3.Східні слов’яни, їх життя, заняття та вірування.

Побут слов'ян

Заняття слов'ян

Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Людина в тічаси ототожнював життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зерновихкультур "жито", що збереглася до наших днів. Південні землі слов'ян обганяли всвоєму розвитку північні. Це пояснювалося і більш родючими грунтами напівдні, і землеробськими давніми традиціями, які йшли ще від скіфської пори,давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я.

З природно-кліматичними умовами тісно пов'язані основні системиземлеробства східних слов'ян. На півночі, в районі тайгових лісів (залишкомяких є Біловезька пуща), панівною системою землеробства булапідсічно-вогнева.

Основними знаряддями праці були сокира, мотика, рало, борона-суковатка ізаступ, якими скородили грунт. Серпами збирали урожай. Молотили ціпами. Розмелюють зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами,

У південних районах провідною системою землеробства був "переліг". Тамродючих земель було багато, і ділянки землі засівали протягом двох-трьохі більше років. З виснаженням грунту переходили на нові ділянки. В якостіосновних знарядь праці тут використовували соху, рало, дерев'яний плуг ззалізним лемешем, тобто знаряддя, пристосовані для горизонтальної оранки.

З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'янирозводили свиней, корів, дрібна рогата худоба. В якості робочої худобивикористали на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занятьслов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво, що мали великийпитома вага в північних регіонах. Вирощувалися й технічні культури (льон,коноплі).

Громада

Низький рівень продуктивних сил при веденні господарства вимагаввеличезних затрат праці. Роботи, які треба було здійснювати в строгопевні терміни, міг виконати тільки великий колектив; в його завданнявходило також стежити за правильним розподілом і використанням землі. Тому велику роль в житті давньоруської села набувала громада --світ, шнур (від слова "мотузка", якою вимірювали землю при розділах).

До моменту утворення держави у східних слов'ян на зміну родовоїгромаді прийшла територіальна, або сусідська, громада. Общинників об'єднувалоперш за все не спорідненість, а спільність території і господарського життя. Кожна така громада володіла певною територією, на якій жиликілька родин. Всі володіння громади ділилися на громадські та особисті. Дім, присадибна земля, худоба, інвентар складали особисту власністькожного общинника. У загальному користуванні знаходилися земля, луги, ліси,водойми, промислові угіддя і т.п. Орної землі та сіножаті підлягалирозділу між сім'ями.

Поступово складалися феодальні відносини. У результаті передачікнязями права на володіння землею феодалам частина громад потрапила під їхвладу. Іншим шляхом підпорядкування сусідських громад феодалам було захоплення їхдружинниками і князями. Але найчастіше в бояр-вотчинників перетворюваласястара родоплемінна знати, що підкоряє собі общинників.

Громади, що не потрапили під владу феодалів, пізніше зобов'язані були платитиподати державі.

Селянські господарства і господарства феодалів носили натуральнийхарактер. І ті, й інші прагнули забезпечити себе за рахунок внутрішніхресурсів і ще не працювали на ринок. Однак повністю без ринку феодальнегосподарство прожити не могло. З появою надлишків стало можливимобмінювати продукти землеробства на ремісничі товари; почали складатисяміста як центри ремесла, торгівлі та обміну і одночасно як опорніпункти влади феодалів і оборони від зовнішніх ворогів.

Місто

Місто, як правило, виникав на пагорбі, на місці злиття двох річок, такяк це забезпечувало надійний захист від нападу ворогів. Центральна частинаміста, захищена валом, навколо якої зводилася стіна твердині,носила назву кремля, крома або дитинця. Там знаходилися палаци князів,двори найбільших феодалів, храми, пізніше і монастирі. З двох сторін кремльзахищала природна водна перешкода. З боку підстави кремлівськоготрикутника викопували рів з водою. За ровом під захистом фортечних стінрозташовувався торг. До Кремля примикали поселення ремісників. Ремісничачастина міста називалася посад, а окремі її райони, населеніремісниками певної спеціальності, - слободами.

У більшості випадків міста будувалися на торгових шляхах. Одним знайважливіших шляхів того часу був великий водний торговий шлях "із варяг угреки ", що зв'язувала Північну і Південну Європу. Він виник наприкінці IX ст. З Балтійського (Варязького) моря по р.Неве каравани купців потрапляли в Ладозьке озеро (З), звідти по р.Волхов в озеро Ільмень і далі пор.Ловать до верхів'їв Дніпра. З Ловаті на Дніпро в районі Смоленська і надніпровських порогах переходили "волоковимі шляхами". Західним берегом Чорного моря доходили до Константинополя (Царгорода). Від Царгорода можливобуло дійти до Риму, а від Риму - у морі Варязьке. Найбільш розвинені земліслов'янського світу Новгород і Київ контролювали північну і південну ділянки Великого торгового шляху. Іншим торговельним шляхом, одним з найдавніших натериторії Східної Європи, був Волзький торговельний шлях, що зв'язував Русьз країнами Сходу. Зв'язок із Західною Європою підтримувалася також посухопутним дорогах.

