно впливає на параметри та індикатори її функціонування і підтримує бажаний режим еконо­мічного розвитку. Подолання суперечностей між державою і рин­ком можливо на базі ефективної взаємодії і поєднання директивних, індикативних і безпосередньо ринкових стимуляторів економічних процесів. Активізація діяльності держави щодо розвитку економіки повинна не протиставлятися процесам ринкового саморегулювання, а поєднуватись з ними, тому що саморегулювання є лише формою регулювання економіки, але не самовизначеною, не замкнутою, можливості якої не вичерпані. Потреба в регулюванні економічних процесів об’єктивно властива виробництву, яке історич­но стає суспільним. Уже в простому товарному виробництві коопе­рація праці переростає масштаби індивідуальної трудової діяльності окремої людини і його дрібної приватної власності, внаслідок чого ринок навіть у нерозвинутій формі стає тим механізмом, який забезпечує й узгоджує економічні пропорції та зв’язки між конкретними видами праці. Дія закону вартості шляхом випадкових коливань ринкових цін виконує роль стихійного регулятора. «Невидима рука» ринку постає в реальному прагненні маси конкуруючих учас­ників ринку до своїх доходів, зростання свого капіталу. Ринок у його досить розвинутій формі постає як зчеплення самостійних конкуруючих і персоніфікованих інтересів, як система їх взаємного притягання і відштовхування, як явище історич­не, а не природне. Зі зміною економічного типу і системи суспільного виробництва змінюється тип регулюючого механізму ринку. Сучасна економіка — це свого роду економіка систем, а не індивідів. Таким чином, ринковий механізм і ринкова конкуренція — це конкурен­ція систем, яка перейшла із стану стихійного регулювання в стан жорсткої самоорганізації і взаємоорганізації. «Природна гармонія» ринку була похідною від характеру конкуруючих суб’єктів і виявилась найбільш ефективною в ринку, сформованому масою приблизно рівноцінних і рівновеликих індивідуальних капіталів. З розвитком суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва і концентрацією капіталу вона транс­формується у внутрішні якості сукупного суспільного капіталу. Останні півстоліття чітко продемонстрували як переваги, так і обмеження діяльності держави в суспільному розвитку. Держава сприяла досягненню значних успіхів у сфері освіти, охорони здоров’я, зменшенню соціального та економічного зубожіння. Економічна діяльність сучасної держави багата і різноманітна, але особливої актуальності надають такі обставини:

- катастрофи в деяких державах і небувале збільшення кількості надзвичайних ситуацій у різних частинах світу;

- розвал адміністративно-командної системи в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи;

- фінансова криза в більшості промислово розвинутих країнах;

- забезпечення економічного розвитку в країнах Східної Азії, названого «економічним чудом».

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвит­ку не тільки як безпосереднє джерело зростання, а й як партнер і каталізатор, помічник і регулювальник. Діяльність держави не може бути однаковою в усіх країнах. Те, що впроваджується в Кореї чи Новій Зеландії, не підходить для Голландії чи Бразилії. Навіть країни з однаковим рівнем розвитку і доходу мають свої особливості і неповторність, що надає своєрідності діяльності держави. Протягом останнього століття економічна діяльність держави значно розширилась, особливо в промислово розвинутих країнах. У період до Другої світової війни це було викликано необхідністю подолання економічних і соціаль­них наслідків великої депресії. У повоєнний період довіра до урядів у багатьох країнах виросла, але від них стали вимагати біль­шого. Це привело до розширення і модифікації діяльності держави в промислово розвинутих країнах.

У більшості країн, що розвиваються, діяльність держави була спрямована на реалізацію тактики суспільного розвитку. Як результат, розміри і сфери діяль­ності держави у всьому світі неймовірно розширились. Державні витрати досягли майже половини валового внутрішнього продукту (ВВП) у промислово розвинутих країнах і майже однієї чверті — у країнах, що розвиваються. Зростання діяльності держави відбулося не тільки кількісно, але й якісно. Увага держави перемістилась з розміру і обсягу втручання на ефективність і ступінь задоволення потреб населення. Пошуки ефективного рецепту щодо діяльності держави тривають, але неможливо відпрацювати і застосувати універсальні рішення, тому що відмінності між державами дуже великі: різні соціальні, національні, технологічні та інші особливості, а також рівень розвитку, на якому перебувають країни.

Отож, державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Також слід зазначити, що державне регулювання економіки не є всемогучою і яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.