22.Конституція п. Орлика.

Після смерті І.Мазепи 5 квітня 1710 р. в Бендерах відбулася козацька рада. На ній було обрано нового гетьмана, найближчого сподвижника Івана Мазепи, генерального писаря його уряду Пилипа Орлика. Пилип Орлик очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі і уряд в екзилі (еміграції). Пилип Орлик (1672-1742) походив з давнього чеського роду. Його батько загинув у війні з турками. Навчався в єзуїтській колегії у Вільно. Доля закинула його в Україну, і він своє життя присвятив їй. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Займав посади в Генеральній Військовій Канцелярії, згодом став генеральним писарем і найближчим радником гетьмана Мазепи. Під час козацької ради 5 квітня було прийнято написаний ним документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького" (пізніше цей документ отримав назву "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція"). Основу "Пактів і конституції" становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. Саме це відрізняло прийнятий документ від традиційних гетьманських статей, які грунтувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу. Документ складався зі вступу й 16 статей. У ньому проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз з Кримським ханством; територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. ; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Покрову, Великдень; справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; встановлювалася виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом; спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам. Таким чином, проголосивши фактично Україну незалежною республікою, "Конституція Пилипа Орлика" стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі. Жодна з країн на той час не мала подібних документів. Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної Ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу виконавчої та судової влади, впроваджувалась виборність посад. Подальші дії Пилипа Орлика спрямовані на створення антимосковської коаліції. Він укладає угоду з кримським ханом Девлет-Гіреєм, шведським королем Карлом XII, Польщею. Угоди передбачали спільне визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До цієї коаліції приєдналась Туреччина, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Московській державі. За спільним планом союзників передбачалось здійснити військову експедицію по звільненню Правобережної України. Об'єднані сили кримського хана, поляків і козаків на чолі з Орликом мали примусити московські війська відійти з Правобережжя. Завершити операцію повинна була турецька армія. Проте плани Орлика не здійснилися. Петро І з великим військом перейшов Дніпро і примусив П. Орлика з татарськими військами відступити. Московська армія вирушила через українські землі на Молдавію, де її володар підняв антитурецьке повстання. Вступивши на територію Правобережної України, царські війська за наказом Петра нищили українські міста й села, катували місцеве населення, десятки тисяч людей переганяли в Лівобережну Україну. 8—9 липня 1711 р. відбулася вирішальна битва над Прутом. Армія Петра І була оточена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення, лише дякуючи підкупу та великим політичним поступкам. Він відмовився від своїх зазіхань на Правобережну Україну і Чорноморське узбережжя. 5 березня 1712 року вийшов фірман (указ) султана, згідно з яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада П. Орлика. Наступного місяця Туреччина підписала угоду з Московією щодо Лівобережної України: Лівобережжя з Києвом та його околицями лишалося за Московською державою. Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася знову розділеною. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана згідно з султанським указом, через непоступливість Польщі була надто примарною. А в квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. Таким чином, сподівання Орлика щодо швидкого звільнення України виявилися нездійсненними. У червні 1714 р. Орлик виїхав з Бендер у подорож до країн Європи. Він намагається сколотити нову антимосковську коаліцію. На запрошення Карла XII Пилип Орлик з частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років. Усі його дипломатичні зусилля виявились марними. Поява нової держави на карті Європи не входила в плани тодішніх володарів Європи.