До моменту виникнення Давньоруської держави на її територіїбуло вже кілька великих міст. Точні дати їх підстави невідомі, алебагато хто з них існували на час першого згадування в літописі вжезначне число років. Серед них Київ (літописне свідоцтво про йогопідставі сходить до кінця V - VI ст.), Новгород, Чернігів, Переяславль Південний, Смоленськ, Суздаль, Муром та ін За підрахунками істориків, уже в IXв. на Русі було не менше 24 великих міст, які мали фортечні укріплення.

Суспільний лад

На чолі східнослов'янських племінних союзів стояли князі з племінноїзнаті. Їх оточувала колишня родова верхівка-"нарочиті люди", "кращі мужі". Найважливіші питання життя вирішувалися на народнихзборах-вічових сходах. Існувало ополчення ( "полк", "тисячі",розділена на "сотні"). На чолі їх стояли тисяцькі, соцькі.

При переході до класового суспільства виникла особлива військоваорганізація-дружина. Дружина ділилася на старшу, з якої виходили послиі князівські управителі, які мали свою землю, і молодшу, яка жила за князя іобслуговувати його двір і господарство. Дружинники за дорученням князя збирализ підкорених племен данину. Такі походи за збором данини називались "полюддя". Збір данини зазвичай проходив у листопаді-квітні і тривав до весняногорозтину річок, коли князі поверталися до Києва. Одиницею обкладання даниноюбули дим (селянський двір) або земельна площа, що обробляєтьсяселянським двором (рало, плуг).

Як і всі народи, що знаходилися на стадії розкладанняпервіснообщинного ладу, слов'яни були язичниками. Язичницька культурасхідних слов'ян була багатою і різноманітною. У її надрах накопичувалисяперші знання наших предків про природу і людину. Зародки астрономічних,медичних, біологічних, технічних, географічних знань укладалисяв язичницьких уявленнях. Вони лежали в основі всієї життєдіяльностілюдей, ними визначалися цикли робіт, форми будівництва житла, звичаї,обряди і т.д.

Вірування слов'ян

Етапи розвитку слов'янського язичництва

У XII в. були складені цікаві замітки про розвиток язичницькихвірувань у давніх слов'ян: «Слово про те, як язичницькі народи поклонялисяідолам і приносили їм жертви ». Його автор розділив історію слов'янськихвірувань на три періоди. Спочатку слов'яни приносили жертви упирям іБерегиня. Потім вони почали «трапезу ставити» Роду і Рожаниць. Нарешті, впізній період язичництва вони стали молитися Перуну.

Упирі і берегині - це злі і добрі місцеві боги. Упирі - це вампіри,перевертні, русалки, лісовики. Зазвичай це були люди, що померли не своєю смертю,НЕ поховані і помсти за це живим. З ними можна боротися, знаючиохоронні обряди. Особливо часто упирі населяли віддалені,відвідуваних місця: ліси й ріки. У селах їх шукали в колодязях. Християнські священики довго ще звинувачували селян, що вони «жеруть (моляться) демонам і болотах і криниці ». Берегині були добрими божествами. До наших днів дійшло, наприклад, уявлення про будинковому.

Культ Роду і Рожаниць, божеств родючості, пов'язаний з розвитком родовоголаду і сільського господарства у слов'ян. У Роді одночасно уособлювалисясили родючості землі і єдність поколінь людей. Адже родючість землі, завіруваннями слов'ян, забезпечують предки, і якщо земля не родить, тожертву треба приносити саме їм. Язичницьке уявлення про єдність світувиявлялося і в тому, що здатність людини виробляти потомствовважалася стимулює творчі сили природи. Тому весняні святана честь Рода і Рожаниць супроводжувалися загальним пияцтвом ( «не до закону, але вупоі ») і непристойності. На цій стадії розвитку язичницьких віруваньз'являються спроби зобразити богів у людиноподібну вигляді. Показово,що вже після прийняття християнства селянки молилися Рожаниця нарівні зхристиянської Богородицею.

Клятва зброєю, Перуном і білястому відома вже з розповіді про договір 911 р. між київським князем Олегом (882 - 912) і візантійцями. З ім'ямкнязя Володимира (980-1015) пов'язана спроба затвердити язичницьку релігію вяк державної ідеології. Прийшовши до влади в Києві, він поставивпоруч зі своїми теремами на пагорбі дерев'яні ідоли шести богів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Семаргла і Мокоші.